День усіх святих у трьох мюнхенських церквах
Оскільки квитки у європейські подорожі ми зазвичай купуємо дуже заздалегідь, то часто вже аж в останній момент виявляємо, що потрапляємо на якесь свято чи іншу оказію. Один раз так на Великдень опинилися у Польщі (добре, що в той рік наша Паска збігалася з католицькою, то хоч на польську месу по квоті нашої Всенічної сходили). Коли позаминулий раз були в Мюнхені, то замість запланованих відвідин Німфенбурзького палацу поцілували замок - бо саме був Жирний вівторок, один із кількох «позапланових» вихідних на рік, про який ми б і не здогадалися.
Цього разу нам теж так пощастило. Приїхавши до Мюнхена рано-вранці після безсонної ночі, двогодинного перельоту й півторагодинного переїзду автобусом з аеропорту в Меммінгені, ми попрямували до знайомого супермаркету - передусім по воду. Але - сюрприз! Усі без винятку супермаркети, крамниці й крамнички було зачинено.
Нє, ми, звісно, знали, що 1 листопада європейці відсипаються після Хелловіну відзначають День усіх святих. Але якось завтикали, що в Німеччині це - офіційний вихідний.
І вже зовсім неприємним нововведенням для нас стало те, що не працювали не тільки «католицькі-лютеранські» магазини, а й арабські, турецькі, індійські та інші крамнички, які зазвичай виручають у таких випадках. Виявляється, добра німецька держава (чи баварський уряд?) забороняє працювати тоді, коли всі відпочивають. Тож якби не кілька магазинчиків на вокзалі, які єдині виявилися винятком із цього драконівського правила, довелося б нам платити тридорога (у макдональдзах вода по 2.50 за півлітра, а одна Л. за день вихлебтує як мінімум 3 літри).
Зате з такої нагоди ми нарешті, в четвертій поїздці до столиці Баварії, побували у кількох відомих мюнхенських церквах.
У церкві Бюргерзааль: охочі зробити пожертву або замовити службу можуть зробити це по «безналу» - за допомогою банківської картки.
Першою на шляху пішохідним центром Мюнхена із площі Карлсплац до центральної Марієнплац стоїть оригінальна церква Бюргерзааль, розділена на два поверхи.
Оригінальна, бо верхній поверх - Оберкірхе - і справді більше схожий на якусь залу бюргерських прийомів, ніж на католицьку церкву. Звідти лунали такі чарівні звуки органу, що не зайти було просто неможливо.
Церква Бюргерзааль.
Бюргерзааль була зведена 1700 року як зала для зібрань Маріанської чоловічої конгрегації під патронатом Ордену єзуїтів, а церквою стала лише у 1778-му.
А нижній поверх, Унтеркірхе, - це фактично крипта, де похований отець Руперт Майєр, якого Папа Римський Іван Павло ІІ у 1987 році зарахував до лику блаженних.
Досі ми про нього не чули, а після відвідин крипти-музею пройнялися:). Тим паче, що потрапили на його могилу якраз (знову!) в роковини смерті - блаженний Руперт помер 1 листопада 1945 року.
Спершу його поховали на єзуїтському цвинтарі в Пуллаху. Але до могили йшло так багато прочан, що у 1948 році прах перенесли до Мюнхена.
Судячи з неймовірної кількості людей (30 тисяч), які брали участь в процесії перепоховання, преподобного Руперта недарма назвали «Мюнхенським апостолом».
Народившись у сім'ї заможного підприємця у Штутгарті, Майєр здобув добру освіту - добре грав на скрипці, їздив верхи, вивчав філософію й теологію в університетах Фрайбурга та Мюнхена. Але вирішив присвятити себе Богу і в 23 роки рукоположився у священики.
У 1914-му пішов добровольцем на фронт Першої світової, де як капелан сповідував і розраджував усіх вояків, незалежно від їхньої конфесії.
І став першим капеланом, нагородженим Залізним Хрестом:
У 1916-му був тяжко поранений і втратив ліву ногу (її довелося ампутувати, замінивши протезом). Після чого повернувся до Мюнхена і служив там, користуючись великою повагою і маючи великий вплив на парафіян.
В Унтеркірхе є цілий музей, присвячений о. Майєру. Зокрема, є і його дитячі іграшки. І сувеніри - брелки, фігурки, хрести та ін., присвячені блаженному.
Після приходу до влади нацистів о. Руперт жорстко критикував їхню політику, за що кілька разів потрапляв за ґрати. Після арешту у 1937 році, відсидівши шість місяців у тюрмі, опинився у концтаборі Заксенхаузен. Потім його звільнили - нацисти боялися, що якщо він помре у концтаборі, то здобуде славу мученика. Звільнили, але проповідувати заборонили. До травня 1945 року преподобний Руперт перебував в Абатстві Етталь у Верхній Баварії (до речі, красиве абатство, судячи з картинок - треба б туди якось заїхати). Коли американські солдати звільнили його з цього вимушеного заслання, у Мюнхені Руперта Майєра зустрічали як героя.
А 1 листопада 1945 року під час служби в на День усіх святих отця Руперта розбив інсульт. Його останнім словом було «Господь», повторене тричі.
Тепер прочани приходять до бронзового бюсту о. Руперта в Бюргерзааль і, кладучи руку йому на плече, просять у блаженного заступництва перед Всевишнім.
За 80 євроцентів можна поставити свічку. Парафінові - з портретом блаженного і написом типу «Преподобний отче Руперте Майєр, моли Бога за нас».
Є ще свічки «багаторазового використання» - пластикові із ґнотом, усередині наповнені якимось пальним.
Звернення до Руперта Майєра на табло стадіону.
Уздовж бічних стін Унтеркірхе - статуї за біблійними сюжетами.
А служив Руперт Майєр за життя не в Бюргерзааль, а в сусідній Міхаельскірхе - церкві святого Михайла.
Уперше ми були в Мюнхені три з гаком роки тому, і вже тоді її фасад закривали риштування, як зараз.
Путівник по церкві, який можна завантажити через мобілку.
В крипті поховано цілу низку представників династії Віттельбахів, зокрема короля Баварії Людвіга ІІ, який будував для себе казковий Нойшванштайн, та ще кількох відомих осіб. Наприклад, сина Наполеонової Жозефіни від першого шлюбу Ежена де Богарне.
Усередині церква дуже гарна - одразу видно, що збудована в епоху Контрреформації :)).
Коли ми були в Міхаельскірхе, там почалася служба, і фотографувати не дозволяли.
І, нарешті, знаменита Фрауенкірхе (церква Пресвятої Богородиці) - двобаштовий символ Мюнхена, розташований між Міхаелем та головною площею міста - Марієнплац.
Це кафедральний собор католицької архієпархії Мюнхена і Фрайзінга, найвищий храм у місті - 99 метрів заввишки. За рішенням референдуму , що відбувся в 2004 році, в Мюнхені тимчасово заборонено будувати будівлі вищі за Фрауенкірхе. Зате кафедральний собор видно майже з усіх кінців міста.
Собор почали будувати на пожертви городян у 1468 році. Попри величезні розміри (довжина 109 м, ширина 40 м), архітектор Йорг фон Хальспах упорався менш як за 30 років. Вежі закінчили споруджувати у 1525-му. Спершу планувалося, що ці округлі зелені бані - тимчасові, але вони припали мюнхенцям до смаку, та так і залишилися до нашого часу.
Власні додатки до айфонів зараз має кожен більш-менш вагомий німецький храм.
Із самого початку в соборі могли перебувати під час меси близько 20 000 парафіян, при тому що населення Мюнхена становило тоді всього 13 000. У наш час собор вміщає 4000 осіб - сидячи на лавах.
Як і ще багато чого історичного в Мюнхені, під час ІІ Світової війни Фрауенкірхе було суттєво зруйновано. Але відбудовано відповідно до колишнього вигляду.
Християнські дискусії біля бічних дверей.
За легендою, відбиток ноги біля входу у храм залишив сам диявол (хоча чого йому ошиватися по кафедральних соборах?).
Але ми відбитка не бачили. Може, тому, що вхід до Фрауенкірхе зараз приховано в будівельному риштуванні, як і ліву вежу храму.
Сонячний годинник на стіні.
А всередині собор ну дуже аскетичний:
Цього разу нам теж так пощастило. Приїхавши до Мюнхена рано-вранці після безсонної ночі, двогодинного перельоту й півторагодинного переїзду автобусом з аеропорту в Меммінгені, ми попрямували до знайомого супермаркету - передусім по воду. Але - сюрприз! Усі без винятку супермаркети, крамниці й крамнички було зачинено.
Нє, ми, звісно, знали, що 1 листопада європейці відсипаються після Хелловіну відзначають День усіх святих. Але якось завтикали, що в Німеччині це - офіційний вихідний.
І вже зовсім неприємним нововведенням для нас стало те, що не працювали не тільки «католицькі-лютеранські» магазини, а й арабські, турецькі, індійські та інші крамнички, які зазвичай виручають у таких випадках. Виявляється, добра німецька держава (чи баварський уряд?) забороняє працювати тоді, коли всі відпочивають. Тож якби не кілька магазинчиків на вокзалі, які єдині виявилися винятком із цього драконівського правила, довелося б нам платити тридорога (у макдональдзах вода по 2.50 за півлітра, а одна Л. за день вихлебтує як мінімум 3 літри).
Зате з такої нагоди ми нарешті, в четвертій поїздці до столиці Баварії, побували у кількох відомих мюнхенських церквах.
У церкві Бюргерзааль: охочі зробити пожертву або замовити службу можуть зробити це по «безналу» - за допомогою банківської картки.
Першою на шляху пішохідним центром Мюнхена із площі Карлсплац до центральної Марієнплац стоїть оригінальна церква Бюргерзааль, розділена на два поверхи.
Оригінальна, бо верхній поверх - Оберкірхе - і справді більше схожий на якусь залу бюргерських прийомів, ніж на католицьку церкву. Звідти лунали такі чарівні звуки органу, що не зайти було просто неможливо.
Церква Бюргерзааль.
Бюргерзааль була зведена 1700 року як зала для зібрань Маріанської чоловічої конгрегації під патронатом Ордену єзуїтів, а церквою стала лише у 1778-му.
А нижній поверх, Унтеркірхе, - це фактично крипта, де похований отець Руперт Майєр, якого Папа Римський Іван Павло ІІ у 1987 році зарахував до лику блаженних.
Досі ми про нього не чули, а після відвідин крипти-музею пройнялися:). Тим паче, що потрапили на його могилу якраз (знову!) в роковини смерті - блаженний Руперт помер 1 листопада 1945 року.
Спершу його поховали на єзуїтському цвинтарі в Пуллаху. Але до могили йшло так багато прочан, що у 1948 році прах перенесли до Мюнхена.
Судячи з неймовірної кількості людей (30 тисяч), які брали участь в процесії перепоховання, преподобного Руперта недарма назвали «Мюнхенським апостолом».
Народившись у сім'ї заможного підприємця у Штутгарті, Майєр здобув добру освіту - добре грав на скрипці, їздив верхи, вивчав філософію й теологію в університетах Фрайбурга та Мюнхена. Але вирішив присвятити себе Богу і в 23 роки рукоположився у священики.
У 1914-му пішов добровольцем на фронт Першої світової, де як капелан сповідував і розраджував усіх вояків, незалежно від їхньої конфесії.
І став першим капеланом, нагородженим Залізним Хрестом:
У 1916-му був тяжко поранений і втратив ліву ногу (її довелося ампутувати, замінивши протезом). Після чого повернувся до Мюнхена і служив там, користуючись великою повагою і маючи великий вплив на парафіян.
В Унтеркірхе є цілий музей, присвячений о. Майєру. Зокрема, є і його дитячі іграшки. І сувеніри - брелки, фігурки, хрести та ін., присвячені блаженному.
Після приходу до влади нацистів о. Руперт жорстко критикував їхню політику, за що кілька разів потрапляв за ґрати. Після арешту у 1937 році, відсидівши шість місяців у тюрмі, опинився у концтаборі Заксенхаузен. Потім його звільнили - нацисти боялися, що якщо він помре у концтаборі, то здобуде славу мученика. Звільнили, але проповідувати заборонили. До травня 1945 року преподобний Руперт перебував в Абатстві Етталь у Верхній Баварії (до речі, красиве абатство, судячи з картинок - треба б туди якось заїхати). Коли американські солдати звільнили його з цього вимушеного заслання, у Мюнхені Руперта Майєра зустрічали як героя.
А 1 листопада 1945 року під час служби в на День усіх святих отця Руперта розбив інсульт. Його останнім словом було «Господь», повторене тричі.
Тепер прочани приходять до бронзового бюсту о. Руперта в Бюргерзааль і, кладучи руку йому на плече, просять у блаженного заступництва перед Всевишнім.
За 80 євроцентів можна поставити свічку. Парафінові - з портретом блаженного і написом типу «Преподобний отче Руперте Майєр, моли Бога за нас».
Є ще свічки «багаторазового використання» - пластикові із ґнотом, усередині наповнені якимось пальним.
Звернення до Руперта Майєра на табло стадіону.
Уздовж бічних стін Унтеркірхе - статуї за біблійними сюжетами.
А служив Руперт Майєр за життя не в Бюргерзааль, а в сусідній Міхаельскірхе - церкві святого Михайла.
Уперше ми були в Мюнхені три з гаком роки тому, і вже тоді її фасад закривали риштування, як зараз.
Путівник по церкві, який можна завантажити через мобілку.
В крипті поховано цілу низку представників династії Віттельбахів, зокрема короля Баварії Людвіга ІІ, який будував для себе казковий Нойшванштайн, та ще кількох відомих осіб. Наприклад, сина Наполеонової Жозефіни від першого шлюбу Ежена де Богарне.
Усередині церква дуже гарна - одразу видно, що збудована в епоху Контрреформації :)).
Коли ми були в Міхаельскірхе, там почалася служба, і фотографувати не дозволяли.
І, нарешті, знаменита Фрауенкірхе (церква Пресвятої Богородиці) - двобаштовий символ Мюнхена, розташований між Міхаелем та головною площею міста - Марієнплац.
Це кафедральний собор католицької архієпархії Мюнхена і Фрайзінга, найвищий храм у місті - 99 метрів заввишки. За рішенням референдуму , що відбувся в 2004 році, в Мюнхені тимчасово заборонено будувати будівлі вищі за Фрауенкірхе. Зате кафедральний собор видно майже з усіх кінців міста.
Собор почали будувати на пожертви городян у 1468 році. Попри величезні розміри (довжина 109 м, ширина 40 м), архітектор Йорг фон Хальспах упорався менш як за 30 років. Вежі закінчили споруджувати у 1525-му. Спершу планувалося, що ці округлі зелені бані - тимчасові, але вони припали мюнхенцям до смаку, та так і залишилися до нашого часу.
Власні додатки до айфонів зараз має кожен більш-менш вагомий німецький храм.
Із самого початку в соборі могли перебувати під час меси близько 20 000 парафіян, при тому що населення Мюнхена становило тоді всього 13 000. У наш час собор вміщає 4000 осіб - сидячи на лавах.
Як і ще багато чого історичного в Мюнхені, під час ІІ Світової війни Фрауенкірхе було суттєво зруйновано. Але відбудовано відповідно до колишнього вигляду.
Християнські дискусії біля бічних дверей.
За легендою, відбиток ноги біля входу у храм залишив сам диявол (хоча чого йому ошиватися по кафедральних соборах?).
Але ми відбитка не бачили. Може, тому, що вхід до Фрауенкірхе зараз приховано в будівельному риштуванні, як і ліву вежу храму.
Сонячний годинник на стіні.
А всередині собор ну дуже аскетичний:
