Прес-центр АТО: ДЕЩО ПРО РОСІЙСЬКУ ІНФОРМАЦІЙНУ АГРЕСІЮ
Мабуть, вже не варто полемізувати на тему війни Росії проти України. Факти вже не свідчать про це. Факти, підкріплені вже й не тільки і не стільки фото та відеоматеріалами, підкріплені кров’ю наших хлопців, які були вбиті російською зброєю, «люб'язно» надану терористам та вже постійними обстрілами наших позицій з території Російської федерації.
Але війна - процес масштабний. І вже не один «воєнспец» розповідав про те, що до захоплення українського Криму та до процесів, результатом яких стало протистояння на Сході країни, Росія готувалася не один рік. Зауважу, що така підготовка була не тільки військовою. Масштабне накопичення техніки, озброєнь та фізична підготовка як солдат Збройних сил Росії, так і диверсантів з російськими паспортами на кшталт ФСБшника Гіркіна чи того ж Бородая - лише одна сторона медалі під кричущою назвою «Русская весна».
Не менш глобальним виявився й інший бік цієї ганебної оборудки. Населення РФ акуратно та досить тривалий час «оброблялося» й з ідеологічного боку. Завдяки тим же російським ЗМІ та популістським заявам їхнього президента. До того ж, подібні методи впливу добре «працювали» і в тих регіонах України, де населення так чи інакше обирало для себе російськомовні (читай - проросійськи налаштовані) телеканали чи газети. Тут мені, мабуть, висунуть звинувачення у націоналізмі, але насправді я зовсім не проти російської мови. Справа тут не в мові, а в тому, що і як, а головне - хто цією мовою намагається доносити до людей спотворені міфи «радянщини», якими зараз так беззастережно маніпулює російський медіапростір.
Цікаво й інше. Історія, на жаль багатьох так нічому й не навчила. Ще за часів правлення «батька всіх народів» товариша Сталіна, чітко працював механізм пропаганди «советського» образу життя. Причому, більшість тих, кого особисто не зачіпали голодомори та концтабори, гадаю, і насправді вірили в те, що реальне життя - таке, як в популярних кінофільмах. А зовсім не таке, яким вони жили. Сьогодні ж, бідним та безправним у масі своїй росіянам знову підсунули вигаданий світ з вигаданими цілями. І, що найжахливіше - з таким самим штучним «обожненням» кремлівського «батька нації». Батька, який на відміну навіть від того ж Лукашенка, навіть не хазяїн своїм власним словам, не кажучи вже про російську державу. Бо справжній господар в першу чергу має дбати не про те, як стати найбагатшою людиною в світі, грабуючи власний народ, а робити щось і для того народу, з якого і складається ота «державність».
Путін не пробачив Україні Майдану, тому, що чітко зрозумів небезпечну для себе аналогію - бо ж ми показали, що кожному диктатору, крадію та вбивці має прийти свій час для відповіді перед тими, хто живе на своїй землі. І це може статися не колись там, а от прямо зараз.
Пересічному росіянину, насправді абсолютно все одно, що в тій Україні відбувається. Якщо, звичайно, «хахли» справно платять за куплений втричі дорожчий газ. Але варто було зіграти на традиційних цінностях - «фашизмі», «звірствах», викопати з ФСБшних підвалів добре свого часу підготовлені казки про Бандеру - і додати до цього «небезпеку для русскіх» в Україні - і військова машина забезпечення «Руського міру» включилася на повний хід.
Ми не були готові до того, щоб воювати. Чесно. Досить швидко задавити зрадників - це було б складно, але цілком можливо. Багатьом задуреним російською пропагандою та агітацією змінили світогляд самі «зелені визволителі». Як тільки вони відчули себе безкарними. Але то - Крим.
На Сході ж ситуація інша. Тут більшість проросійськи налаштованих прихильників «Руського міра» - це самі громадяни, як вони вважали «старшого» і як ми гадали «брата». З російськими паспортами та калашами. З диверсіями та обстрілами мирних мешканців. З провокаціями та підступністю. Ті росіяни, яких ми тепер просто називаємо окупантами. До такої війни ми не були готові, але швидко вчимося. Вчимося, втрачаючи друзів - патріотів України. Втрачаючи цвіт нації.
Так само і до іншої війни - у інформаційному просторі ми також виявилися непідготовленими. Хоча ця війна має не менш, а навіть більш жахливі та криваві наслідки. Але ми - вчимося воювати і тут. Вже працюють інформаційно-аналітичні центри на кшталт прес-центру АТО, інформцентру РНБО чи кризового центру, оприлюднюють свої заяви прес-служби силових відомств, з’являються в соціальних мережах сторінки того ж АТО та Інформаційного спротиву, виходять телепередачі з фактажем тієї самої російської агресії проти України. Саме завдяки подібним речам саме нам, як державі, почав вже вірити світ.
Вірити не тільки завдяки виваженій політиці керівництва держави, людяності наших військових та 298 жертвам з різних куточків світу, яких збили нелюди під Донецьком з російського ракетного комплексу «Бук». Вірити ще й завдяки тому, що вчасно і виважено з’являється та оприлюднюється інформація, тому, що хтось вже зробив перші кроки для координації «бойових дій» в інформаційному просторі. Так, ми ще не вміємо бити на упередження. Так, ми іноді ще говоримо з екранів телевізорів та комп’ютерів щось не те і, можливо, завчасно.
Але час іде - і ми вчимося. І для цих, не менш масштабних медіа-баталій нам також потрібні кваліфіковані добровольці. Я вже казав на початку цієї статті, що війна - це процес масштабний. І, на жаль, це стосується й тривалості її у часі. Отже, витримки всім нам - хто хоче і може захищати Вітчизну. В будь-якому просторі та часі та будь-якою зброєю. Війна триває.
Андрій Галат
07.08.2014
https://www.facebook.com/ato.news/posts/842858772391597?fref=nf
Але війна - процес масштабний. І вже не один «воєнспец» розповідав про те, що до захоплення українського Криму та до процесів, результатом яких стало протистояння на Сході країни, Росія готувалася не один рік. Зауважу, що така підготовка була не тільки військовою. Масштабне накопичення техніки, озброєнь та фізична підготовка як солдат Збройних сил Росії, так і диверсантів з російськими паспортами на кшталт ФСБшника Гіркіна чи того ж Бородая - лише одна сторона медалі під кричущою назвою «Русская весна».
Не менш глобальним виявився й інший бік цієї ганебної оборудки. Населення РФ акуратно та досить тривалий час «оброблялося» й з ідеологічного боку. Завдяки тим же російським ЗМІ та популістським заявам їхнього президента. До того ж, подібні методи впливу добре «працювали» і в тих регіонах України, де населення так чи інакше обирало для себе російськомовні (читай - проросійськи налаштовані) телеканали чи газети. Тут мені, мабуть, висунуть звинувачення у націоналізмі, але насправді я зовсім не проти російської мови. Справа тут не в мові, а в тому, що і як, а головне - хто цією мовою намагається доносити до людей спотворені міфи «радянщини», якими зараз так беззастережно маніпулює російський медіапростір.
Цікаво й інше. Історія, на жаль багатьох так нічому й не навчила. Ще за часів правлення «батька всіх народів» товариша Сталіна, чітко працював механізм пропаганди «советського» образу життя. Причому, більшість тих, кого особисто не зачіпали голодомори та концтабори, гадаю, і насправді вірили в те, що реальне життя - таке, як в популярних кінофільмах. А зовсім не таке, яким вони жили. Сьогодні ж, бідним та безправним у масі своїй росіянам знову підсунули вигаданий світ з вигаданими цілями. І, що найжахливіше - з таким самим штучним «обожненням» кремлівського «батька нації». Батька, який на відміну навіть від того ж Лукашенка, навіть не хазяїн своїм власним словам, не кажучи вже про російську державу. Бо справжній господар в першу чергу має дбати не про те, як стати найбагатшою людиною в світі, грабуючи власний народ, а робити щось і для того народу, з якого і складається ота «державність».
Путін не пробачив Україні Майдану, тому, що чітко зрозумів небезпечну для себе аналогію - бо ж ми показали, що кожному диктатору, крадію та вбивці має прийти свій час для відповіді перед тими, хто живе на своїй землі. І це може статися не колись там, а от прямо зараз.
Пересічному росіянину, насправді абсолютно все одно, що в тій Україні відбувається. Якщо, звичайно, «хахли» справно платять за куплений втричі дорожчий газ. Але варто було зіграти на традиційних цінностях - «фашизмі», «звірствах», викопати з ФСБшних підвалів добре свого часу підготовлені казки про Бандеру - і додати до цього «небезпеку для русскіх» в Україні - і військова машина забезпечення «Руського міру» включилася на повний хід.
Ми не були готові до того, щоб воювати. Чесно. Досить швидко задавити зрадників - це було б складно, але цілком можливо. Багатьом задуреним російською пропагандою та агітацією змінили світогляд самі «зелені визволителі». Як тільки вони відчули себе безкарними. Але то - Крим.
На Сході ж ситуація інша. Тут більшість проросійськи налаштованих прихильників «Руського міра» - це самі громадяни, як вони вважали «старшого» і як ми гадали «брата». З російськими паспортами та калашами. З диверсіями та обстрілами мирних мешканців. З провокаціями та підступністю. Ті росіяни, яких ми тепер просто називаємо окупантами. До такої війни ми не були готові, але швидко вчимося. Вчимося, втрачаючи друзів - патріотів України. Втрачаючи цвіт нації.
Так само і до іншої війни - у інформаційному просторі ми також виявилися непідготовленими. Хоча ця війна має не менш, а навіть більш жахливі та криваві наслідки. Але ми - вчимося воювати і тут. Вже працюють інформаційно-аналітичні центри на кшталт прес-центру АТО, інформцентру РНБО чи кризового центру, оприлюднюють свої заяви прес-служби силових відомств, з’являються в соціальних мережах сторінки того ж АТО та Інформаційного спротиву, виходять телепередачі з фактажем тієї самої російської агресії проти України. Саме завдяки подібним речам саме нам, як державі, почав вже вірити світ.
Вірити не тільки завдяки виваженій політиці керівництва держави, людяності наших військових та 298 жертвам з різних куточків світу, яких збили нелюди під Донецьком з російського ракетного комплексу «Бук». Вірити ще й завдяки тому, що вчасно і виважено з’являється та оприлюднюється інформація, тому, що хтось вже зробив перші кроки для координації «бойових дій» в інформаційному просторі. Так, ми ще не вміємо бити на упередження. Так, ми іноді ще говоримо з екранів телевізорів та комп’ютерів щось не те і, можливо, завчасно.
Але час іде - і ми вчимося. І для цих, не менш масштабних медіа-баталій нам також потрібні кваліфіковані добровольці. Я вже казав на початку цієї статті, що війна - це процес масштабний. І, на жаль, це стосується й тривалості її у часі. Отже, витримки всім нам - хто хоче і може захищати Вітчизну. В будь-якому просторі та часі та будь-якою зброєю. Війна триває.
Андрій Галат
07.08.2014
https://www.facebook.com/ato.news/posts/842858772391597?fref=nf