Подорож на декілька секунд
…То було дуже гарне і незвичайне село десь за Заході країни. Привітні люди, мальовничі гірські пейзажі покриті лісом і полянами і осіяні вранішнім туманом від дощової літньої погоди. На вулиці хоч і літо було, та все ж прохолодно. Важка, але водночас приємна вологість повітря ніби зрошувала лице і руки і було так приємно. Гарна пора для місцевого свята, про яке ти навіть не здогадувався. Взагалі не знаю як там опинився, пам’ятаю тільки, що їхав поїздом кудись, здається в Львів, чи ні. Складно згадати такі речі, коли ти в такому стані. Відокремлення тіла від душі діло складне - мозок - це ж тілесне, а пам’ять - плід мозку - духовне. Пам’ятаю гарну, але дуже стару і трохи, навіть, недоглянуту церкву посеред міста, біля ринку, що є не сумісним для сіл в яких я раніше бував. Дах з соломи, недавно перекритий, бо свіжа солома була, дерево акуратно помальоване в білий колір, але брудна - мабуть від дощів і брудних рук людей.
Таке часто трапляється, я попадаю у світи, в які потайки хочу потрапити але не можу, хіба тільки коли в цьому стані - стані сну.
Вийшовши за межі села через двері, які були у кінці ринку, біля церкви, я потрапив у справді цікаве але не збагненне для мене дійство. На поляні, серед високої трави оповитої білою млою бігали діти, а трохи далі збирались сільські мешканці. Всі вони були одягнені в незвичайні костюми, які, мабуть, одягають лише на це свято. Посеред них була жінка, окутана в хутро, яке нагадувало шкуру ведмедя. Вона щось розповідала, навколо неї стояли чоловіки з рушницями, і слухали її. Все здавалось серйозним, але хороводи дітей зм’якшували настрій.
Навколо поляни відкрився мальовничий пейзаж. Село розташоване на вершині гори, оточене лісом, до якого вела тільки одна дорога. Навколо гори, деякі вищі, деякі менші, покриті хмарами. В повітрі пахне свіжістю і хвоєю. Горить вогнище. Десь неподалік тече річка, яка своїм звуком змішується з тріском деревини у ватрі і сміхом дітей.
Починається дійство. Лунає вистріл і разом з ним, мов по команді, в небо здійнялось декілька птахів. Стало тихо. Чоловіки розступились і пропустили дивну жінку в шкурі ведмедя наперед.
Та почала щось говорити, та мій час там завершився.
Прокинувшись, я був вражений від мандрівки, яка тривала всього декілька секунд.
Таке часто трапляється, я попадаю у світи, в які потайки хочу потрапити але не можу, хіба тільки коли в цьому стані - стані сну.
Вийшовши за межі села через двері, які були у кінці ринку, біля церкви, я потрапив у справді цікаве але не збагненне для мене дійство. На поляні, серед високої трави оповитої білою млою бігали діти, а трохи далі збирались сільські мешканці. Всі вони були одягнені в незвичайні костюми, які, мабуть, одягають лише на це свято. Посеред них була жінка, окутана в хутро, яке нагадувало шкуру ведмедя. Вона щось розповідала, навколо неї стояли чоловіки з рушницями, і слухали її. Все здавалось серйозним, але хороводи дітей зм’якшували настрій.
Навколо поляни відкрився мальовничий пейзаж. Село розташоване на вершині гори, оточене лісом, до якого вела тільки одна дорога. Навколо гори, деякі вищі, деякі менші, покриті хмарами. В повітрі пахне свіжістю і хвоєю. Горить вогнище. Десь неподалік тече річка, яка своїм звуком змішується з тріском деревини у ватрі і сміхом дітей.
Починається дійство. Лунає вистріл і разом з ним, мов по команді, в небо здійнялось декілька птахів. Стало тихо. Чоловіки розступились і пропустили дивну жінку в шкурі ведмедя наперед.
Та почала щось говорити, та мій час там завершився.
Прокинувшись, я був вражений від мандрівки, яка тривала всього декілька секунд.