кого куди?
Вдома здохло чергове котеня. Колись це була трагедія, а зараз... тільки статистика (ой що вийшло! ). Питання вже навіть не стоїть про розселення кошенят, а тільки про те, коли, яке перше і як здохне, і як остання проблема - хто закопуватиме. В нормальних родинах сперечаються про чергу викидання сміття, а у нас - хто закопуватиме здохлих. А коли й тут рішення не знаходиться, то й здохля викидається. або напівздохля, або ще-живе-але-скоро-помре теж викидається за межі двору. Така доля спіткала вже не одного. Пишатися нічим, але як вже є.
Думалось от, чи не забрати найприкольніше триколірне кошенятко собі до хати, але потім згадую про той кайф, коли з роботи прийдеш і ніхто тобі на очі не лізе, голос не подає, під ногами не вештається і нічого не хочеться міняти. Передоз людьми як побічний ефект роботи не проходить. Вдчуваєш себе як той Хома з Франкового "Сойчиного крила" або ще краще Загатний з "Катастрофи" Дрозда.
А те маленьке зими не переживе. бо ж на вулиці... Та нехай. хтось-таки закопає.
Думалось от, чи не забрати найприкольніше триколірне кошенятко собі до хати, але потім згадую про той кайф, коли з роботи прийдеш і ніхто тобі на очі не лізе, голос не подає, під ногами не вештається і нічого не хочеться міняти. Передоз людьми як побічний ефект роботи не проходить. Вдчуваєш себе як той Хома з Франкового "Сойчиного крила" або ще краще Загатний з "Катастрофи" Дрозда.
А те маленьке зими не переживе. бо ж на вулиці... Та нехай. хтось-таки закопає.