Міланський собор. "Міа белла Мадонніна…"
Мілан як місто нам не вельми сподобався - надто пафосно й брудно водночас, але там однозначно є що подивитися.
І найкраще, що є в Мілані, - це, звісно, Міланський собор. Duomo di Milano справді величний і прекрасний.
Дуомо ді Мілано багато чим схожий на Кьольнер Дом, із якого почалися наші подорожі в Європу у травні 2009 року. Тоді ми писали про Кельнський собор окремий ілюстрований пост. Робимо те саме і з нагоди відвідання Міланського собору. Тим паче, він більший за Кельнський. І помітно веселіший, що й не дивно з огляду на ментальну відмінність італійців та німців :)
Міланський собор візуально здається меншим, ніж є насправді, бо стоїть на просторій площі Дуомо, і там є куди відійти, щоб захопити в об’єктив весь фасад.
Отже, Кафедральний собор у Мілані є одним із найбільших католицьких храмів світу, другим за місткістю готичним собором (після Севільського) і другим за місткістю собором в Італії (після собору святого Петра в Римі/Ватикані).
На верхотуру Дуомо можна піднятися за певну плату (вхід у сам собор - безкоштовний). Але ми нагору не полізли, бо йшов дощ, нависали хмари, і картинка Мілана не була б такою яскравою, та й грошей шкода).
Загальна довжина храму, створеного з білого мармуру у стилі "полум'яніючої готики" (Flamboyant), - 158 метрів, ширина поперечного нефа - 92 м, висота шпиля 106,5 м (кельнський майже на 50 м вищий).
На найвищому шпилі Дуомо розташовується один із головних символів Мілана - статуя Богородиці, або, як її називають, Мадонніна. На соборі вона з'явилася у 1769 році.
Ця 4-метрова скульптура із бронзи, покрита золотом, - "у серці кожного міланця", пишуть довідники.
Мабуть, це недалеко від істини. Адже, скажімо, запеклі матчі місцевих футбольних команд - "Інтера" й "Мілана" - називають "дербі делла Мадонніна", одна з фанатських кричалок "інтеристів" починається зі слів " Міа белла Мадонніна…", існує популярна пісня з такою ж назвою, і взагалі лик Діви Марії з даху собору часто зустрічається у вигляді трафаретів-графіті на стінах будинків та парканах.
Мало в яких соборах на вході чатують військові. У Мілані - так. Щоправда, пересічних туристів та вірян аони не шмонають.
Будівництво почалося в 1386 році, коли Міланом правив Джан Галеаццо Вісконті, а завершилося лише на початку XIX століття, коли за розпорядженням Наполеона було закінчено оформлення фасаду. Деякі деталі "дотягували" аж 1965 року. Кельнський собор будувався так само майже 600 років. Така вже доля соборів-гігантів.
На тому місці, де стали зводити Дуомо, в доісторичні часи стояло кельтське святилище, за римлян - храм Мінерви , потім - церква Санта-Текла, побудована в IV ст. і зруйнована в VI ст., а з VII ст. - церква Санта -Марія-Маджоре, яку знесли, коли стали розчищати місце для Кафедрального собору.
Нагорі в Дуомо цілий ліс зі шпилів і скульптур, гострих мармурових башт і башточок, а з боків - численні колони, скульптурні композиції на всі смаки.
Архітекторів-"готів" запросили із Франції та Німеччини, хоча первісний проект розробляв італієць - Сімоне де'Орсеніго. Згодом на цій посаді змінювалися німці та італійці, а в 1470 році собором зайнявся Джуніфорте Соларі, який запросив собі в консультанти Браманте й Леонардо. Всі разом вони розбавили готику сучаснішими ренесансними елементами, в результаті чого з'явився восьмикутний в основі купол.
У 1417 році головний вівтар недобудованого собору освятив папа Мартін V, а функціонувати цілком собор почав 1572 року - коли його урочисто відкрив святий Карл Борромео.
Міланський собор може вміщати до 40 тисяч людей.
Як і в Кельнському, уздовж центрального нефу з обох боків тут висять величезні гобелени з готичними сюжетами.
Дуомо ді Мілано прикрашають загалом 3000 статуй.
(Сорі, наш фотик у сутінках не дуже тягне…)
Над вівтарем є цвях, який, за переказами, привезли з розп'яття Христа. Має ж бути у мега-собору своя "фішка".
До визначних пам'яток інтер'єру відносять мавзолей Джанджакомо Медічі (1563 р.), дерев'яні хори, порфірову єгипетську ванну IV ст., яку використовують як хрещальнну купіль, та ін.
У правому нефі - захоронення відомих святих і кардиналів, що походять і цього собору, а також розповіді про їх життя й діяння:
Один із вітражів.
Автоматизація процесу сповіді: коли кабінка зайнята - світло над нею червоне, вільна - загоряється зелена лампа, можна заходити.
Новий путівник по собору, зокрема й російською мовою.
І найкраще, що є в Мілані, - це, звісно, Міланський собор. Duomo di Milano справді величний і прекрасний.
Дуомо ді Мілано багато чим схожий на Кьольнер Дом, із якого почалися наші подорожі в Європу у травні 2009 року. Тоді ми писали про Кельнський собор окремий ілюстрований пост. Робимо те саме і з нагоди відвідання Міланського собору. Тим паче, він більший за Кельнський. І помітно веселіший, що й не дивно з огляду на ментальну відмінність італійців та німців :)
Міланський собор візуально здається меншим, ніж є насправді, бо стоїть на просторій площі Дуомо, і там є куди відійти, щоб захопити в об’єктив весь фасад.
Отже, Кафедральний собор у Мілані є одним із найбільших католицьких храмів світу, другим за місткістю готичним собором (після Севільського) і другим за місткістю собором в Італії (після собору святого Петра в Римі/Ватикані).
На верхотуру Дуомо можна піднятися за певну плату (вхід у сам собор - безкоштовний). Але ми нагору не полізли, бо йшов дощ, нависали хмари, і картинка Мілана не була б такою яскравою, та й грошей шкода).
Загальна довжина храму, створеного з білого мармуру у стилі "полум'яніючої готики" (Flamboyant), - 158 метрів, ширина поперечного нефа - 92 м, висота шпиля 106,5 м (кельнський майже на 50 м вищий).
На найвищому шпилі Дуомо розташовується один із головних символів Мілана - статуя Богородиці, або, як її називають, Мадонніна. На соборі вона з'явилася у 1769 році.
Ця 4-метрова скульптура із бронзи, покрита золотом, - "у серці кожного міланця", пишуть довідники.
Мабуть, це недалеко від істини. Адже, скажімо, запеклі матчі місцевих футбольних команд - "Інтера" й "Мілана" - називають "дербі делла Мадонніна", одна з фанатських кричалок "інтеристів" починається зі слів " Міа белла Мадонніна…", існує популярна пісня з такою ж назвою, і взагалі лик Діви Марії з даху собору часто зустрічається у вигляді трафаретів-графіті на стінах будинків та парканах.
Мало в яких соборах на вході чатують військові. У Мілані - так. Щоправда, пересічних туристів та вірян аони не шмонають.
Будівництво почалося в 1386 році, коли Міланом правив Джан Галеаццо Вісконті, а завершилося лише на початку XIX століття, коли за розпорядженням Наполеона було закінчено оформлення фасаду. Деякі деталі "дотягували" аж 1965 року. Кельнський собор будувався так само майже 600 років. Така вже доля соборів-гігантів.
На тому місці, де стали зводити Дуомо, в доісторичні часи стояло кельтське святилище, за римлян - храм Мінерви , потім - церква Санта-Текла, побудована в IV ст. і зруйнована в VI ст., а з VII ст. - церква Санта -Марія-Маджоре, яку знесли, коли стали розчищати місце для Кафедрального собору.
Нагорі в Дуомо цілий ліс зі шпилів і скульптур, гострих мармурових башт і башточок, а з боків - численні колони, скульптурні композиції на всі смаки.
Архітекторів-"готів" запросили із Франції та Німеччини, хоча первісний проект розробляв італієць - Сімоне де'Орсеніго. Згодом на цій посаді змінювалися німці та італійці, а в 1470 році собором зайнявся Джуніфорте Соларі, який запросив собі в консультанти Браманте й Леонардо. Всі разом вони розбавили готику сучаснішими ренесансними елементами, в результаті чого з'явився восьмикутний в основі купол.
У 1417 році головний вівтар недобудованого собору освятив папа Мартін V, а функціонувати цілком собор почав 1572 року - коли його урочисто відкрив святий Карл Борромео.
Міланський собор може вміщати до 40 тисяч людей.
Як і в Кельнському, уздовж центрального нефу з обох боків тут висять величезні гобелени з готичними сюжетами.
Дуомо ді Мілано прикрашають загалом 3000 статуй.
(Сорі, наш фотик у сутінках не дуже тягне…)
Над вівтарем є цвях, який, за переказами, привезли з розп'яття Христа. Має ж бути у мега-собору своя "фішка".
До визначних пам'яток інтер'єру відносять мавзолей Джанджакомо Медічі (1563 р.), дерев'яні хори, порфірову єгипетську ванну IV ст., яку використовують як хрещальнну купіль, та ін.
У правому нефі - захоронення відомих святих і кардиналів, що походять і цього собору, а також розповіді про їх життя й діяння:
Один із вітражів.
Автоматизація процесу сповіді: коли кабінка зайнята - світло над нею червоне, вільна - загоряється зелена лампа, можна заходити.
Новий путівник по собору, зокрема й російською мовою.