Не моє кімоно
Свого часу моя мама вибрала дуже правильну стратегію поведінки. А саме, завантажити дітей (мене і трохи Надю) різноманітними гуртками та секціями, поки ми до того надавались. А тому, маючи замалим не 30 років життя, можу похвалитись цілою купою дипломчиків, грамот і просто пам'ятних листочків, вкупі з чудовими спогадами про танці, плавання, театральний гурток, художню та музичну школу, комп'ютерні курси, знову танці, ще раз танці, тренажерку і так далі. Цілком логічно, що дитині, котра йде на гурток батьки одразу купують кімоно, танцювальні босоніжки, спортивний костюм, кросівки, акварельні фарби, дорогі пензлики, олівці і так до безкінечності. Я не пам'ятаю як то було свого часу в мене, але ані музична,ані художня школа не протривали надто довго. Так, звичайно, без купальника і спортивної гумової шапочки не просто вчитись плавати, але ж воно не мусить бути одразу все най-най-най. Тож, коли рішення про свої гуртки та хобі я почала приймати сама, в жодному з усіх випадків це не починалось з купівлі "нового кімоно": попри два роки Belly dance пояс з бряскітливими монетками у мене так і не з'явився. А босоніжки на підборах для сальси придбала десь за пів року. Коли почала ходити в тренажерний зал, абсолютно не маючи підозри про тривалість цього хобі, чи не найбільшою мрією були кросівки. Врешті, походивши понад рік, побігавши в чому тільки можна, я купила собі одразу дві пари радості, від чого і понині отримую шалене задоволення.
Оскільки я холерик та ще й вкрай метушлива, то найважчим ділом було привчити себе бігати по колу, що кілька хвилин минати одній й ті ж самі дерева, кущі чи роздушену жабу на асфальті, не кажучи вже про безкінечне повторення вправ чи підходів. Але тепер, крім бігу по колу та стомільйонного повторення, я навчилась кайфувати від цього процесу (насправді, вже давно це помітила, але треба було з пів року на переконання, що таки діє це отримання кайфу).
Бігаючи вранці по стадіону, роблячи кола ще й довкола школи, а не лише по кругу, думала про те, як це гарно могти оримувати кайф від чогось такого простого як то біг. І що цікаво, традиційно, думки, які в мене в голові, коли я бігаю в залі, так чи інакше привязані до залу, до людей, які ходять. А тут, на стадіоні, гарно думалось про все інше, про зал також, але інші думки явно домінували. І це щось нове та цікаве. Та ще й під музику, бо останнім часом я бігала під музику в моїй голові і усе інше мені заважало й дратувало.
Крім мене, гарно та весело намотували круги ще кілька дядечок, щоби не сказати дідусів. Та ще якісь хлопці з біцепсами займались на майданчику. А загалом, 7ма ранку, сонце, блакитне небо, сойки, горобці, синиці, сварливі сороки - саме те, що треба.
П.С. А якщо звечора залишила зарядне до телефону в подружки, то піша прогулянка Східний-Бам також сприяє динамічному старту дня.
П.П.С. І чи не єдиним винятком з завчасної купівлі товарів для хобі став спальник і рюкзак, ніби знаючи наперед, що СУМ-хобі швидко не мине.