неофіційний звіт про Республіку 2015, "погляд зі сторони"
було цікаво
Багато індивідуальних особистостей, багато хорошої музики, багато емоцій, і трохи розчарувань.
п'ятниця пройшла сумно, бо я туди й назад, але для людини, яка вперше вийшла в люди за два місяці - вражень вистачило. дуже потішили люди, які купками з величезними рюкзаками та спальними мішками з'їхалися зі всієї України і не лише (кажуть без Англії, Білорусії ну і ,звісно, Росії не обійшлось)
другий день - субота(05.09.2015р.) пройшов на позитиві. місце в мене було вдале - Ратуша, сцена, запах диму і шашлика , а головне - жива Музика, чого ше хотіти. Люди всі цікаві, неординарні, дружні, кумедні, позитивні. мою увагу привернули, як завжди, - досвідчені, серйозні та харизматичні, що в результаті і стало причиною невеличкого розчарування та смутку.
Хмельницький оркестр відіграв добре - аж дивно, як люди з музичною освітою люблять виконувати композиції рок-виконавців, які без належних знань, воно й не дивно - то ж і є Справжня Музика, навідміну від класики. Не завадив навіть дощ. Але я трохи прогавила інший "оркестр" - DZIERZYNSKI BITZ, так, як небула обізнана в тому, що вони будуть присутніми на Республіці. Я навіть встигла послухати весь виступ Моторолли, поки не приїхало таксі.
Потішила фраза одного з продавців вуличної їжі "ось це дійсно Жива Музика, а не те, що в тебе на весіллі грало", сказав він колезі)
Величезних проблем зі звуком небуло.
Напевне половину республіканців я послала в жовтий будинок, або за нього (але я завжди рада допомогти), це життєво необхідний об'єкт для них всіх)
А щодо серйозного харизматичного чоловіка, який так мене зацікавив, і сам того непідозрюючи.
Обідав, а може снідав за столиком на вуличній терассі під Ратушею. Привернув мою увагу вбранням - всі були по-своєму цікаво одягнені, він був в бандані (напевне тому і зацікавив, асоціації з chornogora, і схожий чимось був) шкіряній куртці, зношених джинсах і кросівках. Довго вони вели трапезу, а мене цікавило - хто, звідки, що слухає, ну якщо вже на республіці, то певно щось нормальне. мої друзі не дадуть збрехати, щоб я кимось цікавилась - це як політ космонавтів на земний супутник - от така ж кількість за останні сто років. Чому привернуло мою увагу так - нерозумію, хоча я ж навіть незнаю - добра людина, погана, що думає. він пішов, а я відчула розчарування, схоже відчуття - коли ти хотів взяти автограф - а в тебе не вийшло, ти ніби щось втратив, і тут таке ж. Наріканнями на сою долю - так мені і треба, намагалася розібратися в собі. Розуміння, що більше не побачиш не тішило. Побачила знову, і всеодно не те, думала, кого ж це запитати, щоб знати хто це. Навіщо воно мені?!
Третій день Республіки почався з дощу, вирівняного волосся, яке потім волога виправила на пух і зачиненої книжкової крамниці.
Я сиділа і думала про битіє життя, тішив лише "красный клетчатый плед", в якому так було тепло й затишно, невистачало гарячої чашки чаю, а дощ мені подобався. потім почалися саундчеки, Джинджер, співала гарно, ричала теж, барабанщик молодець. Потішила Бахрома, я люблю ліричний рок, а вони ще й прорепетирували саме ті пісні, які підходять під мій настрійі які до цих пір крутяться у власному радіо в моїй хворій голові.
Чоловік з банданою і тепер в чорній рубашці приходив обідати (снідати) і навіть пластир під лівим оком його зовнішність ніяк не псував. Добре, що він мене не помічав, моя самооцінка не дозволила б щось запитати. Те, що він йшов, тримаючись за руку з дівчиною мене засмутило, тому що хотіти бачити чи дізнатися щось про чоловіка в чорній бандані ставало не дуже "законним".
Добре, що Бахрома настроювались довго, тому що на їхній виступ я немогла затриматись.
Музика під настрій, в мене завжди такий настрій. Я думала про те, що я ніколи не дізнаюся ким був той чоловік в бандані, і чому взагалі він мені цікавий.
Республіка добігала кінця, було сумно, я залишилася з моїм улюбленим червоним "пледом" послухати музику, поки сусідка закінчить свої справи і викличе таксі, а вони таки прийшли вечеряти, я дякувала Богові, що останні хвилини мого перебування в Старому місті я проведу, тримаючи в полі зору того, хто вперше за фестиваль, проходячи повз, мимоволі глянув у мою сторону і навіть не підозрюючи, як мені запам'ятався.
Йшовши додому, повз його столик, я пройшла так близько, він про щось розмовляв, а я навіть не встигла почути, якою мовою, скоріш всього російською, так би хоч щось знала)
от так пройшла для мене Республіка 2015
Багато індивідуальних особистостей, багато хорошої музики, багато емоцій, і трохи розчарувань.
п'ятниця пройшла сумно, бо я туди й назад, але для людини, яка вперше вийшла в люди за два місяці - вражень вистачило. дуже потішили люди, які купками з величезними рюкзаками та спальними мішками з'їхалися зі всієї України і не лише (кажуть без Англії, Білорусії ну і ,звісно, Росії не обійшлось)
другий день - субота(05.09.2015р.) пройшов на позитиві. місце в мене було вдале - Ратуша, сцена, запах диму і шашлика , а головне - жива Музика, чого ше хотіти. Люди всі цікаві, неординарні, дружні, кумедні, позитивні. мою увагу привернули, як завжди, - досвідчені, серйозні та харизматичні, що в результаті і стало причиною невеличкого розчарування та смутку.
Хмельницький оркестр відіграв добре - аж дивно, як люди з музичною освітою люблять виконувати композиції рок-виконавців, які без належних знань, воно й не дивно - то ж і є Справжня Музика, навідміну від класики. Не завадив навіть дощ. Але я трохи прогавила інший "оркестр" - DZIERZYNSKI BITZ, так, як небула обізнана в тому, що вони будуть присутніми на Республіці. Я навіть встигла послухати весь виступ Моторолли, поки не приїхало таксі.
Потішила фраза одного з продавців вуличної їжі "ось це дійсно Жива Музика, а не те, що в тебе на весіллі грало", сказав він колезі)
Величезних проблем зі звуком небуло.
Напевне половину республіканців я послала в жовтий будинок, або за нього (але я завжди рада допомогти), це життєво необхідний об'єкт для них всіх)
А щодо серйозного харизматичного чоловіка, який так мене зацікавив, і сам того непідозрюючи.
Обідав, а може снідав за столиком на вуличній терассі під Ратушею. Привернув мою увагу вбранням - всі були по-своєму цікаво одягнені, він був в бандані (напевне тому і зацікавив, асоціації з chornogora, і схожий чимось був) шкіряній куртці, зношених джинсах і кросівках. Довго вони вели трапезу, а мене цікавило - хто, звідки, що слухає, ну якщо вже на республіці, то певно щось нормальне. мої друзі не дадуть збрехати, щоб я кимось цікавилась - це як політ космонавтів на земний супутник - от така ж кількість за останні сто років. Чому привернуло мою увагу так - нерозумію, хоча я ж навіть незнаю - добра людина, погана, що думає. він пішов, а я відчула розчарування, схоже відчуття - коли ти хотів взяти автограф - а в тебе не вийшло, ти ніби щось втратив, і тут таке ж. Наріканнями на сою долю - так мені і треба, намагалася розібратися в собі. Розуміння, що більше не побачиш не тішило. Побачила знову, і всеодно не те, думала, кого ж це запитати, щоб знати хто це. Навіщо воно мені?!
Третій день Республіки почався з дощу, вирівняного волосся, яке потім волога виправила на пух і зачиненої книжкової крамниці.
Я сиділа і думала про битіє життя, тішив лише "красный клетчатый плед", в якому так було тепло й затишно, невистачало гарячої чашки чаю, а дощ мені подобався. потім почалися саундчеки, Джинджер, співала гарно, ричала теж, барабанщик молодець. Потішила Бахрома, я люблю ліричний рок, а вони ще й прорепетирували саме ті пісні, які підходять під мій настрійі які до цих пір крутяться у власному радіо в моїй хворій голові.
Чоловік з банданою і тепер в чорній рубашці приходив обідати (снідати) і навіть пластир під лівим оком його зовнішність ніяк не псував. Добре, що він мене не помічав, моя самооцінка не дозволила б щось запитати. Те, що він йшов, тримаючись за руку з дівчиною мене засмутило, тому що хотіти бачити чи дізнатися щось про чоловіка в чорній бандані ставало не дуже "законним".
Добре, що Бахрома настроювались довго, тому що на їхній виступ я немогла затриматись.
Музика під настрій, в мене завжди такий настрій. Я думала про те, що я ніколи не дізнаюся ким був той чоловік в бандані, і чому взагалі він мені цікавий.
Республіка добігала кінця, було сумно, я залишилася з моїм улюбленим червоним "пледом" послухати музику, поки сусідка закінчить свої справи і викличе таксі, а вони таки прийшли вечеряти, я дякувала Богові, що останні хвилини мого перебування в Старому місті я проведу, тримаючи в полі зору того, хто вперше за фестиваль, проходячи повз, мимоволі глянув у мою сторону і навіть не підозрюючи, як мені запам'ятався.
Йшовши додому, повз його столик, я пройшла так близько, він про щось розмовляв, а я навіть не встигла почути, якою мовою, скоріш всього російською, так би хоч щось знала)
от так пройшла для мене Республіка 2015