Oscar coming soon...
Цими вихідними світ буде спостерігати за врученням американських премій за видатний вклад у сучасне кіномистецтво. Простіше кажучи - роздаватимуть Оскари. Статуеток, а відповідно номінацій, багато. Але головна інтрига, як завжди, зосереджена навколо номінації «Фільм року».
У фаворитах американської кіноакадемії цьогоріч зазначено дві картини: «Соціальна мережа» Девіда Фінчера і «Король говорить» Тома Хупера.
Навіть невибагливого глядача вражає погано прихована подібність обох фільмів.
Спробуємо продивитися ближче. Обидві стрічки автобіографічні. В одній головним героєм виступає король Великобританії Георг VI, який має проблеми із мовленням.
В іншій - - студент Гарварда Цукерберг, якому не знадобилося над зусиль аби створити найпопулярнішу у світі соціальну мережу Facebook.
Сценаристи граються із широковідомими і перевіреними прийомами. Сюжет тримається на історії успіху. У першому випадку король (спочатку, ще не король) Георг змушений перебороти себе і позбавитись вад мовлення, в чому йому допомагає лікар-австралієць Лайон Логе (внутрішній конфлікт підсилюється зовнішнім протистоянням Я-Інший).
У іншій стрічці - Цукерберг долає обставини і своїх антиподів (з якими тепер і згадує історію свого успіху у залі суду). Для нього головне - ідея, і те, що доведеться на цьому шляху «кинути» свого бест-френад аніскільки не турбує юного генія( у цьому випадку конфлікт зовнішній, хоча у фіналі обличчя казково багатого генія не сяє від щастя).
Як наслідок - король успішно долає свої вади і виголошує вкрай важливу промову перед початком Другої світової, а Цукерберг втілює американську мрію в життя, еволюціонуючи від бідного студента до мільярдера, єдиний маленький недолік - гроші не приносять очікуваного щастя, а лиш множать тих, хто буде заздрити такому успіху. Десь ми вже таке бачили…І все. Хеппі енд. Крапка.
Але…
За, здавалося б, банальним сюжетом ховаються цікаві деталі, які свідчать, що люди втомилися від усіх цих з-D і дешевих спецефектів (не у плані кошторису, а скоріше як все це виглядає на екрані). Реальні історії беруть гору над вигаданими перипетіями. Цьогорічні фільми-фаворити не експлуатують скандальних тем, не закликають до толерантності у ставленні до одностатевих шлюбів, наркотиків чи терористів. Теми прибульців і роздумів на тему: «як виглядатиме далеке майбутнє очима американців» теж не надто популярні.
Зрештою, фільми реалістичні і в міру драматичні. Сюжет тримається на конфліктах, що виникають на шляху до мрії, бажанні рухатися вперед, іти за своїми (хай часом і егоїстичними) переконаннями, досягти неможливого. Словом, казочки, що ніколи не виходять з моди…
Питання лише в тому, яку казку кіноакадемія визнає найкращою у минулому році?
У фаворитах американської кіноакадемії цьогоріч зазначено дві картини: «Соціальна мережа» Девіда Фінчера і «Король говорить» Тома Хупера.
Навіть невибагливого глядача вражає погано прихована подібність обох фільмів.
Спробуємо продивитися ближче. Обидві стрічки автобіографічні. В одній головним героєм виступає король Великобританії Георг VI, який має проблеми із мовленням.
В іншій - - студент Гарварда Цукерберг, якому не знадобилося над зусиль аби створити найпопулярнішу у світі соціальну мережу Facebook.
Сценаристи граються із широковідомими і перевіреними прийомами. Сюжет тримається на історії успіху. У першому випадку король (спочатку, ще не король) Георг змушений перебороти себе і позбавитись вад мовлення, в чому йому допомагає лікар-австралієць Лайон Логе (внутрішній конфлікт підсилюється зовнішнім протистоянням Я-Інший).
У іншій стрічці - Цукерберг долає обставини і своїх антиподів (з якими тепер і згадує історію свого успіху у залі суду). Для нього головне - ідея, і те, що доведеться на цьому шляху «кинути» свого бест-френад аніскільки не турбує юного генія( у цьому випадку конфлікт зовнішній, хоча у фіналі обличчя казково багатого генія не сяє від щастя).
Як наслідок - король успішно долає свої вади і виголошує вкрай важливу промову перед початком Другої світової, а Цукерберг втілює американську мрію в життя, еволюціонуючи від бідного студента до мільярдера, єдиний маленький недолік - гроші не приносять очікуваного щастя, а лиш множать тих, хто буде заздрити такому успіху. Десь ми вже таке бачили…І все. Хеппі енд. Крапка.
Але…
За, здавалося б, банальним сюжетом ховаються цікаві деталі, які свідчать, що люди втомилися від усіх цих з-D і дешевих спецефектів (не у плані кошторису, а скоріше як все це виглядає на екрані). Реальні історії беруть гору над вигаданими перипетіями. Цьогорічні фільми-фаворити не експлуатують скандальних тем, не закликають до толерантності у ставленні до одностатевих шлюбів, наркотиків чи терористів. Теми прибульців і роздумів на тему: «як виглядатиме далеке майбутнє очима американців» теж не надто популярні.
Зрештою, фільми реалістичні і в міру драматичні. Сюжет тримається на конфліктах, що виникають на шляху до мрії, бажанні рухатися вперед, іти за своїми (хай часом і егоїстичними) переконаннями, досягти неможливого. Словом, казочки, що ніколи не виходять з моди…
Питання лише в тому, яку казку кіноакадемія визнає найкращою у минулому році?