Місто Івіса. Від карфагенян до клаберів
Росіяни кажуть на неї Ібіца, іспанці - Івіса, каталонці - Ейвіса.
Цей курортний острів відомий на весь світ як столиця пляжної та клубної музики. Однак тут є що подивитися і є де відпочити безвідносно до молодіжної данс-культури. Причому подивитися і розслабитися не лише влітку, а й у грудні.
Принаймні нам зимова Івіса сподобалася. Тут цікаво і файно, втім, як скрізь на Середземномор'ї.
Але... На Івісі ми вперше з усіх поїздок забули вкинути в море монетку, щоб повернутися. Кидали вже в траву в аеропорту :) Хоча якщо не повернемося - не дуже жалкуватимемо.
Бо ж узимку на Івісі ми вже побували і все, що треба, про неї дізналися. Зокрема те, що Івіса ну майже всуціль орієнтована на літній, клаберський туризм. І можна лише уявити, який дурдом тут коїться влітку, коли клубитися, купатися чи не купатися сюди приїздять десятки тисяч людей. А нам дурдом якось не тойво.
Далі в цьому пості - Івіса зимова буденна; клубне міжсезоння;
залишки унікального некрополю карфагенян; середньовічна фортеця Івіси;
красиві панорами й кораблі;
деяка корисна інформація для подорожуючих.
Оця фотка нам дуже подобається: провулок із видом на море у головній визначній пам'ятці Івіси - середньовічному укріпленому місті Дальт Віла.
Вид на острів Івіса в ілюмінатор літака.
Місто Віла Івіса, адміністративний центр острова, - з правого краю, вище середини.
Із протилежного - лівого - боку острова, в затоці, - містечко Сан-Антоніо-де-Портмані, де ми жили.
Івіса разом із меншим островом Форментера, теж курортним, і ще кількома невеличкими острівцями та скелями утворює Пітіузькі острови (їх ще називають Соснові) і має площу 571,04 кв. км.
Сама Івіса - третя за розміром в архіпелазі Балеарських островів. Від узбережжя Валенсії Івісі відділяє всього 80 км блакитно-бірюзової гладі Середземного моря.
Найбільша довжина острова Івіса - приблизно 40 км, висота найбільшого пагорба - 475 м. Населення - загалом 132 тисячі.
Перше, що ми бачимо, вийшовши з будівлі аеропорту. Посередині - прапори Івіси, Іспанії та автономної області Балеарські острови:
Аеропорт на Івісі великий. На око - більший за термінал "В" в "Борисполі", та ще й розбудовується в ширину (взимку робота кипить).
Узимку тут мало людей. У несезон на Івісу прилітають літаки лише з Іспанії. А вже з 1 березня тут почнеться наплив туристів із Британії, Німеччини, Нідерландів тощо.
Квиток на рейс Ryanair'у з Валенсію на Івісу на початку грудня коштував трохи більше 7 євро на одного в один бік. Справді, це дешевше, ніж проїхати на таксі із Борщагівки на Позняки.
Перед цим, звісно, потрібно було долетіти з Києва до Валенсії (139 грн. зі знижками).
Вікно для visa check Ryanair'у не надто впадає в око. Тут треба проштампувати ваші роздруківки з онлайн-реєстрацією на зворотній рейс.
Аеропорт Івіса готовий до Різдва й Нового року:
Біля аеропорту - великі автостоянки та багато варіантів прокату машин.
Звідси до міста Віла Івіса якихось 5 км. Але рейсовий автобус, що ходить кожні 30 хв. у несезон і кожні 20 хв. - у сезон, невиправдано дорогий - 3.35 євро. Це при тому, що квиток на поїздку аналогічним автобусом з Івіси до Сан-Антоніо на вдвічі більшу відстань коштує 1.95 євро.
Для економії можна було б пройтися й пішки, але хай уже. Автобус під'їхав прямо під вихід з аеропорту, то й поїхали.
В аеропорту - багато магазинів, зокрема й великі дьюті фрі. Сувеніри там дорожчі, ніж у місті.
Місцева настоянка на травах:
Місцеве пиво (не пробували, бо дороге і мало):
Переїжджаємо в місто Івіса, адміністративний центр острова.
Віла Івіса - це іспанська назва. Каталонською мовою воно зветься Віла д'Ейвіса (Vila d'Eivissa), а скорочено - просто Віла.
По дорозі бачимо безліч білбордів із рекламою місцевих клубів.
Як відомо, Івіса - одна зі столиць клубного і пляжного життя, епіцентр різних стилів електронної танцювальної музики, місце проведення найгучніших вечірок із найвідомішими діджеями. Наш "Казантип" - це просто муха порівняно з тутешніми слонами.
Найвідоміші тут клуби - Amnesia, Pacha, Privilege (eкс-Ku), Space, DC10, Eden, Es Paradis. Вони розташовані здебільшого за містом (між містами) або на околицях цих самих курортних міст і зовні аж ніяк не вражають. А от усередині, а також на пляжах, там робиться "гоморра Середземномор'я" (Gomorrah of the Med), як пишуть туристичні довідники.
Хоча ми зовсім не любителі ані дансу, ані техно, ані хаусу, тому навряд чи колись потрапимо на таку божевільну тусню. Місцеві теж усю цю скажену шнягу з алкоголем і наркотою недолюблюють (хоча на ній і заробляють). Тому останнім часом Івіса намагається трохи переорієнтувати своє реноме в бік сімейного відпочинку, закликаючи в гості людей поважнішого віку та серйознішого способу життя.
Зараз тут затишшя. Closing party знаменитих клубів відбулися ще у вересні або на початку жовтня. Клуби зачинені й чекають весни та її "безумців". А "іменні" білборди клубів Івіси залишаються з барвистими рекламами як нагадування про минулий сезон.
Узагалі, Івіса має бути Ейвіссою, бо острів - каталонський, як і взагалі Балеари, Валенсія і власне Каталонія з околицями аж до Андорри і прилеглих територій у Франції.
І тут багато написів дублюються двома мовами - іспанською й каталонською, або ж присутній лише каталонський, як, наприклад, на вказівниках вулиць. (До речі, це досить не зручно в орієнтуванні на місцевості, коли у вас у руках карта іспанською мовою. Назви однієї й тієї ж вулиці різними мовами можуть бути анітрохи не схожими.)
Але загалом у побуті й сфері обслуговування іспанська мова переважає. До того ж населення острова дуже швидко приростає некаталонцями. Так, у 2001 році на острові Івіса жило 88 тисяч людей, а за останні десять років додалося ще 44 тисячі. Це приїжджають на ПМЖ іспанці з "великої землі", а також багато іноземців.
У місті Івіса кількість населення зараз майже 50 тисяч, при тому що у 2001 році було менше 35 тисяч.
Ідейні каталонці підкреслюють свою каталонськість каталонськими стрічками і прапорцями в авто.
Місцева газета:
Напис на магазині: "Наша земля живить багато культур", щось типу такого.
Новорічна ілюмінація, розтягнута поперек вуличок Віли.
До католицького Різдва тут приготувалися більш як за місяць до його приходу.
Головна ялинка Івіси на вулиці Ісідора Макабіча (Avinguda d'Isidor Macabich).
Різдвяний вертеп у парку де ла Пау (Parque de la Pau) вже чекає на Надаль, тобто Різдво:
Передріздвяний ярмарок на вулиці Paseo de Vara de Rey.
Усе це діло влаштовано біля пам'ятника визначному уродженцеві Івіси, іспанському воєначальнику Жоакіму (чи Хоакіну) Вара дель Рею (ісп. Joaquín Vara de Rey y Rubio) - бригадному генералу, який відзначився в іспано-американській війні, війні на Кубі та ін. Там і загинув - у бою з американцями при Ель Кейні.
Ялинковий базар біля підніжжя пам'ятника генералу.
У павільйоні.
Це прикол, звісно: на вулиці +22, навколо пальми і гібіскуси цвітуть, а на новорічному базарі романтично грає Сінатрине "Let It Snow, Let It Snow, Let It Snow".
Гібіскус - це отака рослина. Та сама, яку вважають одним із символів курортного Єгипту. І на Івісі гібіскуси теж в ударі, навіть узимку. Середземномор'я - це таки супер.
Тут же, з іншого боку вулиці, - "офісіна д'інформасьйо турістіка".
У бюро туристичної інформації вам видадуть купу безплатних карт, проспектів, розклад руху автобусів і корабликів, розклад культурних подій тощо.
Діти повертаються зі школи.
Напис на магазині: "Привіт, подруги".
Дід прогулюється уздовж "піратського" магазину.
Узимку вуличні кафе стоять майже порожні. Туристів усе ж малувато.
Світлофор і магазин державних лотерей. Їх тут багато, і в кожному - постійні черги гравців. Хоча якого ще щастя бажати івісівцям? :)
Сліди рускіх: матрошки у вітрині.
Крім матрьошок у вітрині й ось цього напису, зверненого до якоїсь кіси, інших слідів руского духу на Івісі ми не уздріли. Хоча, почитавши туристичні сайти і довідники, були готові чути тут російську мову на кожному кроці, як у якійсь Ніцці. Далебі. Місцеві знають максимум "спасібо". А росіян тут мало. Принаймні взимку і принаймні на нашому шляху. Якось пощастило нам за три дні не чути "общепонятний".
Просто вулиця.
Просто вікно. Вистачає тут і захаращених домів.
Ціна не нерухомість.
Місцеві кажуть, що після кризи вони сильно впали. Як на нас - то не дуже сильно :)
І от починається найцікавіше, що ми побачили в місті Івіса, - середньовічна фортеця Дальт Віла (Dalt Vila).
Це щось на кшталт акрополя, дитинця чи кремля на пагорбі над морем. Це старе місто за величезними фортечними стінами. Точніше, частина нинішнього міста на місці Старого міста, пердон за тавтологію. :)
Із різних боків Дальт Віла має чотири входи та сім кутастих бастіонів із гарматами, призначених для тримання оборони. На верхівці пагорба - кафедральний собор Івіси, ще кілька церков-іглесій, музеї, готелі, ну й звичайні вулички та житлові будинки, лише давні.
Зі стін Дальт Віли відкриваються чудові види на порт, море й решту міста.
Схожі фортечні стіни, тільки менш масивні, ми бачили в Жироні.
Дальт Віла зарахована до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
До речі, у місті Івіса це не єдиний об'єкт із того списку - є ще розкопки пунічного некрополю (про це нижче).
Ця "тіньова" фотка нам теж здається дуже файною: на вуличці, що входить у Дальт Вілу.
-------------
Вікіпедична пауза. Трохи історії.
У 654 році до н.е. фінікійці заснували на Балеарських островах порт Ібоссім, на честь фінікійського бога Ібошіма - альтер его давньогрецького Бахуса чи римського Діоніса.
Греки, до речі, вже в ті часи теж тут тусувалися, називали Ібіцу й сусідній острів Форментеру Сосновими островами. Сосон тут справді багато, якщо дивитися з літака.
Після вторгнення ассірійців і падіння Фінікії Івіса опинилася під впливом іншої фінікійської екс-колонії - Карфагену.
Оскільки карфагеняни були нацією торговельною, з 400 року до н.е. острів став одним з основних проміжних пунктів на комерційних маршрутах Середземного моря.
Одним із найважливіших тогочасних товарів, який експортували з острова, була сіль. Проте великих її покладів на Ібіці немає: сіль випаровували з морської води. Якщо вірити путівникам, резервуари, побудовані з цією метою карфагенянами, використовують і досі.
У культурі Карфагену Ібіца відігравала ще одну важливу роль: тут карфагенці масово ховали своїх померлих. Як припускають деякі історики, перетворити острів на великий цвинтар їх спонукало те, що тут не було диких звірів, які б викопували похованих у пошуках поживи.
Пунічний некрополь Puig des Molins, який зараз розкопують (і він перебуває під охороною ЮНЕСКО), - одне з найбільших у світі сховищ артефактів того часу.
Ця банальна споруда на вулиці Via Romana - музей некрополю Puig des Molins.
А так виглядають самі розкопки карфагенянського цвинтаря:
Кіт розважається між травами, якими заріс фінікійсько-пунічний некрополь.
Під час Другої Пунічної війни (209 р. до н.е.) острів завоювали брати Сціпіони, але Івіса згодом спромоглася домовитися з римлянами, які активно руйнували Карфаген, щоб залишили її в спокої. Тому під час перебування в Римській імперії острів опинився на задвірках, зберігши (і досі) майже недоторканними пам'ятки карфагенсько-пунічного періоду.
Після падіння Римської імперії й нетривалого перебування під владою Візантії Балеарські острови, як і значну частину Іспанії, завоювали маври. Проте великих альгамбр на невеличких островах не будували, тому матеріальні сліди їхньої присутності тут мало збереглися.
Чого не скажеш про сліди культурні: і в архітектурі, й ув звичаях, і в народних костюмах, і навіть в острівному діалекті мавританський вплив досі дуже помітний (про мову - це ми в путівниках вичитали, бо самі, звісно, не розрізняємо).
У 1110 році повз Івісу, Форментеру і Менорку пропливав норвезький(!) король Сігурд І Хрестоносець, який шурував у хрестовий похід на Єрусалим. І принагідно звільняв від нехрещених супостатів усе, що бачив на своєму шляху (перед Балеарськими островами були ще кілька португальських міст, у тому числі й Лісабон).
Із 1235 року, коли Івісу завоював король Арагонський Хайме І (він же Яків), і аж до 1715-го, коли король Іспанії Філіп V цей розгул демократії припинив, Івіса була автономною й фактично незалежною.
Але у Війні за іспанську спадщину, як і весь Арагон, Івіса підтримала Карла з династії Габсбургів. Тож після тріумфу іспанського Філіпа всім арагонським вольностям настав гаплик.
Зараз (після падіння режиму Франко наприкінці 1970-х) Івіса входить в Автономну спільноту Балеарські острови разом із Майоркою, Меноркою і Форментерою.
Кінець історичного відступу.
-------------
Продовжуємо пішохідну прогулянку.
Ми зайшли в Дальт Вілу з боку вулиці Carrer del Comte Rosello:
Вид через фортечні стіни на порт.
Уздовж фортечних стін на Дальт Вілі стоять металеві інформаційні таблиці, які розповідають історію острова, починаючи від найдавніших часів.
Ми на тлі бастіону Балуарте де Санта-Льюсія.
Під час виконання цього історичного фото в режимі "автоспуск" фотоапарат, встановлений на рюкзаку на високій фортечній стіні, підступно похилився і впав на асфальт. Із відкритим об'єктивом. Але того дня фотографічний бог був із нами. Наш "Кенон" подзижчав і продовжив працювати далі, ніби нічого й не сталося. А колись, зараза, здох, звалившись із ліжка на паркет...
Дальт Віла не є чимось окремішним від Івіси, фортеця цілком інтегрована в життя міста. Сюди не потрібно купувати квитки туристам. Тут багато житлових будинків і міськрада. Тут собакарі вигулюють батальйони собачок, і ті запросто гадять на старовинну бруківку.
І навіть один з автобусних маршрутів, що йде по місту, завертає у фортецю Дальт Віла й петляє там усередині.
Будинки всередині Дальт Віли.
А це вид із пагорба на житлові квартали поза фортецею. Різнокольорові хати - майже як на Бурано біля Венеції.
Вид на порт Івіси…
…куди заходять кораблі різноманітних розмірів.
Із пагорба Дальт Віли видно далеко.
Церква Святого Воскресіння (Iglesia de Santo Domingo).
Узимку в старій фортеці плодоносять кактуси.
Деякі кактуси не вродили :)
Зате вродило фортечне каміння.
Ці фортечні стіни нагадали нам не лише Жирону (і навіть не так Жирону, бо вона ж не на морі :), а наше улюблене Альгеро - теж каталонське місто, але на Сардинії.
Там під стінами теж грає море зелене, точніше, блакитно-бірюзове. І теж сміття зі стін скидають - як-от на Івісі:
А колір моря такий середземний-середземний. І це ж грудень, зауважте, а не літо.
Відходимо від фортечних стін і йдемо по Дальт Вілі далі.
На майданчику між фортечною стіною і міськрадою Івіси - репліка могили Гійєма де Монтгрі (Guillem de Montri), іспанського шляхтича і церковника, завойовника Майорки, Івіси і Форментери в ім'я короля Арагону Хайме І.
Івісу Гійєм підкорив 1235 року.
Сама могила Монтгрі міститься в Жироні.
Міська рада Івіси (Ayuntamiento) і п'ятизірковий готель навпроти неї.
Гуляємо вуличками всередині Дальт Віли.
Тут живуть, будують, ремонтують, байдикують.
Підходимо до кафедрального собору Нієвської Богоматері, або ж просто Санта-Марія.
Зовні - бароко, всередині - кажуть, готика, але ми не заходили, бо було зачинено (понеділок).
Біля церкви XIV ст. - трохи сучасних прибудов.
Поруч - ще одна "офісіна турстіка" і ще один mirador, або ж viewpoint - найвища точка Дальт Віли, звідки відкриваються найкращі види на порт і припортову частину міста.
Стіни катедралу щедро подряпані туристами.
От який месидж хотіла послати нащадкам Іннуся з Естонії? Знається, один-єдиний: російськомовні туристки з Естонії - свині.
Будівництво й реставрація.
Крізь будівельну сітку.
Вид із Дальт Віли на незабудований мис із парком, що вдається в море.
Вид на протилежну від порту частину узбережжя.
…І вид на місто в протилежний бік від моря та пагорби за містом.
Тут ми вийшли з цього акрополя - Portal Nou.
Ідемо далі вулицями міста.
Кераміка під хатою.
А це вже інший район міста й інші розкопки - на місці нинішнього будівництва. Фотка демонструє, які "родючі" на Івісі ґрунти. :)
Гуляємо далі.
Фонтан зі скульптурною композицією "Мир" у парку де ла Пау (Parque de la Pau):
Слово "мир" надцять разів написано з різних боків різними мовами, зокрема й українською. А сам мир чомусь символізують три тілисті тітки, перевернуті вниз головами.
Погойдалися на отакій гойдалці:
Ну й дещиця спостережень із міста Івіса.
Навіть узимку в автобуси просять не заходити голяка, тобто без футболки (camiseta). Це некрасиво.
Поштова скринька:
На Івісі поштові скрині чомусь не жовті, як у континентальній Іспанії, а зелені.
Сміттєві контейнери - як і в решті Іспанії:
Для різних видів сміття - різні контейнери, але їх оформлення ніби не наполягає на категоричному сортуванні.
Таксі:
Безкоштовний автоматизований туалет у парку де ла Пау:
Така сама безплатна система впроваджена в Парижі, але там таких туалетів - на кожному кроці. А в Івісі раз-два - і все.
Мешканці Івіси, як можна було зрозуміти, фанатіють від собак узагалі й декоративних порід зокрема. Принаймні на вулицях ніде кроку ступити, щоб не побачити якогось йоркшира на повідку. Або й таку дрібноту:
А ось прибирати лайно за своїми улюбленцями тут не надто прийнято. Тож доводиться дивитися більше під ноги, ніж на місцеві середньовічні принади, і лавірувати між купами екскрементів, щоб не вступити.
З естетичних міркувань фотографічні зображення собачого гівна у наймальовничіших місцях ми не ставимо. Повірте вже на слово. :)
Поліція з народом:
Паркувальний автомат і скутери:
Потім ми сіли в автобус №3 на зупинці, що на розі вулиць Carrer de Canaries та Avinguda d'Isidor Macabich, і поїхали в містечко Сан-Антоніо, що на іншому боці острова.
Там ми жили майже три дні (готель - 26 євро зі сніданком і Wi-Fi), там більше спілкувалися з місцевими, там є свої приколи - переважно курортні, про які ми розповімо якось в одному з наступних постів.
А наразі до побачення, Івісо. Ейвісо. Ібіцо.
Цей курортний острів відомий на весь світ як столиця пляжної та клубної музики. Однак тут є що подивитися і є де відпочити безвідносно до молодіжної данс-культури. Причому подивитися і розслабитися не лише влітку, а й у грудні.
Принаймні нам зимова Івіса сподобалася. Тут цікаво і файно, втім, як скрізь на Середземномор'ї.
Але... На Івісі ми вперше з усіх поїздок забули вкинути в море монетку, щоб повернутися. Кидали вже в траву в аеропорту :) Хоча якщо не повернемося - не дуже жалкуватимемо.
Бо ж узимку на Івісі ми вже побували і все, що треба, про неї дізналися. Зокрема те, що Івіса ну майже всуціль орієнтована на літній, клаберський туризм. І можна лише уявити, який дурдом тут коїться влітку, коли клубитися, купатися чи не купатися сюди приїздять десятки тисяч людей. А нам дурдом якось не тойво.
Далі в цьому пості - Івіса зимова буденна; клубне міжсезоння;
залишки унікального некрополю карфагенян; середньовічна фортеця Івіси;
красиві панорами й кораблі;
деяка корисна інформація для подорожуючих.
Оця фотка нам дуже подобається: провулок із видом на море у головній визначній пам'ятці Івіси - середньовічному укріпленому місті Дальт Віла.
Вид на острів Івіса в ілюмінатор літака.
Місто Віла Івіса, адміністративний центр острова, - з правого краю, вище середини.
Із протилежного - лівого - боку острова, в затоці, - містечко Сан-Антоніо-де-Портмані, де ми жили.
Івіса разом із меншим островом Форментера, теж курортним, і ще кількома невеличкими острівцями та скелями утворює Пітіузькі острови (їх ще називають Соснові) і має площу 571,04 кв. км.
Сама Івіса - третя за розміром в архіпелазі Балеарських островів. Від узбережжя Валенсії Івісі відділяє всього 80 км блакитно-бірюзової гладі Середземного моря.
Найбільша довжина острова Івіса - приблизно 40 км, висота найбільшого пагорба - 475 м. Населення - загалом 132 тисячі.
Перше, що ми бачимо, вийшовши з будівлі аеропорту. Посередині - прапори Івіси, Іспанії та автономної області Балеарські острови:
Аеропорт на Івісі великий. На око - більший за термінал "В" в "Борисполі", та ще й розбудовується в ширину (взимку робота кипить).
Узимку тут мало людей. У несезон на Івісу прилітають літаки лише з Іспанії. А вже з 1 березня тут почнеться наплив туристів із Британії, Німеччини, Нідерландів тощо.
Квиток на рейс Ryanair'у з Валенсію на Івісу на початку грудня коштував трохи більше 7 євро на одного в один бік. Справді, це дешевше, ніж проїхати на таксі із Борщагівки на Позняки.
Перед цим, звісно, потрібно було долетіти з Києва до Валенсії (139 грн. зі знижками).
Вікно для visa check Ryanair'у не надто впадає в око. Тут треба проштампувати ваші роздруківки з онлайн-реєстрацією на зворотній рейс.
Аеропорт Івіса готовий до Різдва й Нового року:
Біля аеропорту - великі автостоянки та багато варіантів прокату машин.
Звідси до міста Віла Івіса якихось 5 км. Але рейсовий автобус, що ходить кожні 30 хв. у несезон і кожні 20 хв. - у сезон, невиправдано дорогий - 3.35 євро. Це при тому, що квиток на поїздку аналогічним автобусом з Івіси до Сан-Антоніо на вдвічі більшу відстань коштує 1.95 євро.
Для економії можна було б пройтися й пішки, але хай уже. Автобус під'їхав прямо під вихід з аеропорту, то й поїхали.
В аеропорту - багато магазинів, зокрема й великі дьюті фрі. Сувеніри там дорожчі, ніж у місті.
Місцева настоянка на травах:
Місцеве пиво (не пробували, бо дороге і мало):
Переїжджаємо в місто Івіса, адміністративний центр острова.
Віла Івіса - це іспанська назва. Каталонською мовою воно зветься Віла д'Ейвіса (Vila d'Eivissa), а скорочено - просто Віла.
По дорозі бачимо безліч білбордів із рекламою місцевих клубів.
Як відомо, Івіса - одна зі столиць клубного і пляжного життя, епіцентр різних стилів електронної танцювальної музики, місце проведення найгучніших вечірок із найвідомішими діджеями. Наш "Казантип" - це просто муха порівняно з тутешніми слонами.
Найвідоміші тут клуби - Amnesia, Pacha, Privilege (eкс-Ku), Space, DC10, Eden, Es Paradis. Вони розташовані здебільшого за містом (між містами) або на околицях цих самих курортних міст і зовні аж ніяк не вражають. А от усередині, а також на пляжах, там робиться "гоморра Середземномор'я" (Gomorrah of the Med), як пишуть туристичні довідники.
Хоча ми зовсім не любителі ані дансу, ані техно, ані хаусу, тому навряд чи колись потрапимо на таку божевільну тусню. Місцеві теж усю цю скажену шнягу з алкоголем і наркотою недолюблюють (хоча на ній і заробляють). Тому останнім часом Івіса намагається трохи переорієнтувати своє реноме в бік сімейного відпочинку, закликаючи в гості людей поважнішого віку та серйознішого способу життя.
Зараз тут затишшя. Closing party знаменитих клубів відбулися ще у вересні або на початку жовтня. Клуби зачинені й чекають весни та її "безумців". А "іменні" білборди клубів Івіси залишаються з барвистими рекламами як нагадування про минулий сезон.
Узагалі, Івіса має бути Ейвіссою, бо острів - каталонський, як і взагалі Балеари, Валенсія і власне Каталонія з околицями аж до Андорри і прилеглих територій у Франції.
І тут багато написів дублюються двома мовами - іспанською й каталонською, або ж присутній лише каталонський, як, наприклад, на вказівниках вулиць. (До речі, це досить не зручно в орієнтуванні на місцевості, коли у вас у руках карта іспанською мовою. Назви однієї й тієї ж вулиці різними мовами можуть бути анітрохи не схожими.)
Але загалом у побуті й сфері обслуговування іспанська мова переважає. До того ж населення острова дуже швидко приростає некаталонцями. Так, у 2001 році на острові Івіса жило 88 тисяч людей, а за останні десять років додалося ще 44 тисячі. Це приїжджають на ПМЖ іспанці з "великої землі", а також багато іноземців.
У місті Івіса кількість населення зараз майже 50 тисяч, при тому що у 2001 році було менше 35 тисяч.
Ідейні каталонці підкреслюють свою каталонськість каталонськими стрічками і прапорцями в авто.
Місцева газета:
Напис на магазині: "Наша земля живить багато культур", щось типу такого.
Новорічна ілюмінація, розтягнута поперек вуличок Віли.
До католицького Різдва тут приготувалися більш як за місяць до його приходу.
Головна ялинка Івіси на вулиці Ісідора Макабіча (Avinguda d'Isidor Macabich).
Різдвяний вертеп у парку де ла Пау (Parque de la Pau) вже чекає на Надаль, тобто Різдво:
Передріздвяний ярмарок на вулиці Paseo de Vara de Rey.
Усе це діло влаштовано біля пам'ятника визначному уродженцеві Івіси, іспанському воєначальнику Жоакіму (чи Хоакіну) Вара дель Рею (ісп. Joaquín Vara de Rey y Rubio) - бригадному генералу, який відзначився в іспано-американській війні, війні на Кубі та ін. Там і загинув - у бою з американцями при Ель Кейні.
Ялинковий базар біля підніжжя пам'ятника генералу.
У павільйоні.
Це прикол, звісно: на вулиці +22, навколо пальми і гібіскуси цвітуть, а на новорічному базарі романтично грає Сінатрине "Let It Snow, Let It Snow, Let It Snow".
Гібіскус - це отака рослина. Та сама, яку вважають одним із символів курортного Єгипту. І на Івісі гібіскуси теж в ударі, навіть узимку. Середземномор'я - це таки супер.
Тут же, з іншого боку вулиці, - "офісіна д'інформасьйо турістіка".
У бюро туристичної інформації вам видадуть купу безплатних карт, проспектів, розклад руху автобусів і корабликів, розклад культурних подій тощо.
Діти повертаються зі школи.
Напис на магазині: "Привіт, подруги".
Дід прогулюється уздовж "піратського" магазину.
Узимку вуличні кафе стоять майже порожні. Туристів усе ж малувато.
Світлофор і магазин державних лотерей. Їх тут багато, і в кожному - постійні черги гравців. Хоча якого ще щастя бажати івісівцям? :)
Сліди рускіх: матрошки у вітрині.
Крім матрьошок у вітрині й ось цього напису, зверненого до якоїсь кіси, інших слідів руского духу на Івісі ми не уздріли. Хоча, почитавши туристичні сайти і довідники, були готові чути тут російську мову на кожному кроці, як у якійсь Ніцці. Далебі. Місцеві знають максимум "спасібо". А росіян тут мало. Принаймні взимку і принаймні на нашому шляху. Якось пощастило нам за три дні не чути "общепонятний".
Просто вулиця.
Просто вікно. Вистачає тут і захаращених домів.
Ціна не нерухомість.
Місцеві кажуть, що після кризи вони сильно впали. Як на нас - то не дуже сильно :)
І от починається найцікавіше, що ми побачили в місті Івіса, - середньовічна фортеця Дальт Віла (Dalt Vila).
Це щось на кшталт акрополя, дитинця чи кремля на пагорбі над морем. Це старе місто за величезними фортечними стінами. Точніше, частина нинішнього міста на місці Старого міста, пердон за тавтологію. :)
Із різних боків Дальт Віла має чотири входи та сім кутастих бастіонів із гарматами, призначених для тримання оборони. На верхівці пагорба - кафедральний собор Івіси, ще кілька церков-іглесій, музеї, готелі, ну й звичайні вулички та житлові будинки, лише давні.
Зі стін Дальт Віли відкриваються чудові види на порт, море й решту міста.
Схожі фортечні стіни, тільки менш масивні, ми бачили в Жироні.
Дальт Віла зарахована до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
До речі, у місті Івіса це не єдиний об'єкт із того списку - є ще розкопки пунічного некрополю (про це нижче).
Ця "тіньова" фотка нам теж здається дуже файною: на вуличці, що входить у Дальт Вілу.
-------------
Вікіпедична пауза. Трохи історії.
У 654 році до н.е. фінікійці заснували на Балеарських островах порт Ібоссім, на честь фінікійського бога Ібошіма - альтер его давньогрецького Бахуса чи римського Діоніса.
Греки, до речі, вже в ті часи теж тут тусувалися, називали Ібіцу й сусідній острів Форментеру Сосновими островами. Сосон тут справді багато, якщо дивитися з літака.
Після вторгнення ассірійців і падіння Фінікії Івіса опинилася під впливом іншої фінікійської екс-колонії - Карфагену.
Оскільки карфагеняни були нацією торговельною, з 400 року до н.е. острів став одним з основних проміжних пунктів на комерційних маршрутах Середземного моря.
Одним із найважливіших тогочасних товарів, який експортували з острова, була сіль. Проте великих її покладів на Ібіці немає: сіль випаровували з морської води. Якщо вірити путівникам, резервуари, побудовані з цією метою карфагенянами, використовують і досі.
У культурі Карфагену Ібіца відігравала ще одну важливу роль: тут карфагенці масово ховали своїх померлих. Як припускають деякі історики, перетворити острів на великий цвинтар їх спонукало те, що тут не було диких звірів, які б викопували похованих у пошуках поживи.
Пунічний некрополь Puig des Molins, який зараз розкопують (і він перебуває під охороною ЮНЕСКО), - одне з найбільших у світі сховищ артефактів того часу.
Ця банальна споруда на вулиці Via Romana - музей некрополю Puig des Molins.
А так виглядають самі розкопки карфагенянського цвинтаря:
Кіт розважається між травами, якими заріс фінікійсько-пунічний некрополь.
Під час Другої Пунічної війни (209 р. до н.е.) острів завоювали брати Сціпіони, але Івіса згодом спромоглася домовитися з римлянами, які активно руйнували Карфаген, щоб залишили її в спокої. Тому під час перебування в Римській імперії острів опинився на задвірках, зберігши (і досі) майже недоторканними пам'ятки карфагенсько-пунічного періоду.
Після падіння Римської імперії й нетривалого перебування під владою Візантії Балеарські острови, як і значну частину Іспанії, завоювали маври. Проте великих альгамбр на невеличких островах не будували, тому матеріальні сліди їхньої присутності тут мало збереглися.
Чого не скажеш про сліди культурні: і в архітектурі, й ув звичаях, і в народних костюмах, і навіть в острівному діалекті мавританський вплив досі дуже помітний (про мову - це ми в путівниках вичитали, бо самі, звісно, не розрізняємо).
У 1110 році повз Івісу, Форментеру і Менорку пропливав норвезький(!) король Сігурд І Хрестоносець, який шурував у хрестовий похід на Єрусалим. І принагідно звільняв від нехрещених супостатів усе, що бачив на своєму шляху (перед Балеарськими островами були ще кілька португальських міст, у тому числі й Лісабон).
Із 1235 року, коли Івісу завоював король Арагонський Хайме І (він же Яків), і аж до 1715-го, коли король Іспанії Філіп V цей розгул демократії припинив, Івіса була автономною й фактично незалежною.
Але у Війні за іспанську спадщину, як і весь Арагон, Івіса підтримала Карла з династії Габсбургів. Тож після тріумфу іспанського Філіпа всім арагонським вольностям настав гаплик.
Зараз (після падіння режиму Франко наприкінці 1970-х) Івіса входить в Автономну спільноту Балеарські острови разом із Майоркою, Меноркою і Форментерою.
Кінець історичного відступу.
-------------
Продовжуємо пішохідну прогулянку.
Ми зайшли в Дальт Вілу з боку вулиці Carrer del Comte Rosello:
Вид через фортечні стіни на порт.
Уздовж фортечних стін на Дальт Вілі стоять металеві інформаційні таблиці, які розповідають історію острова, починаючи від найдавніших часів.
Ми на тлі бастіону Балуарте де Санта-Льюсія.
Під час виконання цього історичного фото в режимі "автоспуск" фотоапарат, встановлений на рюкзаку на високій фортечній стіні, підступно похилився і впав на асфальт. Із відкритим об'єктивом. Але того дня фотографічний бог був із нами. Наш "Кенон" подзижчав і продовжив працювати далі, ніби нічого й не сталося. А колись, зараза, здох, звалившись із ліжка на паркет...
Дальт Віла не є чимось окремішним від Івіси, фортеця цілком інтегрована в життя міста. Сюди не потрібно купувати квитки туристам. Тут багато житлових будинків і міськрада. Тут собакарі вигулюють батальйони собачок, і ті запросто гадять на старовинну бруківку.
І навіть один з автобусних маршрутів, що йде по місту, завертає у фортецю Дальт Віла й петляє там усередині.
Будинки всередині Дальт Віли.
А це вид із пагорба на житлові квартали поза фортецею. Різнокольорові хати - майже як на Бурано біля Венеції.
Вид на порт Івіси…
…куди заходять кораблі різноманітних розмірів.
Із пагорба Дальт Віли видно далеко.
Церква Святого Воскресіння (Iglesia de Santo Domingo).
Узимку в старій фортеці плодоносять кактуси.
Деякі кактуси не вродили :)
Зате вродило фортечне каміння.
Ці фортечні стіни нагадали нам не лише Жирону (і навіть не так Жирону, бо вона ж не на морі :), а наше улюблене Альгеро - теж каталонське місто, але на Сардинії.
Там під стінами теж грає море зелене, точніше, блакитно-бірюзове. І теж сміття зі стін скидають - як-от на Івісі:
А колір моря такий середземний-середземний. І це ж грудень, зауважте, а не літо.
Відходимо від фортечних стін і йдемо по Дальт Вілі далі.
На майданчику між фортечною стіною і міськрадою Івіси - репліка могили Гійєма де Монтгрі (Guillem de Montri), іспанського шляхтича і церковника, завойовника Майорки, Івіси і Форментери в ім'я короля Арагону Хайме І.
Івісу Гійєм підкорив 1235 року.
Сама могила Монтгрі міститься в Жироні.
Міська рада Івіси (Ayuntamiento) і п'ятизірковий готель навпроти неї.
Гуляємо вуличками всередині Дальт Віли.
Тут живуть, будують, ремонтують, байдикують.
Підходимо до кафедрального собору Нієвської Богоматері, або ж просто Санта-Марія.
Зовні - бароко, всередині - кажуть, готика, але ми не заходили, бо було зачинено (понеділок).
Біля церкви XIV ст. - трохи сучасних прибудов.
Поруч - ще одна "офісіна турстіка" і ще один mirador, або ж viewpoint - найвища точка Дальт Віли, звідки відкриваються найкращі види на порт і припортову частину міста.
Стіни катедралу щедро подряпані туристами.
От який месидж хотіла послати нащадкам Іннуся з Естонії? Знається, один-єдиний: російськомовні туристки з Естонії - свині.
Будівництво й реставрація.
Крізь будівельну сітку.
Вид із Дальт Віли на незабудований мис із парком, що вдається в море.
Вид на протилежну від порту частину узбережжя.
…І вид на місто в протилежний бік від моря та пагорби за містом.
Тут ми вийшли з цього акрополя - Portal Nou.
Ідемо далі вулицями міста.
Кераміка під хатою.
А це вже інший район міста й інші розкопки - на місці нинішнього будівництва. Фотка демонструє, які "родючі" на Івісі ґрунти. :)
Гуляємо далі.
Фонтан зі скульптурною композицією "Мир" у парку де ла Пау (Parque de la Pau):
Слово "мир" надцять разів написано з різних боків різними мовами, зокрема й українською. А сам мир чомусь символізують три тілисті тітки, перевернуті вниз головами.
Погойдалися на отакій гойдалці:
Ну й дещиця спостережень із міста Івіса.
Навіть узимку в автобуси просять не заходити голяка, тобто без футболки (camiseta). Це некрасиво.
Поштова скринька:
На Івісі поштові скрині чомусь не жовті, як у континентальній Іспанії, а зелені.
Сміттєві контейнери - як і в решті Іспанії:
Для різних видів сміття - різні контейнери, але їх оформлення ніби не наполягає на категоричному сортуванні.
Таксі:
Безкоштовний автоматизований туалет у парку де ла Пау:
Така сама безплатна система впроваджена в Парижі, але там таких туалетів - на кожному кроці. А в Івісі раз-два - і все.
Мешканці Івіси, як можна було зрозуміти, фанатіють від собак узагалі й декоративних порід зокрема. Принаймні на вулицях ніде кроку ступити, щоб не побачити якогось йоркшира на повідку. Або й таку дрібноту:
А ось прибирати лайно за своїми улюбленцями тут не надто прийнято. Тож доводиться дивитися більше під ноги, ніж на місцеві середньовічні принади, і лавірувати між купами екскрементів, щоб не вступити.
З естетичних міркувань фотографічні зображення собачого гівна у наймальовничіших місцях ми не ставимо. Повірте вже на слово. :)
Поліція з народом:
Паркувальний автомат і скутери:
Потім ми сіли в автобус №3 на зупинці, що на розі вулиць Carrer de Canaries та Avinguda d'Isidor Macabich, і поїхали в містечко Сан-Антоніо, що на іншому боці острова.
Там ми жили майже три дні (готель - 26 євро зі сніданком і Wi-Fi), там більше спілкувалися з місцевими, там є свої приколи - переважно курортні, про які ми розповімо якось в одному з наступних постів.
А наразі до побачення, Івісо. Ейвісо. Ібіцо.
