Апокриф
Ал Пантелят
ті які закликали непідкорені простори до своєї долі
які зустрічали світанки під звуки сталевих перкусій
які знемагали у спеку в мороз мінус двадцять і калатали невпинно гас і любов до людства щоби зігріти себе
і тих що довкола
які ударяли в щити системи і чули те що чути звикли
які стояли голими у вимушеній медитації на січневому чистому снігу
і мовчки кликали речі на їх імена
які спочивали десь поза містом лежачи в лісостепу
викинуті на узбіччя власного часу й так цього не пізнавши
які гімни співали спорожнілим будівлям з надією осягнути їх мовчазні механізми
й загнати хід часу до якоїсь власної траєкторії плину
які палили димно гуму на площах історії щоб опанувати нові методи
боротьби із собою самим
які дерли у клапті знамена своїх власних держав щоб негайно
затягнути своїм співвітчизникам рани душі
які замість причастя на котре чекали в тілах познаходили
стопи свинцю і від здивування свого не зуміли знайти собі місця ніколи
які фіксували на лінзах пам'яті окремі світлини
одного незмиримого еволюційного стрибка
які карбували це все не тільки на плівку як доказ здорового ґлузду
які
ще візьмуть своє слово
які нагадають свої імена
які не відають що коять і святими так і не стануть
їх долі визнані
їх голоси охоплять простір
переклала з російської Оксана Єфіменко