Ліхтенштейн. Заможна мікрокраїна між гір, де Янукович оформив своє "Межигір'я"
Ліхтенштейн розташований таки збіса незручно. Власне, це одна з причин, чому він залишився незалежною державою. У 1806 році, коли князівство входило до сформованого Наполеоном Рейнського союзу, Баварія оголосила Ліхтенштейну війну і спрямувала сюди свою армію. Однак баварці не змогли захопити князівство, тому що... просто не знайшли його в горах - GPSа тоді ще не було.
А ми знайшли Ліхтенштейн у липні минулого року. Гуляючи по нашому улюбленому Оберштауфені, уздріли рекламу тамтешньої туристичної агенції, яка влаштовує автобусні екскурсії по Баварії та в прилеглі закордони.
Так ми побували у швейцарському місті Гайден і столиці Ліхтенштейну - Вадуці (вартість поїздки на одного - щось близько 25 євро; це суттєво дешевше, ніж їхати своїм ходом залізницею з пересадкою на рейсовий автобус).
Будівлі ліхтенштейнської влади: на горі - замок князя; на передньому плані - уряд;
цегляна хата з трикутним дахом, - парламент-ландтаг. Ну й красиві фонтани попереду.
Чесно кажучи, у Ліхтенштейні ми були всього кілька годин, але цього цілком вистачило, аби побачити його визначні місця і скласти враження як про Вадуц, так і про всю країну. Адже Ліхтенштейн - держава карликова. У списку незалежних європейських мікродержав вона четверта за "малечністю" (після Ватикану, Монако й Сан-Марино), а у світі - шоста з кінця та розмірами території (є ще Науру й Тувалу).
Враження про Ліхтенштейн досить несмачні, але "увіткнути прапорець" було все ж цікаво.
Хоча б тому, що саме ця країна надала домен .li знаменитому українському сайту ragu.li :).
Ми потрапили до Ліхтенштейну з боку Швейцарії, перетнувши по мосту через Рейн.
Їдучи на автобусі й не знаючи карти, все виглядали, коли ж почнеться територія карликової держави. Кілька разів нас вводили в оману дорожні вказівники, де згадувався Вадуц. Але то був не його початок, а лише напрямок.
А місто було згодом.
Спершу був Рейн. Тут він ще неширокий. Не те що в Кельні й Дюссельдорфі.
Мостів зі Швейцарії на сторону суверенного князівства чимало. Один із них - ось такий прикольний, із дерев'яним накриттям по всій довжині.
Ліхтенштейн справді загублений в Альпах між Швейцарією та Австрією. Його площа - 160 кв. км. Уявіть щось типу прямокутника, де довжина 18 км, а ширина - менше 9 км.
На заході й півдні кордон зі Швейцарією (41 км) проходить здебільшого по річці Рейн; довжина кордонів з Австрією на сході - 35 км.
Населення Ліхтенштейну - менше 36 тисяч осіб (іноземців - третина).
Більшість - католики.
Державна мова - німецька. Кажуть, у ліхтенштейнців як народу є свої діалекти.
Ще цікаво: разом з Узбекистаном Ліхтенштейн є однією з двох країн світу, якій для виходу у Світовий океан потрібно перетнути територію двох держав (Україні - нуль :).
Д. із прапором Ліхтенштейна біля сувенірної крамниці на центральній вулиці Вадуца.
Автобуси прибувають на зупинку (назвати це автовокзалом не повернеться язик), що на Центральній площі біля Ратуші.
Міська рада Вадуца, вона ж ратуша.
На цій площі юрмляться туристи, які так само, як ми, приїхали в мікродержаву на кілька годин.
До послуг туристів на площі - бюро туристичної інформації..
Тут вам видадуть безплатний буклет "City Guide Vaduz" із планом міста, його корисними й цікавими адресами, анонсами культурно-масових подій на весь рік.
У цьому бюро вам поставлять фірмовий ліхтенштейнський штамп за 3 швейц. франки або 2 євро і продадуть магнітики.
Тобто вже тут зрозуміло, що, хоча в Ліхтенштейні національна валюта - швейцарський франк, але нарівні з ним в обігу перебуває євро. Часто курс у крамницях - у бік заокруглення, здирницький щодо власників євровалюти.
У будці сидить веселий хлопець Йоганнес (Іван?) Ілич, який через спеціальну об'яву просить лайкати його у "Фейсбуці".
Вадуцький сіті-трейн.
З огляду на мініатюрність розмірів, у Ліхтенштейні немає туристичного автобуса типу "оупен-тур". Зате є екскурсійний паровозик - "сіті-трейн". Майже такий самий, як у Монако, про що яке ми писали.
Тривалість екскурсії на цьому паровозі по Вадуцу - 35 хвилин.
Вартість - 7 євро (10,5 франка) для дорослих; 3 євро (5 франків) для дітей.
Для груп і сімей із трьома дітьми - знижки.
"Фірмові" лавки й урни на "привокзальній" площі та чарівна туристка з України :).
Незалежність Ліхтенштейну, який є конституційною монархією, - досить умовна. Так, тут є свій князь і парламент-ландтаг. Тутешня поліція налічує 120 службовців (плюс комунальна поліція). Але грошова одиниця - швейцарський франк. Своєї армії - немає. Аеропорту - немає. Залізниця належить Австрії; власне, це лише шматок колії завдовжки 18 км, що не проходить через Вадуц, а просто з'єднує Австрію та Швейцарію через північну частину Ліхтенштейну. Телефонне, телеграфне і поштове обслуговування Ліхтенштейну здійснює Швейцарія. Вона ж представляє князівство на рівні посольств за кордоном.
Ще один доказ зверхності Швейцарії: безліч "швейцарських" футболок у головних сувенірних крамницях Ліхтенштейну.
А от що в цих магазинах роблять російські матрьошки - незбагненно.
Який росіянин поїде у Вадуц купувати матрьоху? І який іноземець чи ліхтенштейнець приїде по матрьоху у Вадуц? Парадокс.
Таке враження, що матрьошки - це як зброя масового ураження, яку Росія розставляє скрізь, де тільки може, як ракети СС-20.
При цьому, як і кожна карликова держава, Ліхтенштейн залюбки друкує власні поштові марки. Їх виставляють на перший план у кількох сувенірних крамницях на центральній вулиці Вадуца.
Марки тут на всі смаки. І про сам Ліхтенштейн, і про різні світові події та заходи, як-от Експо-2010.
Вагу поштових марок для Ліхтенштейну засвідчує вже той факт, що їхні зображення розклеєні на тротуарах центральної туристичної вулиці Вадуца - Штадтле (Städtle).
Як і кожне невелике село, Вадуц має одну центральну вулицю, де все розташовано, і незначні відгалуження від неї.
Будівля "Ліхтенштейн турізмус".
Це - центральний офіс промоції туризму у князівстві, де можна отримати рекламні матеріали, ознайомитися з мультимедійною рекламою цікавинок Ліхтенштейну на великих екранах, придбати всілякі сувеніри, квитки на сіті-трейн і, звісно, місцеві поштові марки.
Адреса: Вадуц, Штадтле, 37. Працює з 9:00 до 17:00.
Ліхтенштейн - член Шенгенської зони, Європейської асоціації вільної торгівлі, Європейської економічної зони. Це заможна, процвітаюча країна з річним ВВП на душу населення $122 100, це один із найвищих показників у світі (для порівняння: в Україні - $7 200; дані 2010 року).
Сувенірні ліхтенштейнські парасольки і народні костюми.
Іще досить недавно, на початку ХХ століття, Ліхтенштейн був суто аграрною державою. Тваринництво (альпійські корівки) та виноградарство тут розвинуті й досі, вирощують також зернові, картоплю тощо. Але в економіці країни сільськогосподарська частка становить тепер аж близько 1%. Нині Ліхтенштейн заробляє на промисловості, орієнтованій передусім на експорт, - приладо- й машинобудуванні, виробництві мікропроцесорів, електронних систем тощо. І, звісно, банківському та фінансовому секторі - насамперед як офшорна зона.
Жодна з країн Європи не досягла за останні кілька десятиріч такого стрімкого рівня розвитку, як це князівство "в глухомані".
Значною мірою цьому сприяло укладення економічного союзу зі Швейцарією вкупі з прогресивним підходом до справи з боку князівської родини. Очевидно, саме розумним правителям прийшла в голову ідея створити в Ліхтенштейні офшорну зону. Внутрішні податки тут теж невеликі, але для іноземних компаній, які не мають права на торговельні операції всередині країни, умови взагалі тепличні.
Нині в князівстві, за різними даними, зареєстровано від 35 до 40 тисяч офшорних компаній, які забезпечують близько 30% доходу і бюджет Ліхтенштейну.
У 2000 році Ліхтенштейн навіть потрапив у «чорний список» FATF як держава, що застосовує "недобросовісну податкову конкуренцію" й відмовляється від співпраці. Щоправда, вже за рік Ліхтенштейн виправився і не лише був із цього списку виключений, а й заслужив від організації FATF, що бореться з відмиванням коштів, похвалу за зусилля у якнайшвидшому виконанні її рекомендацій.
Хоча у списки інших схожих організацій Ліхтенштейн усе одно час від часу потрапляє.
Бізнес-центр фірми "Continor" на Кірхштрассе.
Біля бізнес-центру - цікава дзеркально-жовта колона, в якій відбивається і уряд, і парламент, і кожен, хто проходить повз, як-от ми.
У будь-якому разі, "Ліхтенштейн" звучить солідніше, ніж якісь Кайманові чи Віргінські острови. Очевидно, не в останню чергу тому саме в Ліхтенштейні зареєстровано власника 35% акцій Януковичевого "Межигір'я".
Згідно з розслідуванням Сергія Лещенка, фірму Blythe (Europe) Ltd - компанію, що володіє 35% акцій компанії Euro East Beteiligung GmbH, якій, у свою чергу, через фірму "Танталіт" належить маєток "Межигір'я", - створив юрист із Ліхтенштейну, який має австрійське громадянство, Райнхард Прокш. Він же значиться директором Blythe (Europe) Ltd. Кінцевий власник Blythe (Europe) Ltd також губиться в офшорі - це ліхтенштейнська контора P&A Corporate Services Trust.
За даними "УП", на цей самий P&A Corporate Services Trust зареєстровано австрійську компанію Activ Solar, яка пов'язана з родиною Клюєвих і будує сонячні електростанції в Україні.
"Реєстрація в Ліхтенштейні означає, що кінцевий власник 35% "Межигір'я" перебуває у повній анонімності та безпеці, а також у відносній аурі респектабельності - тому що траст в Ліхтенштейні явно краще Британських Віргінських Островів, які мають репутацію чорної офшорної діри", - пише Лещенко.
Поруч на Кірхштрассе - Centrum Bank.
Для цього банку запропонували справді оригінальні архітектурні рішення.
За привабливими умовами банкінгу Ліхтенштейн схожий на Андорру, де ми були і яка нам, у принципі, сподобалася (див. 5 постів).
І там, і там держава зветься "князівство таке-то". В Андоррі - каталанською - Principat, у Ліхтенштейні - німецькою - Fürstentum.
"Андорроподібним" князівство Ліхтенштейн є й за природними умовами. Ну принаймні куди не поглянь - око впирається в гори. Щоправда, тут вони не настільки тісні, як у глухій Каталонії. Та й нижчі. Висота гори Наафкопф на кордоні Ліхтенштейну, Швейцарії та Австрії - 2570 м, що на 400 метрів нижче від головного піку Андорри.
Лижний туризм у Ліхтенштейні теж є. Головний курорт - Малбюн.
Гори за швейцарським кордоном.
А ще в Ліхтенштейні, звідки не глянь, видно однойменний князівський замок на горі.
Ну гаразд, не звідусіль, а з Вадуца та його околиць.
До речі, Вадуц із населенням 5342 людини - не найбільше місто країни.
У Шаані - на 500 більше, але цікавинок там, як можна зрозуміти з інтернетів, майже немає.
Замок Ліхтенштейнів у Вадуці. Досить сувора будівля.
Як ми могли зрозуміти, всередину замку екскурсії водять далеко не завжди, і частина його закрита як приватна резиденція князя Ганса-Адама ІІ Ліхтенштайна.
До нього можна підійти впритул, видершись на гору по крутих сходах. Власне, під'їхати на авто теж можна, якщо знати дорогу.
Умовний макет князівського замку на "вокзальній" площі.
Саме тут час розповісти про князя, чиє прізвище дало назву цілій незалежній державі.
67-річний Ганс-Адам ІІ (уроджений Johannes Adam Ferdinand Alois Josef Maria Marko d'Aviano Pius von und zu Liechtenstein) - 15-й правлячий князь своєї країни. Номінально. У 2004 році він передав повноваження з управління державою своєму синові-спадкоємцю Алоїзу.
Ганс-Адам ІІ, князь фон унд цу Ліхтенштейн, герцог Троппау і Егерндорф, граф Рітберг, народився в Цюріху й отримав університетську освіту у Швейцарії. Зійшов на трон 1989 року. Чоловік він наскільки сучасний, настільки й амбітний.
Із 1992 року князь почав "конституційну суперечку" з парламентсько-урядовими кругами. Монарх Ліхтенштейну не побажав мати функції, як в англійської королеви, а захотів бути визначальним державним чинником. У випадку незгоди він загрожував перенести своє місце проживання до Відня - шантажував, значить, таким чином.
Використавши як зачіпку розбіжності з урядом у поглядах на угоду з ЄЕС, князь спробував розпустити парламент і управляти за допомогою князівських декретів. Це прагнення монарха зустріло опір урядовців (а в Ліхтенштейні функціонує нормальна багатопартійна система) і породило суперечки про реформу конституції.
У 1995 році голова Конституційного суду Ліхтенштейну Бернгард Вілле заявив, що саме цей орган повинен вирішувати конституційну суперечку між князем, урядом і парламентом. Після цього амбітний князь у стилі гетьмана-президента Ющенка відмовився затвердити повторне обрання Віллі членом КС. Конфлікт залишався в підвішеному стані, доки в жовтні 1999-го Європейський суд із прав людини задовольнив скаргу гера Вілле і визнав порушення князем Гансом-Адамом ІІІ Конвенції про права людини, засудивши Ліхтенштейн (тобто правлячого Ліхтенштейна) до штрафу у розмірі 10 тисяч швейцарських франків та сплати компенсації Віллі у розмірі 91 тисячі франків.
І це ще не все. Бо 2003 року Ганс-Адам організував і виграв референдум, спрямований на розширення князівських повноважень. Проте одночасно було впроваджено закон, що забороняє монарху використовувати право вето у випадку, якщо парламент ухвалить рішення змінити форму правління на республіканську, позбавивши "вєлікого кнєзе" влади.
А в серпні 2004-го Ганс-Адам II офіційно передав повноваження із повсякденного управління державою своєму синові, наслідному князеві Алоїзу Ганс-Адамовичу.
Зараз фактичному регентові 43 роки.
А парламентські вибори, що після 2004 року відбувалися вже двічі, щоразу змінювали урядову коаліцію (консерваторів змінювали ліберали), але до скасування монархічної форми правління не призвели.
Будинок уряду Ліхтенштейну - наче іграшковий.
Герб країни на будівлі уряду.
Поруч (це все та сама вул. Штадтле) - сучасна гостроверха споруда - будинок парламенту. Ландтаг Ліхтенштейну.
Тут його видно збоку. Див. також заголовну фотку поста.
Законодавчий орган - ландтаг - складається із 25 депутатів, яких обирають прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва (15 депутатів від Оберланда і 10 депутатів від Унтерланда) строком на чотири роки.
Це "диво архітектурної думки" почали будувати 2002 року, а завершили 2008-го. Свіжак, так би мовити.
Весь склад парламенту вміщується за одним великим круглим столом, так що діаграма розподілу на фракції повторює схему розсадки в секторах за столом.
Із відома ландтагу князь призначає коаліційний уряд у складі його голови й чотирьох радників (три представники парламентської більшості й два представники опозиції).
На площі біля уряду й парламенту, у трикутнику між вулицями Хайлігкройц (Heiligkreuz) і Штадтле, - оригінальний, невеликий, але дуже затишний парк.
Від урядової площі, покритої плиткою під цеглу, відділяють цегляні стіни, які стоять не поперек, а вздовж. Тобто між ними легко переступити у парк, на його вкриту гравієм поверхню. Але культурніше увійти трохи далі, через офіційний вхід :).
У парку стоять навіть не лавки, а м'які дивани, оббиті дерматином світло-салатового кольору.
Справді зручно :).
Біля будівлі уряду - кафедральний собор Вадуца, церква святого Флоріна.
Неоготична за стилем церква святого Флоріна, яка з 1997 року носить статус кафедрального собору, зведена у 1873-му на місці колишньої каплиці.
Із грудня 2002 року собор св. Флоріна є центром архідієцезії Вадуца, проголошеної Папою Іваном Павлом ІІ в апостольській конституції. Доти католики Ліхтенштейна підпадали під юрисдикцію Швейцарської єпархії.
Годинник на дзвіниці - головний годинник Ліхтенштейну. / Всередині сучасної кірхи.
Зовнішнє оформлення храму св. Флоріна.
Є тут дещо і "під старовину".
Біля церкви.
Меморіальна дошка розповідає, що колись через ці далекі села проїжджав сам великий Гете.
У зв'язку з цим по Вадуцу навіть водять екскурсії "по місцях Гете" з аудіогідами.
Бюст найвідомішого уродженця Вадуца - німецького органіста й композитора ХІХ ст. Йозефа фон Райнбергера.
Музеїв у Вадуці небагато, але принаймні чотири є. Краєзнавчий (Ландесмузеум), художній (Кюнстмузеум), поштовий (Постмузеум) і лижний ((Скімузеум).
Перші три з них розташовуються на тій самій центральній вулиці села - Штадтле, номери будинків 43, 32, 37.
Музей мистецтв, він же художній.
Історична довідка.
У герцогстві Швабія на території нинішнього Ліхтенштейну були феодальні володіння Шелленберг і Вадуц. Згодом вони увійшли до складу Священної Римської імперії. У 1507 році імператор Максиміліан надав Вадуцу особливі права і привілеї, включаючи суверенітет та збір податків. У 1699-му Шелленберг, а в 1712-му Вадуц були продані австрійському князеві Ліхтенштейну. 1719 року ці дві території були об'єднані в одне князівство - з цією датою пов'язують утворення держави Ліхтенштейн.
1806 року князівство увійшло до складу Рейнського союзу, сформованого Наполеоном Бонапартом, і завойовник із Франції оголосив князівство незалежною державою. Було створено армію Ліхтенштейну, що складалася з 80 вояків.
Саме тоді Баварія оголосила війну Ліхтенштейну, але не знайшла його в горах.
Із 1815-го по 1866 рік Ліхтенштейн входив до Німецького союзу. У 1860 році Ліхтенштейни стали спадковими членами верхньої палати австрійського парламенту, а 1866 року - за князя Йоганна II - князівство ще раз здобуло незалежність.
Аж до 1918 року Ліхтенштейн мав тісні зв'язки з Австрією та Австро-Угорщиною, але після І Світової війни розірвав договір з Австрією і переорієнтувався на Швейцарію, уклавши угоди про торгівлю, поштову службу, митний союз та єдину валютну систему. Із 1919 року Швейцарія представляє дипломатичні й консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном.
Під час ІІ Світової війни князівство, як і союзна Швейцарія, дотримувалося нейтралітету.
1990 року Ліхтенштейн вступив до ООН, 1991 року - до Європейської асоціації вільної торгівлі.
А ще у Вадуці проводять серйозний кінофестиваль. Під час нашого візиту поруч із ратушею якраз було влаштовано кінозал під відкритим небом:
Екран.
Кінозал.
На вулицях Вадуца багато оригінальних модерністських скульптур і статуй.
Ось кілька з них, що на пішохідній Штадтле:
На відміну від багатьох старовинних німецьких міст і містечок, Вадуц під час ІІ Світової війни не бомбили ні союзники, ні більшовики. Тим більш дивно бачити в місті "натуральне ФееРГе", як ми його називаємо: зовсім мало старовинних красивих будинків, зате багато сучасних, не надто великих, досить оригінальних, але ж склобетонних споруд. Багато з них - нові банки й офіси. Але ж - питається - де дух ліхтенштейнської давнини?
Хай там як, а історією тут не дуже пахне. Все більше сучасністю, за винятком кількох будинків. Утім такого вистачає скрізь. А враження про Ліхтенштейн натомість псується.
Так, тут симпатично, затишно, іграшково. Однак якось… пріснувато, штучно.
Ще якийсь банк.
Сучасні "феергешні" будинки фоткати особливо не хотілося, натомість тримайте звичайні людські хати на околицях Вадуца.
Виставка-продаж садового магазину.
На Кірхштрасе, ближче до Рейну.
Завдяки Рейну в Ліхтенштейні існує розгалужена система каналів. Вони - і водовідводи проти повеней, і зрошувальна система, і забезпечення інших людських потреб.
Найдовший канал країни - Оберауканал - простягнувся із численними "притоками" вздовж усієї довжини Рейну.
Один із рукавів Оберауканалу.
Автомобіль із ліхтенштейнським державним номерним знаком. / Вуличний пожежниний кран.
Громадський транспорт у Вадуці - автобус. До речі, цей іде на курорт Мальбюн.
Туристи біля крамниці з місцевими сувенірами.
Фонтани на Штадтле. Їх там багато всяких.
Ага, що ще цікаво.
У 2004 році Ліхтенштейн уклав із Євросоюзом договір про розширення Європейської економічної зони. Довгий час набуття договором чинності відкладалося внаслідок входження в ЄС Чеської і Словацької республік. Молоді і нахабні Чехія та Словаччина відмовлялися визнавати Ліхтенштейн державою через невирішені питання власності правлячого княжого дому. За декретами Бенеша власність німецьких, австрійських і ліхтенштейнських приватних та юридичних осіб на території Чехословаччини була експропрійована цією державою.
Після тривалих переговорів у 2009 році уряди Чехії та Ліхтенштейну ухвалили рішення про відновлення дипломатичних стосунків без попередніх умов, і міністри закордонних справ підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин між державами. Паралельно досягли домовленості про організацію спільної комісії з історичних питань, котра має дослідити та вирішити питання, пов'язані з конфіскацією власності ліхтенштейнської князівської родини на території Чехії.
Ну й ще раз такі ми на околиці Вадуца. На горі - князівський замок. А як же без нього.
А ми знайшли Ліхтенштейн у липні минулого року. Гуляючи по нашому улюбленому Оберштауфені, уздріли рекламу тамтешньої туристичної агенції, яка влаштовує автобусні екскурсії по Баварії та в прилеглі закордони.
Так ми побували у швейцарському місті Гайден і столиці Ліхтенштейну - Вадуці (вартість поїздки на одного - щось близько 25 євро; це суттєво дешевше, ніж їхати своїм ходом залізницею з пересадкою на рейсовий автобус).
Будівлі ліхтенштейнської влади: на горі - замок князя; на передньому плані - уряд;
цегляна хата з трикутним дахом, - парламент-ландтаг. Ну й красиві фонтани попереду.
Чесно кажучи, у Ліхтенштейні ми були всього кілька годин, але цього цілком вистачило, аби побачити його визначні місця і скласти враження як про Вадуц, так і про всю країну. Адже Ліхтенштейн - держава карликова. У списку незалежних європейських мікродержав вона четверта за "малечністю" (після Ватикану, Монако й Сан-Марино), а у світі - шоста з кінця та розмірами території (є ще Науру й Тувалу).
Враження про Ліхтенштейн досить несмачні, але "увіткнути прапорець" було все ж цікаво.
Хоча б тому, що саме ця країна надала домен .li знаменитому українському сайту ragu.li :).
Ми потрапили до Ліхтенштейну з боку Швейцарії, перетнувши по мосту через Рейн.
Їдучи на автобусі й не знаючи карти, все виглядали, коли ж почнеться територія карликової держави. Кілька разів нас вводили в оману дорожні вказівники, де згадувався Вадуц. Але то був не його початок, а лише напрямок.
А місто було згодом.
Спершу був Рейн. Тут він ще неширокий. Не те що в Кельні й Дюссельдорфі.
Мостів зі Швейцарії на сторону суверенного князівства чимало. Один із них - ось такий прикольний, із дерев'яним накриттям по всій довжині.
Ліхтенштейн справді загублений в Альпах між Швейцарією та Австрією. Його площа - 160 кв. км. Уявіть щось типу прямокутника, де довжина 18 км, а ширина - менше 9 км.
На заході й півдні кордон зі Швейцарією (41 км) проходить здебільшого по річці Рейн; довжина кордонів з Австрією на сході - 35 км.
Населення Ліхтенштейну - менше 36 тисяч осіб (іноземців - третина).
Більшість - католики.
Державна мова - німецька. Кажуть, у ліхтенштейнців як народу є свої діалекти.
Ще цікаво: разом з Узбекистаном Ліхтенштейн є однією з двох країн світу, якій для виходу у Світовий океан потрібно перетнути територію двох держав (Україні - нуль :).
Д. із прапором Ліхтенштейна біля сувенірної крамниці на центральній вулиці Вадуца.
Автобуси прибувають на зупинку (назвати це автовокзалом не повернеться язик), що на Центральній площі біля Ратуші.
Міська рада Вадуца, вона ж ратуша.
На цій площі юрмляться туристи, які так само, як ми, приїхали в мікродержаву на кілька годин.
До послуг туристів на площі - бюро туристичної інформації..
Тут вам видадуть безплатний буклет "City Guide Vaduz" із планом міста, його корисними й цікавими адресами, анонсами культурно-масових подій на весь рік.
У цьому бюро вам поставлять фірмовий ліхтенштейнський штамп за 3 швейц. франки або 2 євро і продадуть магнітики.
Тобто вже тут зрозуміло, що, хоча в Ліхтенштейні національна валюта - швейцарський франк, але нарівні з ним в обігу перебуває євро. Часто курс у крамницях - у бік заокруглення, здирницький щодо власників євровалюти.
У будці сидить веселий хлопець Йоганнес (Іван?) Ілич, який через спеціальну об'яву просить лайкати його у "Фейсбуці".
Вадуцький сіті-трейн.
З огляду на мініатюрність розмірів, у Ліхтенштейні немає туристичного автобуса типу "оупен-тур". Зате є екскурсійний паровозик - "сіті-трейн". Майже такий самий, як у Монако, про що яке ми писали.
Тривалість екскурсії на цьому паровозі по Вадуцу - 35 хвилин.
Вартість - 7 євро (10,5 франка) для дорослих; 3 євро (5 франків) для дітей.
Для груп і сімей із трьома дітьми - знижки.
"Фірмові" лавки й урни на "привокзальній" площі та чарівна туристка з України :).
Незалежність Ліхтенштейну, який є конституційною монархією, - досить умовна. Так, тут є свій князь і парламент-ландтаг. Тутешня поліція налічує 120 службовців (плюс комунальна поліція). Але грошова одиниця - швейцарський франк. Своєї армії - немає. Аеропорту - немає. Залізниця належить Австрії; власне, це лише шматок колії завдовжки 18 км, що не проходить через Вадуц, а просто з'єднує Австрію та Швейцарію через північну частину Ліхтенштейну. Телефонне, телеграфне і поштове обслуговування Ліхтенштейну здійснює Швейцарія. Вона ж представляє князівство на рівні посольств за кордоном.
Ще один доказ зверхності Швейцарії: безліч "швейцарських" футболок у головних сувенірних крамницях Ліхтенштейну.
А от що в цих магазинах роблять російські матрьошки - незбагненно.
Який росіянин поїде у Вадуц купувати матрьоху? І який іноземець чи ліхтенштейнець приїде по матрьоху у Вадуц? Парадокс.
Таке враження, що матрьошки - це як зброя масового ураження, яку Росія розставляє скрізь, де тільки може, як ракети СС-20.
При цьому, як і кожна карликова держава, Ліхтенштейн залюбки друкує власні поштові марки. Їх виставляють на перший план у кількох сувенірних крамницях на центральній вулиці Вадуца.
Марки тут на всі смаки. І про сам Ліхтенштейн, і про різні світові події та заходи, як-от Експо-2010.
Вагу поштових марок для Ліхтенштейну засвідчує вже той факт, що їхні зображення розклеєні на тротуарах центральної туристичної вулиці Вадуца - Штадтле (Städtle).
Як і кожне невелике село, Вадуц має одну центральну вулицю, де все розташовано, і незначні відгалуження від неї.
Будівля "Ліхтенштейн турізмус".
Це - центральний офіс промоції туризму у князівстві, де можна отримати рекламні матеріали, ознайомитися з мультимедійною рекламою цікавинок Ліхтенштейну на великих екранах, придбати всілякі сувеніри, квитки на сіті-трейн і, звісно, місцеві поштові марки.
Адреса: Вадуц, Штадтле, 37. Працює з 9:00 до 17:00.
Ліхтенштейн - член Шенгенської зони, Європейської асоціації вільної торгівлі, Європейської економічної зони. Це заможна, процвітаюча країна з річним ВВП на душу населення $122 100, це один із найвищих показників у світі (для порівняння: в Україні - $7 200; дані 2010 року).
Сувенірні ліхтенштейнські парасольки і народні костюми.
Іще досить недавно, на початку ХХ століття, Ліхтенштейн був суто аграрною державою. Тваринництво (альпійські корівки) та виноградарство тут розвинуті й досі, вирощують також зернові, картоплю тощо. Але в економіці країни сільськогосподарська частка становить тепер аж близько 1%. Нині Ліхтенштейн заробляє на промисловості, орієнтованій передусім на експорт, - приладо- й машинобудуванні, виробництві мікропроцесорів, електронних систем тощо. І, звісно, банківському та фінансовому секторі - насамперед як офшорна зона.
Жодна з країн Європи не досягла за останні кілька десятиріч такого стрімкого рівня розвитку, як це князівство "в глухомані".
Значною мірою цьому сприяло укладення економічного союзу зі Швейцарією вкупі з прогресивним підходом до справи з боку князівської родини. Очевидно, саме розумним правителям прийшла в голову ідея створити в Ліхтенштейні офшорну зону. Внутрішні податки тут теж невеликі, але для іноземних компаній, які не мають права на торговельні операції всередині країни, умови взагалі тепличні.
Нині в князівстві, за різними даними, зареєстровано від 35 до 40 тисяч офшорних компаній, які забезпечують близько 30% доходу і бюджет Ліхтенштейну.
У 2000 році Ліхтенштейн навіть потрапив у «чорний список» FATF як держава, що застосовує "недобросовісну податкову конкуренцію" й відмовляється від співпраці. Щоправда, вже за рік Ліхтенштейн виправився і не лише був із цього списку виключений, а й заслужив від організації FATF, що бореться з відмиванням коштів, похвалу за зусилля у якнайшвидшому виконанні її рекомендацій.
Хоча у списки інших схожих організацій Ліхтенштейн усе одно час від часу потрапляє.
Бізнес-центр фірми "Continor" на Кірхштрассе.
Біля бізнес-центру - цікава дзеркально-жовта колона, в якій відбивається і уряд, і парламент, і кожен, хто проходить повз, як-от ми.
У будь-якому разі, "Ліхтенштейн" звучить солідніше, ніж якісь Кайманові чи Віргінські острови. Очевидно, не в останню чергу тому саме в Ліхтенштейні зареєстровано власника 35% акцій Януковичевого "Межигір'я".
Згідно з розслідуванням Сергія Лещенка, фірму Blythe (Europe) Ltd - компанію, що володіє 35% акцій компанії Euro East Beteiligung GmbH, якій, у свою чергу, через фірму "Танталіт" належить маєток "Межигір'я", - створив юрист із Ліхтенштейну, який має австрійське громадянство, Райнхард Прокш. Він же значиться директором Blythe (Europe) Ltd. Кінцевий власник Blythe (Europe) Ltd також губиться в офшорі - це ліхтенштейнська контора P&A Corporate Services Trust.
За даними "УП", на цей самий P&A Corporate Services Trust зареєстровано австрійську компанію Activ Solar, яка пов'язана з родиною Клюєвих і будує сонячні електростанції в Україні.
"Реєстрація в Ліхтенштейні означає, що кінцевий власник 35% "Межигір'я" перебуває у повній анонімності та безпеці, а також у відносній аурі респектабельності - тому що траст в Ліхтенштейні явно краще Британських Віргінських Островів, які мають репутацію чорної офшорної діри", - пише Лещенко.
Поруч на Кірхштрассе - Centrum Bank.
Для цього банку запропонували справді оригінальні архітектурні рішення.
За привабливими умовами банкінгу Ліхтенштейн схожий на Андорру, де ми були і яка нам, у принципі, сподобалася (див. 5 постів).
І там, і там держава зветься "князівство таке-то". В Андоррі - каталанською - Principat, у Ліхтенштейні - німецькою - Fürstentum.
"Андорроподібним" князівство Ліхтенштейн є й за природними умовами. Ну принаймні куди не поглянь - око впирається в гори. Щоправда, тут вони не настільки тісні, як у глухій Каталонії. Та й нижчі. Висота гори Наафкопф на кордоні Ліхтенштейну, Швейцарії та Австрії - 2570 м, що на 400 метрів нижче від головного піку Андорри.
Лижний туризм у Ліхтенштейні теж є. Головний курорт - Малбюн.
Гори за швейцарським кордоном.
А ще в Ліхтенштейні, звідки не глянь, видно однойменний князівський замок на горі.
Ну гаразд, не звідусіль, а з Вадуца та його околиць.
До речі, Вадуц із населенням 5342 людини - не найбільше місто країни.
У Шаані - на 500 більше, але цікавинок там, як можна зрозуміти з інтернетів, майже немає.
Замок Ліхтенштейнів у Вадуці. Досить сувора будівля.
Як ми могли зрозуміти, всередину замку екскурсії водять далеко не завжди, і частина його закрита як приватна резиденція князя Ганса-Адама ІІ Ліхтенштайна.
До нього можна підійти впритул, видершись на гору по крутих сходах. Власне, під'їхати на авто теж можна, якщо знати дорогу.
Умовний макет князівського замку на "вокзальній" площі.
Саме тут час розповісти про князя, чиє прізвище дало назву цілій незалежній державі.
67-річний Ганс-Адам ІІ (уроджений Johannes Adam Ferdinand Alois Josef Maria Marko d'Aviano Pius von und zu Liechtenstein) - 15-й правлячий князь своєї країни. Номінально. У 2004 році він передав повноваження з управління державою своєму синові-спадкоємцю Алоїзу.
Ганс-Адам ІІ, князь фон унд цу Ліхтенштейн, герцог Троппау і Егерндорф, граф Рітберг, народився в Цюріху й отримав університетську освіту у Швейцарії. Зійшов на трон 1989 року. Чоловік він наскільки сучасний, настільки й амбітний.
Із 1992 року князь почав "конституційну суперечку" з парламентсько-урядовими кругами. Монарх Ліхтенштейну не побажав мати функції, як в англійської королеви, а захотів бути визначальним державним чинником. У випадку незгоди він загрожував перенести своє місце проживання до Відня - шантажував, значить, таким чином.
Використавши як зачіпку розбіжності з урядом у поглядах на угоду з ЄЕС, князь спробував розпустити парламент і управляти за допомогою князівських декретів. Це прагнення монарха зустріло опір урядовців (а в Ліхтенштейні функціонує нормальна багатопартійна система) і породило суперечки про реформу конституції.
У 1995 році голова Конституційного суду Ліхтенштейну Бернгард Вілле заявив, що саме цей орган повинен вирішувати конституційну суперечку між князем, урядом і парламентом. Після цього амбітний князь у стилі гетьмана-президента Ющенка відмовився затвердити повторне обрання Віллі членом КС. Конфлікт залишався в підвішеному стані, доки в жовтні 1999-го Європейський суд із прав людини задовольнив скаргу гера Вілле і визнав порушення князем Гансом-Адамом ІІІ Конвенції про права людини, засудивши Ліхтенштейн (тобто правлячого Ліхтенштейна) до штрафу у розмірі 10 тисяч швейцарських франків та сплати компенсації Віллі у розмірі 91 тисячі франків.
І це ще не все. Бо 2003 року Ганс-Адам організував і виграв референдум, спрямований на розширення князівських повноважень. Проте одночасно було впроваджено закон, що забороняє монарху використовувати право вето у випадку, якщо парламент ухвалить рішення змінити форму правління на республіканську, позбавивши "вєлікого кнєзе" влади.
А в серпні 2004-го Ганс-Адам II офіційно передав повноваження із повсякденного управління державою своєму синові, наслідному князеві Алоїзу Ганс-Адамовичу.
Зараз фактичному регентові 43 роки.
А парламентські вибори, що після 2004 року відбувалися вже двічі, щоразу змінювали урядову коаліцію (консерваторів змінювали ліберали), але до скасування монархічної форми правління не призвели.
Будинок уряду Ліхтенштейну - наче іграшковий.
Герб країни на будівлі уряду.
Поруч (це все та сама вул. Штадтле) - сучасна гостроверха споруда - будинок парламенту. Ландтаг Ліхтенштейну.
Тут його видно збоку. Див. також заголовну фотку поста.
Законодавчий орган - ландтаг - складається із 25 депутатів, яких обирають прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва (15 депутатів від Оберланда і 10 депутатів від Унтерланда) строком на чотири роки.
Це "диво архітектурної думки" почали будувати 2002 року, а завершили 2008-го. Свіжак, так би мовити.
Весь склад парламенту вміщується за одним великим круглим столом, так що діаграма розподілу на фракції повторює схему розсадки в секторах за столом.
Із відома ландтагу князь призначає коаліційний уряд у складі його голови й чотирьох радників (три представники парламентської більшості й два представники опозиції).
На площі біля уряду й парламенту, у трикутнику між вулицями Хайлігкройц (Heiligkreuz) і Штадтле, - оригінальний, невеликий, але дуже затишний парк.
Від урядової площі, покритої плиткою під цеглу, відділяють цегляні стіни, які стоять не поперек, а вздовж. Тобто між ними легко переступити у парк, на його вкриту гравієм поверхню. Але культурніше увійти трохи далі, через офіційний вхід :).
У парку стоять навіть не лавки, а м'які дивани, оббиті дерматином світло-салатового кольору.
Справді зручно :).
Біля будівлі уряду - кафедральний собор Вадуца, церква святого Флоріна.
Неоготична за стилем церква святого Флоріна, яка з 1997 року носить статус кафедрального собору, зведена у 1873-му на місці колишньої каплиці.
Із грудня 2002 року собор св. Флоріна є центром архідієцезії Вадуца, проголошеної Папою Іваном Павлом ІІ в апостольській конституції. Доти католики Ліхтенштейна підпадали під юрисдикцію Швейцарської єпархії.
Годинник на дзвіниці - головний годинник Ліхтенштейну. / Всередині сучасної кірхи.
Зовнішнє оформлення храму св. Флоріна.
Є тут дещо і "під старовину".
Біля церкви.
Меморіальна дошка розповідає, що колись через ці далекі села проїжджав сам великий Гете.
У зв'язку з цим по Вадуцу навіть водять екскурсії "по місцях Гете" з аудіогідами.
Бюст найвідомішого уродженця Вадуца - німецького органіста й композитора ХІХ ст. Йозефа фон Райнбергера.
Музеїв у Вадуці небагато, але принаймні чотири є. Краєзнавчий (Ландесмузеум), художній (Кюнстмузеум), поштовий (Постмузеум) і лижний ((Скімузеум).
Перші три з них розташовуються на тій самій центральній вулиці села - Штадтле, номери будинків 43, 32, 37.
Музей мистецтв, він же художній.
Історична довідка.
У герцогстві Швабія на території нинішнього Ліхтенштейну були феодальні володіння Шелленберг і Вадуц. Згодом вони увійшли до складу Священної Римської імперії. У 1507 році імператор Максиміліан надав Вадуцу особливі права і привілеї, включаючи суверенітет та збір податків. У 1699-му Шелленберг, а в 1712-му Вадуц були продані австрійському князеві Ліхтенштейну. 1719 року ці дві території були об'єднані в одне князівство - з цією датою пов'язують утворення держави Ліхтенштейн.
1806 року князівство увійшло до складу Рейнського союзу, сформованого Наполеоном Бонапартом, і завойовник із Франції оголосив князівство незалежною державою. Було створено армію Ліхтенштейну, що складалася з 80 вояків.
Саме тоді Баварія оголосила війну Ліхтенштейну, але не знайшла його в горах.
Із 1815-го по 1866 рік Ліхтенштейн входив до Німецького союзу. У 1860 році Ліхтенштейни стали спадковими членами верхньої палати австрійського парламенту, а 1866 року - за князя Йоганна II - князівство ще раз здобуло незалежність.
Аж до 1918 року Ліхтенштейн мав тісні зв'язки з Австрією та Австро-Угорщиною, але після І Світової війни розірвав договір з Австрією і переорієнтувався на Швейцарію, уклавши угоди про торгівлю, поштову службу, митний союз та єдину валютну систему. Із 1919 року Швейцарія представляє дипломатичні й консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном.
Під час ІІ Світової війни князівство, як і союзна Швейцарія, дотримувалося нейтралітету.
1990 року Ліхтенштейн вступив до ООН, 1991 року - до Європейської асоціації вільної торгівлі.
А ще у Вадуці проводять серйозний кінофестиваль. Під час нашого візиту поруч із ратушею якраз було влаштовано кінозал під відкритим небом:
Екран.
Кінозал.
На вулицях Вадуца багато оригінальних модерністських скульптур і статуй.
Ось кілька з них, що на пішохідній Штадтле:
На відміну від багатьох старовинних німецьких міст і містечок, Вадуц під час ІІ Світової війни не бомбили ні союзники, ні більшовики. Тим більш дивно бачити в місті "натуральне ФееРГе", як ми його називаємо: зовсім мало старовинних красивих будинків, зате багато сучасних, не надто великих, досить оригінальних, але ж склобетонних споруд. Багато з них - нові банки й офіси. Але ж - питається - де дух ліхтенштейнської давнини?
Хай там як, а історією тут не дуже пахне. Все більше сучасністю, за винятком кількох будинків. Утім такого вистачає скрізь. А враження про Ліхтенштейн натомість псується.
Так, тут симпатично, затишно, іграшково. Однак якось… пріснувато, штучно.
Ще якийсь банк.
Сучасні "феергешні" будинки фоткати особливо не хотілося, натомість тримайте звичайні людські хати на околицях Вадуца.
Виставка-продаж садового магазину.
На Кірхштрасе, ближче до Рейну.
Завдяки Рейну в Ліхтенштейні існує розгалужена система каналів. Вони - і водовідводи проти повеней, і зрошувальна система, і забезпечення інших людських потреб.
Найдовший канал країни - Оберауканал - простягнувся із численними "притоками" вздовж усієї довжини Рейну.
Один із рукавів Оберауканалу.
Автомобіль із ліхтенштейнським державним номерним знаком. / Вуличний пожежниний кран.
Громадський транспорт у Вадуці - автобус. До речі, цей іде на курорт Мальбюн.
Туристи біля крамниці з місцевими сувенірами.
Фонтани на Штадтле. Їх там багато всяких.
Ага, що ще цікаво.
У 2004 році Ліхтенштейн уклав із Євросоюзом договір про розширення Європейської економічної зони. Довгий час набуття договором чинності відкладалося внаслідок входження в ЄС Чеської і Словацької республік. Молоді і нахабні Чехія та Словаччина відмовлялися визнавати Ліхтенштейн державою через невирішені питання власності правлячого княжого дому. За декретами Бенеша власність німецьких, австрійських і ліхтенштейнських приватних та юридичних осіб на території Чехословаччини була експропрійована цією державою.
Після тривалих переговорів у 2009 році уряди Чехії та Ліхтенштейну ухвалили рішення про відновлення дипломатичних стосунків без попередніх умов, і міністри закордонних справ підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин між державами. Паралельно досягли домовленості про організацію спільної комісії з історичних питань, котра має дослідити та вирішити питання, пов'язані з конфіскацією власності ліхтенштейнської князівської родини на території Чехії.
Ну й ще раз такі ми на околиці Вадуца. На горі - князівський замок. А як же без нього.