Останні фани Євро-2012
Операція "Потрапляння на фінал" залишилася нездійсненною.
Як і багато інших киян, включно з купою друзів і знайомих, ми пішли перед останнім матчем Євро до стадіону в надії купити задешево не потрібні комусь квитки.
Ага, щас.
Квитки у вуличному продажу були, навіть на всі смаки. Але продавали їх зовсім не іноземці (зокрема німці, на яких ми сподівалися, адже їхня збірна у фінал не потрапила, і дойчі достроково змотали вудки з Києва). А здебільшого наші співвітчизники-спекулянти.
Тож ціни на квитки з рук стартували від 150 євро, якщо вже дуже по-божеськи, а взагалі коливалися на рівні 200-300, 500-600, навіть 800 євро, залежно від категорії й апетитів продавця.
Дивно було чути відповідь "300" о 21.38 - за сім хвилин до початку матчу. Очевидно, що той комерсант залишився з нерозпроданими тікетами як із красивими сувенірами.
І лише в одного іноземця ціни були адекватні - 250 євро за 4 штуки, але оптом. Навіть дешевше від номіналу. Втім, чотири нам на двох було забагато. От якби були ще з парою друзів…
На фінал іспанців приїхало багато. У рази більше, ніж італійців. І недарма ж їхали.
Хай там як, а до карнавалу Євро-2012 ми востаннє таки долучилися, принаймні погулявши від Хрещатика стадіону і назад у фан-зону. Народу там було неміряно, й іноземців, які не потрапили на стадіо, теж вистачало.
Під катом - невеликий фоторепортажик.
Численні продавці футбольної атрибутики…
…і сємок.
І непальці були, і молдавани.
Кінна міліція.
Настрій на Вел. Васильківській піднімав вуличний джаз-бенд. Ну й сам по грошах дуже піднявся завдяки вдало обраній дислокації та репертуару.
Один прапор на щоці - 10 грн. А чувак у рожевій футболці, за його зізнанням, лише іспанських прапорів того вечора намалював не менше півсотні.
Медитація перед входом у фан-зону - оригінальне рішення.
До побачення, Євро-2012.
Сподіваємося, потрапимо на ЧС-2014 у Бразилію і ЧЄ-2016 у Францію :).
Як і багато інших киян, включно з купою друзів і знайомих, ми пішли перед останнім матчем Євро до стадіону в надії купити задешево не потрібні комусь квитки.
Ага, щас.
Квитки у вуличному продажу були, навіть на всі смаки. Але продавали їх зовсім не іноземці (зокрема німці, на яких ми сподівалися, адже їхня збірна у фінал не потрапила, і дойчі достроково змотали вудки з Києва). А здебільшого наші співвітчизники-спекулянти.
Тож ціни на квитки з рук стартували від 150 євро, якщо вже дуже по-божеськи, а взагалі коливалися на рівні 200-300, 500-600, навіть 800 євро, залежно від категорії й апетитів продавця.
Дивно було чути відповідь "300" о 21.38 - за сім хвилин до початку матчу. Очевидно, що той комерсант залишився з нерозпроданими тікетами як із красивими сувенірами.
І лише в одного іноземця ціни були адекватні - 250 євро за 4 штуки, але оптом. Навіть дешевше від номіналу. Втім, чотири нам на двох було забагато. От якби були ще з парою друзів…
На фінал іспанців приїхало багато. У рази більше, ніж італійців. І недарма ж їхали.
Хай там як, а до карнавалу Євро-2012 ми востаннє таки долучилися, принаймні погулявши від Хрещатика стадіону і назад у фан-зону. Народу там було неміряно, й іноземців, які не потрапили на стадіо, теж вистачало.
Під катом - невеликий фоторепортажик.
Численні продавці футбольної атрибутики…
…і сємок.
І непальці були, і молдавани.
Кінна міліція.
Настрій на Вел. Васильківській піднімав вуличний джаз-бенд. Ну й сам по грошах дуже піднявся завдяки вдало обраній дислокації та репертуару.
Один прапор на щоці - 10 грн. А чувак у рожевій футболці, за його зізнанням, лише іспанських прапорів того вечора намалював не менше півсотні.
Медитація перед входом у фан-зону - оригінальне рішення.
До побачення, Євро-2012.
Сподіваємося, потрапимо на ЧС-2014 у Бразилію і ЧЄ-2016 у Францію :).