Салоніки. Місто Симвасилевс, місто Александра Македонського, його батька Філіппа й Ататюрка
Салоніки (вони ж Тессалоніки, вони ж Фессалоніки - Θεσσαλονίκη) називають північною столицею Греції. Це друге за розмірами місто й головний порт країни, тож життя тут кипить. Як пишуть деякі путівники, «з абсолютною впевненістю можна заявити, що чар цього міста нікого не залишить байдужим, навіть найбільш вибагливого й вимогливого туриста».
Ми, мабуть, надто вибагливі, бо зачарування не відчули. Але місто, безперечно, цікаве. Тож якщо вас занесе у північну частину Греції, зазирнути в Салоніки необхідно.
Салоніки: вид із верхнього міста на нову забудову й затоку Термаїкос.
Молоде місто Салоніки - одне з найстаріших у Європі.
Молоде - бо університетське, тому тут багато молоді. І нинішній забудові Салонік від сили сто років. Після численних руйнувань і Великої пожежі 1917 року зовнішнє обличчя міста, заснованого ще у IV ст. до н.е., зазнало докорінних змін.
А щодо «старості», то досить сказати, що в Салоніках «промишляли» ще Філіпп ІІ Великий та його син Александр Македонський. Звідси походять солунські брати Кирило й Мефодій - ті самі просвітителі. Як зараз це друге місто Греції (із населенням 1,2 мільйона разом із передмістями), так свого часу це було друге за значенням місто Османської імперії. Крім іншого, тут народився Кемаль Ататюрк. Будівничий нової Турецької держави.
Заснував Салоніки у 315 р. до н.е. цар Македонії Кассандр, об'єднавши в одне місто Терма і 26 дрібніших поселень, розкиданих не берегах затоки Термаїкос. Нове місто він назвав на честь своєї дружини Фессалоніки (Тессалоніке, «Перемога у Фессалії») - зведеної сестри Александра Великого, або Македонського.
Як і всюди в Македонії, Александра Великого в Салоніках дуже шанують. Зрозуміло, є тут і пам'ятник легендарному завойовнику. А також його (й Фессалоніки) батькові Філіппу ІІ та ще безлічі визначних постатей, пов'язаних з історією міста - від Аристотеля до численних митрополитів Грецької православної церкви.
Пам’ятник Філліпу ІІ Великому навпроти Білої вежі.
Недолугий пам’ятник Александру Македонському (на поні?) на набережній неподалік Білої вежі.
Зараз площу біля Александра Македонського реконструюють.
В часи розквіту античного царства Македонія Салоніки мали автономію та власний парламент. Після окупації царства римлянами Салоніки 148 року до н.е. стали частиною Римської імперії й центром її провінції Македонія, а згодом увійшли до складу Візантійської імперії, ставши фактично другою столицею нарівні з Константинополем. І сьогодні за Салоніками в Греції закріплено титул «Симвасилевса» («співстолиці»).
Символ міста - Біла вежа на вулиці/набережній Нікіс (Перемоги), що йде вздовж затоки Термаїкос Егейського моря.
Салоніки - одне з тих міст, що мають чітко окреслений архітектурний символ. Тут це Біла вежа (Λευκός Πύργος ,Левкос Піргос). Оборонна споруда заввишки 27 метрів (плюс башточка ще на 6 м) і діаметром 23 метрів була зведена турками близько 1535 року. Згодом це була тюрма й місце масових страт. По стінах вежі ріками стікала кров. Щоб її приховати, вежу побілили - і вона стала білою. Зараз башта світло-коричнева. У ній розташовується музей Візантії, біля неї - головна зупинка автобуса «оупен тур» та місце тусовки туристів. Це символ не лише міста Салоніки, а взагалі грецького суверенітету Македонії .
З 1430 року місто перебувало під владою турків і входило до складу Оттоманської імперії.
Дивно, але саме в цей період Салоніки стали столицею... світового єврейства.
Оттоманська імперія до євреїв ставилася дуже прихильно, тому представники цієї нації стікалися до Салонік як з усього Близького Сходу, так і з Іспанії, звідки їх вигнали католицькі монархи. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття євреї становили близько 60 відсотків мешканців Салонік - на той час це було єдине у світі велике місто з переважно єврейським населенням. Враховуючи те, що Єрусалим на той час перебував під владою арабів, Салоніки називали «світовим Єрусалимом».
Єврейська громада зберегла свої позиції й після переходу 1912 року Салонік під владу Греції. Але Велика пожежа 1917 року дотла знищила всю елітну нижню частину міста, де мешкали євреї. Верхнє ж місто з переважно турецьким населенням майже не постраждало. Ще один трагічний період в історії як архітектурного, так і суспільного життя міста - період німецької окупації 1941-44 рр. Постійні бомбардування союзників донищили майже всі історичні пам'ятки, які ще збереглися після попередніх завойовників, а нацисти - вибили майже всіх євреїв…
Тож тепер Салоніки - фактично суто грецьке місто (турки ж за Лозаннською угодою перебралися звідси ще у 1922-23 рр.).
Хоча є ще й досить велика слов'янська громада, яка оселилася в Македонії ще з кінця VIII ст., під час Великого переселення народів.
Щоправда, македонські, або солунські (слов'янська назва Салонік - Солун) слов'яни помітно еллінізуються.
Пам’ятник Павлосу Меласу на тлі Білої вежі.
Павло Мелас - крутий мужик. Він - перший грецький офіцер, що поліг у боротьбі за приєднання Македонії до Греції.
Ще раз про Македонію, ну й цікаве про Меласа. Македонія - це історична грецька територія на півночі Егейського моря, Салоніки - центр Македонії. У цій окрузі народилися Александр і його брат Філіпп, інші видатні греки типу Аристотеля. Тут також жило багато слов’ян, але вони були меншістю в цій області Великої Греції. І от югославський маршал Броз Тіто, формуючи свою нову соціалістичну державу, дав назву «Македонія» південній федеративній республіці. Греки вважають це крадіжкою й обманом, а саму республіку і нову державу, що постала на її основі, - штучними утвореннями. І їх можна зрозуміти. «Хай у Скоп’є спробують прочитати написи на античних македонських пам’ятках, які «формер-югославіан-репаблік-македонці» приписують собі. А ми - можемо!» - скаже вам чи не кожен мешканець півночі Греції.
Так от, на початку 1900-х років, коли в центрі й на півдні нинішньої Грецької республіки вже існувало Грецьке королівство, а на півдні панувала Оттоманська імперія (і другим за величиною її містом були Салоніки), сюди прибув із загоном артилерійський офіцер Павлос Мелас. І почав тупо вперто по-партизанському воювати проти турків і - головне - їх болгарських поплічників.
Як пише Вікі, турецька влада, отримавши відповідну інформацію, вислала численний військовий корпус. Незважаючи на переслідування оттоманської армії, Мелас почав ліквідацію болгарських загонів. Але 13 жовтня 1904 року він був зраджений болгарськими четниками й оточений турецьким загоном. Після двогодинного бою Мелас наказав своїм воякам прориватися. У ході прориву його смертельно поранили. Капітан Мелас помер. Його голову - омг! - відрізали його ж соратники і поховали в церкві Агіа Параскеві, в селі Пісодері. А тіло турки передали митрополиту Касторії, де його поховали у візантійському храмі. Частину Македонії приєднали до Греції після Першої Балканської війни та звільнення Північної Греції від турків у 1912 році. А частина - і нині лишається за кордоном. На честь Меласа, який став символом боротьби греків за Македонію, згодом перейменували село, де він загинув, а також наставили пам’ятників по всій країні, навіть в Афінах.
У Салоніках авангардистська - металева, дещо кубістська - статуя Меласа стоїть на почесному місці біля головного символу міста - Білої вежі.
Ми приїхали в Салоніки в день чергового всегрецького протесту проти урізання соціальних виплат у бюджеті. Біля Білої вежі збиралися маніфестанти, зокрема найактивнішими були пожежники. Зупинка туристичного автобуса «хоп-он/хоп-оф» ризикувала бути заблокованою мітингарями, як і маршрут «оупен туру» (вартість кругової екскурсії з аудіогідом, в т.ч. російським, - 6 євро; із можливістю сходити й знову заходити в наступний автобус - 9 євро). Тож гіди вибачилися за те, що сьогодні можливо тільки проїхати по Салоніках по колу, без «хоп-он/оф», - мовляв, очікуються чергові бійки з поліцією, підпали й погроми. Утім, нам вистачило й половини програми, тим паче, що подивитися на протестантів теж було цікаво. Навколо - купа спецназівців зі пецобладнанням. Втім, усі були «свої», і до мочилова не дійшло.
Щити поліцейських біля їхнього автобуса.
За 15 секунд до цього таку саму фотку зробив фотокор салонікської газети :)
Перекур грецького ОМОНівця.
Леся і грецькі менти :)
Автобус «оупен тур» на центральній площі Аристотеля, про яку нижче.
Вид з автобуса на кафешки та їх завсідників.
На площі біля Білої вежі.
Набережна Перемоги (Нікіс).
Театр навпроти Білої вежі.
Вхід у Виставковий центр Салонік та телевізійна вежа.
Нова міськрада.
Розкопки на одній із центральних вулиць (це все види з другого поверху автобуса).
Пам’ятник якомусь загиблому митцеві.
Вулички й будинки нових Салонік.
Голуби на світлофорах.
Церква святого Димитрія - Агіос Димитріос. Пам’яті Великомученика Димтрія Солунського.
За одним переказом, перша церква на місці в'язниці, де прийняв мученицьку смерть святий Димитрій (за іншою версією - над його могилою), було збудовано між 313-323 роками.
За іншою версією, перша базиліка, присвячена Дмитрові Солунському, була побудована в Салоніках тільки в V столітті.
Хай там як, а після всіх пертурбацій і реконструкцій цей храм у 1988 році став одним з об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Ще одна церква, затиснута між спорудами ХХ ст.
По дорозі у верхнє місто.
Після Великої пожежі 1917 року від старого міста залишилися тільки кам’яні споруди: антична ротонда, Біла фортеця та фортифікаційні стіни верхнього міста часів Візантійської імперії.
З Акрополя, який вінчає ці стіни у верхній частині «північної столиці» на висоті близько 300 метрів над рівнем моря, відкривається неймовірно красивий вид на місто, порт та море.
Фортечні стіни верхнього міста, Акрополя.
Спускаємося в нове місто. Церва святої Катерини, 1320-30 рр.
Гробниця Галерія (на дальньому плані) та арка його імені (праворуч, на фото видно тільки частину).
Ще дві визначні історичні пам’ятки Салонік - арка і гробниця Галерія (грецькою - Aψίδα του Γαλερίου (Καμάρα)).
Це частини похоронного (за іншою версією - палацового) комплексу римського імператора Галерія , побудованого наприкінці III - на початку IV століть.
Кругла в плані гробниця на початку V століття стала християнською церквою, присвяченою Георгію Побідоносцеві, й отримала свою другу назву - Ротонда Святого Георгія. Із 1590 р. гробниця використовувалася як мечеть, турки прибудували поруч мінарет. А після повернення будівлі християнській церкві в 1912 році в ротонді відкрили музей християнського мистецтва. Богослужіння відбуваються тільки у великі свята.
У 1988 році арка й ротонда в складі ранньохристиянських і візантійських пам'яток Салонік були включені до переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Арка Галерія.
Барельєфи однієї з двох колон арки Галерія.
Набережна Нікіс уздовж затоки Термаїкос у сонячний день. На дальньому плані - морський порт Салонік.
Є в Салоніках і такі лімузини.
Вид на північний край площі Аристотеля під дощем.
Насправді площа Аристотеля - це вулиця з двома майданами на кінцях, які називаються однаково - «Арістотеліс».
Це центральна вісь міста, головне місце зустрічей мешканців Салонік.
Церква Панагія Халкеон на перетині вулиці/площі Аристотеля й вулиці Егнатія, яка в античні часи вела вздовж північного узбережжя Егейського моря, майже від нинішньої Туреччини, до Рима.
Панагія Халкеон - у перекладі Богоматір мідників - присвячена Богородиці, закладена 1028 року. До 1934 року перебувала «по пояс» у землі, напівзруйнована. Її розкопав і привів до первинного вигляду професор Димитріос Євангелідіс. Із 1988 році цей храм теж увійшов до переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Проект площі Аристотеля в 1917 році розробив французький архітектор Ернест Ебрар, після того як Велика Салонікська пожежа знищила майже все нижнє місто. Тодішній прем’єр Греції Елефтеріос Венізелос поставив перед 32-річним Ебраром грандіозне завдання - побудувати нове місто, паралельно відновлюючи фрагменти старовинного, із 2-тисячолітньою історією. Але первинний проект Ебрара було спрощено й реалізовано тільки в середині 1950-х років. У варіанті Ебрара було збудовано, власне, тільки площу Аристотеля.
Будинки на північній площі Аристотеля.
Футболки провідного футбольного клубу Салонік - ПАОКа - в крамничках на площі Аристотеля.
У вуличках обабіч північної площі Аристотеля - величезний ринок Модіано. Тут і овочі-фрукти, і морепродукти Егейщини, і солодощі, загалом, усе, чим багата Північна Греція. Ну й, звісно, без китайського ширвжитку не обійтися.
Ця «ковбаса» з виноградного соку - як у нас у Криму чурчхела, тільки значно більша й без горіхів.
Риба. Як на нас - дуже дорога, хоча витягнута із моря поруч. Дорожча, ніж у наших супермаркетах. Зате свіжа.
М'ясо. За ціною - приблизно як у нас.
Дари ланів, садів і виноградників. Бачили виноград і по 1 євро, і по 2.50.
Грецькі сири.
Грецький прапор теж продається. А прапори греки чіпляють багато де - і на церквах, і на щоглах уздовж доріг.
Вулична музикантка.
Уздовж вулиці/площі Аристотеля.
Ортопедичні послуги. Оцініть переконливість і доречність моделей.
Квітковий годинник на площі/вулиці Аристотеля й вулиці Циміскі.
Південний край площі/вулиці Аристотеля, що виходить до набережної. На передньому плані - туристичний офіс із безплатними картами й порадами.
У нас за спиною - кінотеатр «Олімпіон», де щороку проходить Міжнародний кінофестиваль Салонік.
Ми біля пам’ятника Аристотелю.
Славетний давньогрецький учений і філософ народився в місті Стагіра неподалік Салонік. Університет його імені, розташований у Салоніках, - найбільший на Балканах.
Лавки Салонік і голуби під дощем.
Голуби тут відгодовані що дай Боже.
Ще один вид південного (приморського) кінця площі Аристотеля.
Дівчина (легкої поведінки?..) прямує по набережній Нікіс, уздовж затоки Термаїкос, у бік порту.
Набережна під час дощу. Вона й так досить нудна, а в негоду - тим паче.
Спуск до води на набережній Нікіс.
Герб міста на сміттєвих урнах - голова Александра Македонського, як на давніх монетах.
Посиденьки в кав’ярнях на набережній (вул. Нікіс) під час зливи.
Графіті на вулиці Нікіс, що йде вздовж набережної.
Із парковками в Салоніках проблема, автомобілісти туляться, як оселедці в бляшанці. Ось цей чувак на «Смарті» в нас на очах, намагаючись виманеврувати з місця стоянки, вдарив у бампер червоного «візаві».
Це ще одна стоянка. Як виїжджатимуть ті авто, що стоять справа, - неясно.
Пам’ятник одному з численних борців за волю Греції.
Квадроцикли - досить поширений засіб пересування простих греків.
Будинок, у якому народився засновник нової Турецької держави Ататюрк (Мустафа Кемаль), на вулиці Агіос Димитріос (святого Димитрія). Тепер тут музей.
Головне на магнітиках із Салонік -звісно, Біла вежа.
Під дощем - до автобуса.
Темношкірих мігрантів у Греції останнім часом помітно побільшало, і ставлення місцевого населення до цього явища здебільшого несхвальне.
Багато хто приїздить у Салоніки передусім заради шопінгу - не лише й не стільки на центральних «торговельних» вулицях, скільки у величезних шопінг-центрах. Там, кажуть, повно всього (в тому числі знаменитих шуб, які приваблюють своєю дешевизною передусім модниць із пострадянських теренів), а ціни - не порівняти з нашими. Але ми, на жаль, не по шопінгах, тому ніяких конкретних порад з цього приводу дати не можемо. Окрім хіба тієї, що до одного з головних шопінг-молів, «Медітерраніан Космос», іде 45-й автобус.
Торгово-розважальний центр «Космос» на околиці міста.
Про логістику
Туристи прибувають у Салоніки переважно двома шляхами. Для багатьох мешканців Балкан, які масово приїздять відпочивати на курортах Халкідіків, найзручнішим є автомобільний. Авто з болгарськими, сербськими, албанськими номерами під час курортного сезону на вулицях Салонік трапляються постійно.
А для тих, кому власною машиною добиратися до Греції надто довго, на околиці «північної столиці» є аеропорт. До центру міста від нього курсує автобус №78 - або експрес, який робить лише кілька зупинок, або «звичайний» 78-й, який зупиняється по місту. Ми, щиро кажучи, не збагнули, як їх розрізняти і яким саме їхали)) Зупинок він робив ніби мало, але пиляв до центру більше години. Вартість проїзду - така, як і по місту: 80 або 90 євроцентів, залежно від того, де купувати квиток. Якщо в касі на зупинці - 80 центів. У місті квитки продаються також у кіосках (не у всіх!) преси-сувенірів-інших дрібничок та деяких крамницях типу міні-маркет (треба питати).
Також можна придбати квиток у самому автобусі, але не у водія, а в спеціальному автоматі, розташованому навпроти середніх дверей. У такому разі одноразовий проїзд обійдеться у 90 євроцентів, але - увага! - автомат бере лише монети і решти не видає. Тобто якщо вкинете монету номіналом 1 або 2 євро - однаково отримаєте один 90-центовий квиток. Тому варто запасатися дрібними :))
При цьому придбаний в автоматі квиток компостувати не потрібно, а от 80-центовий із каси - потрібно (компостерів в автобусі кілька, вони великі й помітні).
Громадський транспорт у Салоніках - найдешевший із тих, що нам траплявся в Європі.
Власне, крім автобусів там ніякого транспорту й немає - до 2014 року обіцяли збудувати ще й метро, але наразі, з огляду на грецьку економічну кризу, будівництво заморожене, і не відомо, коли відновиться.
Кінцева 78-го автобуса - автовокзал КТЕЛ, з якого міжміські буси прямують ледь не в усі куточки Греції. Як виявилося, на найближчі курорти треба добиратися з іншого автовокзалу - маленької автостанції «КТЕЛ-Халкідіки». Вона розташована у протилежному від центрального автовокзалу кінці Салонік (ближче до аеропорту). Із центру туди йдуть автобуси маршрутів №№36 і 45. Ми лажанулися і спершу поїхали на центральний КТЕЛ, бо інтернети нам підказали, що автобус до нашого «села» Неос Мармарас на середньому півострові Халкідіків, Сітонії, йде саме звідти. Але там нас відіслали на «автостанцію». Добре, що час іще залишався - від центрального автовокзалу до «халкідіківського» їхати майже годину (45-м автобусом).
Цим же автобусом можна добратися до «Медітерраніан Космосу», якщо комусь цікаво.
Наші враження від Салонік
Місто на один, максимум два дні. Досить історично, але сумбурно. Дууууже щільна забудова. тісно, однотипно. Думали, маючи тут майже цілий світловий день, покупатися, однак, як виявилося, пляжі є лише на околицях, а в центрі - довжележна нудна асфальтована набережна. Утім, подивитися теж є що.
Ми, мабуть, надто вибагливі, бо зачарування не відчули. Але місто, безперечно, цікаве. Тож якщо вас занесе у північну частину Греції, зазирнути в Салоніки необхідно.
Салоніки: вид із верхнього міста на нову забудову й затоку Термаїкос.
Молоде місто Салоніки - одне з найстаріших у Європі.
Молоде - бо університетське, тому тут багато молоді. І нинішній забудові Салонік від сили сто років. Після численних руйнувань і Великої пожежі 1917 року зовнішнє обличчя міста, заснованого ще у IV ст. до н.е., зазнало докорінних змін.
А щодо «старості», то досить сказати, що в Салоніках «промишляли» ще Філіпп ІІ Великий та його син Александр Македонський. Звідси походять солунські брати Кирило й Мефодій - ті самі просвітителі. Як зараз це друге місто Греції (із населенням 1,2 мільйона разом із передмістями), так свого часу це було друге за значенням місто Османської імперії. Крім іншого, тут народився Кемаль Ататюрк. Будівничий нової Турецької держави.
Заснував Салоніки у 315 р. до н.е. цар Македонії Кассандр, об'єднавши в одне місто Терма і 26 дрібніших поселень, розкиданих не берегах затоки Термаїкос. Нове місто він назвав на честь своєї дружини Фессалоніки (Тессалоніке, «Перемога у Фессалії») - зведеної сестри Александра Великого, або Македонського.
Як і всюди в Македонії, Александра Великого в Салоніках дуже шанують. Зрозуміло, є тут і пам'ятник легендарному завойовнику. А також його (й Фессалоніки) батькові Філіппу ІІ та ще безлічі визначних постатей, пов'язаних з історією міста - від Аристотеля до численних митрополитів Грецької православної церкви.
Пам’ятник Філліпу ІІ Великому навпроти Білої вежі.
Недолугий пам’ятник Александру Македонському (на поні?) на набережній неподалік Білої вежі.
Зараз площу біля Александра Македонського реконструюють.
В часи розквіту античного царства Македонія Салоніки мали автономію та власний парламент. Після окупації царства римлянами Салоніки 148 року до н.е. стали частиною Римської імперії й центром її провінції Македонія, а згодом увійшли до складу Візантійської імперії, ставши фактично другою столицею нарівні з Константинополем. І сьогодні за Салоніками в Греції закріплено титул «Симвасилевса» («співстолиці»).
Символ міста - Біла вежа на вулиці/набережній Нікіс (Перемоги), що йде вздовж затоки Термаїкос Егейського моря.
Салоніки - одне з тих міст, що мають чітко окреслений архітектурний символ. Тут це Біла вежа (Λευκός Πύργος ,Левкос Піргос). Оборонна споруда заввишки 27 метрів (плюс башточка ще на 6 м) і діаметром 23 метрів була зведена турками близько 1535 року. Згодом це була тюрма й місце масових страт. По стінах вежі ріками стікала кров. Щоб її приховати, вежу побілили - і вона стала білою. Зараз башта світло-коричнева. У ній розташовується музей Візантії, біля неї - головна зупинка автобуса «оупен тур» та місце тусовки туристів. Це символ не лише міста Салоніки, а взагалі грецького суверенітету Македонії .
З 1430 року місто перебувало під владою турків і входило до складу Оттоманської імперії.
Дивно, але саме в цей період Салоніки стали столицею... світового єврейства.
Оттоманська імперія до євреїв ставилася дуже прихильно, тому представники цієї нації стікалися до Салонік як з усього Близького Сходу, так і з Іспанії, звідки їх вигнали католицькі монархи. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття євреї становили близько 60 відсотків мешканців Салонік - на той час це було єдине у світі велике місто з переважно єврейським населенням. Враховуючи те, що Єрусалим на той час перебував під владою арабів, Салоніки називали «світовим Єрусалимом».
Єврейська громада зберегла свої позиції й після переходу 1912 року Салонік під владу Греції. Але Велика пожежа 1917 року дотла знищила всю елітну нижню частину міста, де мешкали євреї. Верхнє ж місто з переважно турецьким населенням майже не постраждало. Ще один трагічний період в історії як архітектурного, так і суспільного життя міста - період німецької окупації 1941-44 рр. Постійні бомбардування союзників донищили майже всі історичні пам'ятки, які ще збереглися після попередніх завойовників, а нацисти - вибили майже всіх євреїв…
Тож тепер Салоніки - фактично суто грецьке місто (турки ж за Лозаннською угодою перебралися звідси ще у 1922-23 рр.).
Хоча є ще й досить велика слов'янська громада, яка оселилася в Македонії ще з кінця VIII ст., під час Великого переселення народів.
Щоправда, македонські, або солунські (слов'янська назва Салонік - Солун) слов'яни помітно еллінізуються.
Пам’ятник Павлосу Меласу на тлі Білої вежі.
Павло Мелас - крутий мужик. Він - перший грецький офіцер, що поліг у боротьбі за приєднання Македонії до Греції.
Ще раз про Македонію, ну й цікаве про Меласа. Македонія - це історична грецька територія на півночі Егейського моря, Салоніки - центр Македонії. У цій окрузі народилися Александр і його брат Філіпп, інші видатні греки типу Аристотеля. Тут також жило багато слов’ян, але вони були меншістю в цій області Великої Греції. І от югославський маршал Броз Тіто, формуючи свою нову соціалістичну державу, дав назву «Македонія» південній федеративній республіці. Греки вважають це крадіжкою й обманом, а саму республіку і нову державу, що постала на її основі, - штучними утвореннями. І їх можна зрозуміти. «Хай у Скоп’є спробують прочитати написи на античних македонських пам’ятках, які «формер-югославіан-репаблік-македонці» приписують собі. А ми - можемо!» - скаже вам чи не кожен мешканець півночі Греції.
Так от, на початку 1900-х років, коли в центрі й на півдні нинішньої Грецької республіки вже існувало Грецьке королівство, а на півдні панувала Оттоманська імперія (і другим за величиною її містом були Салоніки), сюди прибув із загоном артилерійський офіцер Павлос Мелас. І почав тупо вперто по-партизанському воювати проти турків і - головне - їх болгарських поплічників.
Як пише Вікі, турецька влада, отримавши відповідну інформацію, вислала численний військовий корпус. Незважаючи на переслідування оттоманської армії, Мелас почав ліквідацію болгарських загонів. Але 13 жовтня 1904 року він був зраджений болгарськими четниками й оточений турецьким загоном. Після двогодинного бою Мелас наказав своїм воякам прориватися. У ході прориву його смертельно поранили. Капітан Мелас помер. Його голову - омг! - відрізали його ж соратники і поховали в церкві Агіа Параскеві, в селі Пісодері. А тіло турки передали митрополиту Касторії, де його поховали у візантійському храмі. Частину Македонії приєднали до Греції після Першої Балканської війни та звільнення Північної Греції від турків у 1912 році. А частина - і нині лишається за кордоном. На честь Меласа, який став символом боротьби греків за Македонію, згодом перейменували село, де він загинув, а також наставили пам’ятників по всій країні, навіть в Афінах.
У Салоніках авангардистська - металева, дещо кубістська - статуя Меласа стоїть на почесному місці біля головного символу міста - Білої вежі.
Ми приїхали в Салоніки в день чергового всегрецького протесту проти урізання соціальних виплат у бюджеті. Біля Білої вежі збиралися маніфестанти, зокрема найактивнішими були пожежники. Зупинка туристичного автобуса «хоп-он/хоп-оф» ризикувала бути заблокованою мітингарями, як і маршрут «оупен туру» (вартість кругової екскурсії з аудіогідом, в т.ч. російським, - 6 євро; із можливістю сходити й знову заходити в наступний автобус - 9 євро). Тож гіди вибачилися за те, що сьогодні можливо тільки проїхати по Салоніках по колу, без «хоп-он/оф», - мовляв, очікуються чергові бійки з поліцією, підпали й погроми. Утім, нам вистачило й половини програми, тим паче, що подивитися на протестантів теж було цікаво. Навколо - купа спецназівців зі пецобладнанням. Втім, усі були «свої», і до мочилова не дійшло.
Щити поліцейських біля їхнього автобуса.
За 15 секунд до цього таку саму фотку зробив фотокор салонікської газети :)
Перекур грецького ОМОНівця.
Леся і грецькі менти :)
Автобус «оупен тур» на центральній площі Аристотеля, про яку нижче.
Вид з автобуса на кафешки та їх завсідників.
На площі біля Білої вежі.
Набережна Перемоги (Нікіс).
Театр навпроти Білої вежі.
Вхід у Виставковий центр Салонік та телевізійна вежа.
Нова міськрада.
Розкопки на одній із центральних вулиць (це все види з другого поверху автобуса).
Пам’ятник якомусь загиблому митцеві.
Вулички й будинки нових Салонік.
Голуби на світлофорах.
Церква святого Димитрія - Агіос Димитріос. Пам’яті Великомученика Димтрія Солунського.
За одним переказом, перша церква на місці в'язниці, де прийняв мученицьку смерть святий Димитрій (за іншою версією - над його могилою), було збудовано між 313-323 роками.
За іншою версією, перша базиліка, присвячена Дмитрові Солунському, була побудована в Салоніках тільки в V столітті.
Хай там як, а після всіх пертурбацій і реконструкцій цей храм у 1988 році став одним з об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Ще одна церква, затиснута між спорудами ХХ ст.
По дорозі у верхнє місто.
Після Великої пожежі 1917 року від старого міста залишилися тільки кам’яні споруди: антична ротонда, Біла фортеця та фортифікаційні стіни верхнього міста часів Візантійської імперії.
З Акрополя, який вінчає ці стіни у верхній частині «північної столиці» на висоті близько 300 метрів над рівнем моря, відкривається неймовірно красивий вид на місто, порт та море.
Фортечні стіни верхнього міста, Акрополя.
Спускаємося в нове місто. Церва святої Катерини, 1320-30 рр.
Гробниця Галерія (на дальньому плані) та арка його імені (праворуч, на фото видно тільки частину).
Ще дві визначні історичні пам’ятки Салонік - арка і гробниця Галерія (грецькою - Aψίδα του Γαλερίου (Καμάρα)).
Це частини похоронного (за іншою версією - палацового) комплексу римського імператора Галерія , побудованого наприкінці III - на початку IV століть.
Кругла в плані гробниця на початку V століття стала християнською церквою, присвяченою Георгію Побідоносцеві, й отримала свою другу назву - Ротонда Святого Георгія. Із 1590 р. гробниця використовувалася як мечеть, турки прибудували поруч мінарет. А після повернення будівлі християнській церкві в 1912 році в ротонді відкрили музей християнського мистецтва. Богослужіння відбуваються тільки у великі свята.
У 1988 році арка й ротонда в складі ранньохристиянських і візантійських пам'яток Салонік були включені до переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Арка Галерія.
Барельєфи однієї з двох колон арки Галерія.
Набережна Нікіс уздовж затоки Термаїкос у сонячний день. На дальньому плані - морський порт Салонік.
Є в Салоніках і такі лімузини.
Вид на північний край площі Аристотеля під дощем.
Насправді площа Аристотеля - це вулиця з двома майданами на кінцях, які називаються однаково - «Арістотеліс».
Це центральна вісь міста, головне місце зустрічей мешканців Салонік.
Церква Панагія Халкеон на перетині вулиці/площі Аристотеля й вулиці Егнатія, яка в античні часи вела вздовж північного узбережжя Егейського моря, майже від нинішньої Туреччини, до Рима.
Панагія Халкеон - у перекладі Богоматір мідників - присвячена Богородиці, закладена 1028 року. До 1934 року перебувала «по пояс» у землі, напівзруйнована. Її розкопав і привів до первинного вигляду професор Димитріос Євангелідіс. Із 1988 році цей храм теж увійшов до переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Проект площі Аристотеля в 1917 році розробив французький архітектор Ернест Ебрар, після того як Велика Салонікська пожежа знищила майже все нижнє місто. Тодішній прем’єр Греції Елефтеріос Венізелос поставив перед 32-річним Ебраром грандіозне завдання - побудувати нове місто, паралельно відновлюючи фрагменти старовинного, із 2-тисячолітньою історією. Але первинний проект Ебрара було спрощено й реалізовано тільки в середині 1950-х років. У варіанті Ебрара було збудовано, власне, тільки площу Аристотеля.
Будинки на північній площі Аристотеля.
Футболки провідного футбольного клубу Салонік - ПАОКа - в крамничках на площі Аристотеля.
У вуличках обабіч північної площі Аристотеля - величезний ринок Модіано. Тут і овочі-фрукти, і морепродукти Егейщини, і солодощі, загалом, усе, чим багата Північна Греція. Ну й, звісно, без китайського ширвжитку не обійтися.
Ця «ковбаса» з виноградного соку - як у нас у Криму чурчхела, тільки значно більша й без горіхів.
Риба. Як на нас - дуже дорога, хоча витягнута із моря поруч. Дорожча, ніж у наших супермаркетах. Зате свіжа.
М'ясо. За ціною - приблизно як у нас.
Дари ланів, садів і виноградників. Бачили виноград і по 1 євро, і по 2.50.
Грецькі сири.
Грецький прапор теж продається. А прапори греки чіпляють багато де - і на церквах, і на щоглах уздовж доріг.
Вулична музикантка.
Уздовж вулиці/площі Аристотеля.
Ортопедичні послуги. Оцініть переконливість і доречність моделей.
Квітковий годинник на площі/вулиці Аристотеля й вулиці Циміскі.
Південний край площі/вулиці Аристотеля, що виходить до набережної. На передньому плані - туристичний офіс із безплатними картами й порадами.
У нас за спиною - кінотеатр «Олімпіон», де щороку проходить Міжнародний кінофестиваль Салонік.
Ми біля пам’ятника Аристотелю.
Славетний давньогрецький учений і філософ народився в місті Стагіра неподалік Салонік. Університет його імені, розташований у Салоніках, - найбільший на Балканах.
Лавки Салонік і голуби під дощем.
Голуби тут відгодовані що дай Боже.
Ще один вид південного (приморського) кінця площі Аристотеля.
Дівчина (легкої поведінки?..) прямує по набережній Нікіс, уздовж затоки Термаїкос, у бік порту.
Набережна під час дощу. Вона й так досить нудна, а в негоду - тим паче.
Спуск до води на набережній Нікіс.
Герб міста на сміттєвих урнах - голова Александра Македонського, як на давніх монетах.
Посиденьки в кав’ярнях на набережній (вул. Нікіс) під час зливи.
Графіті на вулиці Нікіс, що йде вздовж набережної.
Із парковками в Салоніках проблема, автомобілісти туляться, як оселедці в бляшанці. Ось цей чувак на «Смарті» в нас на очах, намагаючись виманеврувати з місця стоянки, вдарив у бампер червоного «візаві».
Це ще одна стоянка. Як виїжджатимуть ті авто, що стоять справа, - неясно.
Пам’ятник одному з численних борців за волю Греції.
Квадроцикли - досить поширений засіб пересування простих греків.
Будинок, у якому народився засновник нової Турецької держави Ататюрк (Мустафа Кемаль), на вулиці Агіос Димитріос (святого Димитрія). Тепер тут музей.
Головне на магнітиках із Салонік -звісно, Біла вежа.
Під дощем - до автобуса.
Темношкірих мігрантів у Греції останнім часом помітно побільшало, і ставлення місцевого населення до цього явища здебільшого несхвальне.
Багато хто приїздить у Салоніки передусім заради шопінгу - не лише й не стільки на центральних «торговельних» вулицях, скільки у величезних шопінг-центрах. Там, кажуть, повно всього (в тому числі знаменитих шуб, які приваблюють своєю дешевизною передусім модниць із пострадянських теренів), а ціни - не порівняти з нашими. Але ми, на жаль, не по шопінгах, тому ніяких конкретних порад з цього приводу дати не можемо. Окрім хіба тієї, що до одного з головних шопінг-молів, «Медітерраніан Космос», іде 45-й автобус.
Торгово-розважальний центр «Космос» на околиці міста.
Про логістику
Туристи прибувають у Салоніки переважно двома шляхами. Для багатьох мешканців Балкан, які масово приїздять відпочивати на курортах Халкідіків, найзручнішим є автомобільний. Авто з болгарськими, сербськими, албанськими номерами під час курортного сезону на вулицях Салонік трапляються постійно.
А для тих, кому власною машиною добиратися до Греції надто довго, на околиці «північної столиці» є аеропорт. До центру міста від нього курсує автобус №78 - або експрес, який робить лише кілька зупинок, або «звичайний» 78-й, який зупиняється по місту. Ми, щиро кажучи, не збагнули, як їх розрізняти і яким саме їхали)) Зупинок він робив ніби мало, але пиляв до центру більше години. Вартість проїзду - така, як і по місту: 80 або 90 євроцентів, залежно від того, де купувати квиток. Якщо в касі на зупинці - 80 центів. У місті квитки продаються також у кіосках (не у всіх!) преси-сувенірів-інших дрібничок та деяких крамницях типу міні-маркет (треба питати).
Також можна придбати квиток у самому автобусі, але не у водія, а в спеціальному автоматі, розташованому навпроти середніх дверей. У такому разі одноразовий проїзд обійдеться у 90 євроцентів, але - увага! - автомат бере лише монети і решти не видає. Тобто якщо вкинете монету номіналом 1 або 2 євро - однаково отримаєте один 90-центовий квиток. Тому варто запасатися дрібними :))
При цьому придбаний в автоматі квиток компостувати не потрібно, а от 80-центовий із каси - потрібно (компостерів в автобусі кілька, вони великі й помітні).
Громадський транспорт у Салоніках - найдешевший із тих, що нам траплявся в Європі.
Власне, крім автобусів там ніякого транспорту й немає - до 2014 року обіцяли збудувати ще й метро, але наразі, з огляду на грецьку економічну кризу, будівництво заморожене, і не відомо, коли відновиться.
Кінцева 78-го автобуса - автовокзал КТЕЛ, з якого міжміські буси прямують ледь не в усі куточки Греції. Як виявилося, на найближчі курорти треба добиратися з іншого автовокзалу - маленької автостанції «КТЕЛ-Халкідіки». Вона розташована у протилежному від центрального автовокзалу кінці Салонік (ближче до аеропорту). Із центру туди йдуть автобуси маршрутів №№36 і 45. Ми лажанулися і спершу поїхали на центральний КТЕЛ, бо інтернети нам підказали, що автобус до нашого «села» Неос Мармарас на середньому півострові Халкідіків, Сітонії, йде саме звідти. Але там нас відіслали на «автостанцію». Добре, що час іще залишався - від центрального автовокзалу до «халкідіківського» їхати майже годину (45-м автобусом).
Цим же автобусом можна добратися до «Медітерраніан Космосу», якщо комусь цікаво.
Наші враження від Салонік
Місто на один, максимум два дні. Досить історично, але сумбурно. Дууууже щільна забудова. тісно, однотипно. Думали, маючи тут майже цілий світловий день, покупатися, однак, як виявилося, пляжі є лише на околицях, а в центрі - довжележна нудна асфальтована набережна. Утім, подивитися теж є що.