Гамбург ч.4. Реепербанія й бітломанія
Минулої ночі, як відомо, депутат Київради Віталій Кличко хоч і не завалив, але таки переміг Шеннона Бріггса, і відбулося це в майже рідному для Кличків місті Гамбург, де брати із 1996 р. починали свою кар'єру на профі-ринзі.
На розігріві були нєкій Заурбек Байсангуров боксер-чеченець, який в андеркарті побив якогось негра-португальця й одразу начепив футболку з портретом Рамзана Кадирова бородатого кавказького бандюка.
Трохи краще 16-тисячну публіку розігріла німецька рок-група «Unheilig» (у перекладі - «Нечестивець»), яка витягнула на ринг ударну установку, гітари-мікрофони й виконала пісню «Große Freiheit» («Grosse Freiheit», тобто «Велика свобода»).
Ці готичненькі електронники-«унхайліхи», що грають у стилі Neue Deutsche Härte («нова німецька жорсткість»), днями виграли конкурс пісні всія ФРН «Bundesvision Song Contest 2010», але мова не про це.
А про те, що «Гросс Фрайхайт» - то не лише велика свобода як така, а назва однієї з найвідоміших вулиць гамбурзького кварталу червоних ліхтарів - перпендикулярної до вулиці Реепербан.
На вул. Гросс Фрайхайт є одразу три клуби, у яких починали грати «Бітлз», є купа всіляких секс-шопів, порно-клубів і т. ін. Правда, є й церква :)
Так що наш сьогоднішній пост із серії «Гамбург нашими очима» (а були ми в Гамбурзі вже місяць тому) - про секс-район Реепербан та його доповнення.
І почнемо ми - як і «бітли» починали свою справу - з вулиці Grosse Freiheit.
Адже саме її вчора оспівали німецькі «нечестивці» перед українською телеаудиторією.
Вулиця Grosse Freiheit іде від вулиці Реепербан у бік, протилежний порту. Починається вона просто біля виходу зі станції метро «S» «Reeperbahn».
Так вулиця зветься через те, що колись належала до іншого міста, суміжного з Гамбургом - Альтона (тепер це назва району Гамбурга) й належало королю Данії. Данським воно було з 1664-го до 1864 року. В Альтоні порядки водилися не такі жорсткі, як у протестантському Гамбурзі, ремісничому люду надавали більше свобод, тож і вулицю назвали Grosse Freiheit.
Початок «Великої Свободи» ви впізнаєте за скульптурною алюмінієвою металевою композицією на честь «бітлів». Власне, ми й прийшли сюди насамперед для знайомства з меморіальними місцями The Beatles.
"Бітломанія"
Металеві обриси фігур позначають п'ятьох музикантів легендарного квартету. Причому на барабанах - Піт Бест, який був попередником Рінго Старра на «посаді».
А трохи збоку, віддалік (він у наш кадр не вліз), стоїть фігура Стюарта Саткліффа - він був п'ятим учасником ансамблю. Вельми нездалий бас-гітарист, більш удалий як авангардний художник, Саткліфф відвалився від молодої групи уже в 1961 році, а в квітні 1962-го помер в Англії від крововиливу в мозок. Можливо, це наслідок травми, отриманої 1961 року в п'яній бійці, в якій під роздачу потрапили всі «бітли» (крім Маккартні), а Саткліфф вигріб найбільше.
Рівно два місяці тому - 17 серпня - виповнилося 50 років від того дня, коли в гамбурзькому клубі «Індра» відбувся перший концерт The Beatles.
Чоловіча частина ledilid притуляється до прекрасного.
Клуб «Індра» розташований далі по вулиці Гроссе Фрайхайт, за першим перехрестям.
"Індра" - за перехрестям.
А ближче до Реепербана, по цій же - правій - стороні, стоять ще два клуби, в яких «Бітлз» теж грали, і значно більше, ніж в «Індрі». Це «Кайзеркеллер» («Kaiserkeller») і «Стар-клуб» («Star-Club»). Вони зовсім близько один від одного.
Чомусь здавалося, що «бітлівська» вулиця має значно більше промовляти про видатну рок-н-рольну групу. Але, мабуть, Гроссе Фрайхайт славна й сама по собі, тому не зациклюється на «бітлах».
Скажімо, на «Індрі» зовні ми взагалі не побачили якихось ознак-знаків колишньої присутності Джона, Пола і Ко: клуб як клуб, ну хіба що пізно ввечері біля нього якийсь фургон стояв, схожий на телевізійний.
Не видно меморіальних табличок і на «Кайзеркеллері». Хіба що бачили таку на «Стар-клубі», і з портретами «ліверпульської четвірки» й відповідними написами. Але всередині - ніякі не музеї, а пересічні генделики з музичним ухилом. Тому четвертий клуб, де виступали молоді «Бітлз» - «Top ten» - ми шукати не стали.
Тим часом сякі-такі організовані екскурсії по Гроссе Фрайхайт таки водять, і один музейчик - отакий - тут же, на Гроссе Фрайхайт, є:
Якщо хто не знає, то перекажемо підручник. В Англії 20-річні «бітли» взагалі були ніким і нічим, тож звалили в 1960 році в Гамбург, де англійські музичні гурти користувалися певним попитом.
Після «Індри» The Beatles довго грали в популярному «Стар-клубі» Хорста Фішера, де до них прийшов перший відносний успіх. Причому виконували всуціль чужі пісні, по вісім годин щодня, а ночували в комірчині за кінотеатром - поруч із жіночим сортиром. Пол Маккартні досі згадує, як їх із хлопцями будило дзюркотіння з-під фрау.
Саме в Гамбурзі у групу прийшов Рінго Старр, тут музиканти придумали свої зачіски, що стали культовими, й отримали перший досвід роботи в студії - записали сингл як група «The Beat Brothers», що акомпанувала співакові Тоні Шерідану.
Гамбурзький період майбутніх кумирів усього світу тривав - із деякими перервами на Англію - до 1962 року. «Нас зробив Гамбург», - казав пізніше Джон Леннон.
17 серпня 2010-го в пам'ять про 50-річчя першого концерт зі сцени клубу «Індра» прозвучали відомі пісні The Beatles, яких вони ніколи тут не грали.
Загалом, на вулиці Гроссе Фрайхайт, як і на всьому Реепербані, вистачає стрип-клубів, крамниць порно-кіно тощо. І тут же - церква святого Йосифа (St. Josephs-Kirche). Тож замолювати гріхи зручно :)
"Реепербанія"
Повертаємося на Реепербан.
Давайте ми будемо його називати саме так - із двома «е», а не з одним «е» і не через «і». Бо так - з «ее» - називають російськомовні путівники, та й німецькою він пишеться Reeperbahn. А це ж не англійська, де «ее» дало б «Ріпербан».
Про походження назви: у перекладі з нижньонімецької Reeperbahn - це «дорога виробників канатів» (reep - мотузок, корабельний канат).
На Реепербан одного дня ми прийшли пішки - із боку порту (від причалів на Ельбі сюди йти якихось півкілометра). А наступного вечора приїхали з центру міста на метро до станції лінії «S» «Reeperbahn» - це фактично середина знаменитої вулиці.
Можна ще до станції лінії «U» «St. Pauli» - то буде площа Міллернторплац, початок вулиці. Там поруч - Альтер-Ельбпарк із великим пам’ятником Бісмарку.
Гер мотоцикліст.
Репербанський вуличний туалет.
Сувенірна крамниця.
Типове казино. Як уже писалося, у Гамбурзі їх навалом, куди не поткнися.
Звісно, поночі Реепербан виглядає колоритніше, ніж удень. Але, щиро кажучи, ні вдень, ні вночі «Гріховна миля», як ще називають цю вулицю, нас не вразила. Аналогічний Монмартр у Парижі - крутіший, ІОХО.
Еро-Реепербан удень:
Еро-Репербан увечері:
Хвора уява малювала картини загальної розпусти, суцільних борделів, заманливих дівок негліже у вітринах, якихось трансвеститів, фріків і т. д. А нема цього.
Що є? Є вулиця з пивницями, нічними клубами, кабаре та стрип-клубами, казино, музеєм воскових фігур Panoptikum, магазинами еротичної білизни, секс-шопами, кіосками порно-кіно (ох уже ці німецькі й туристичні збоченці озабоченці - не можуть порнуху вдома подивитися, то треба пертися кудись у злачні квартали й кидати гроші в автомат). Тут же - музеї (і музей еротики - теж), звичайні кафе, ресторани, супермаркети, сувенірні крамниці.
Путівники старанно підкреслюють: Реепербан - це не тільки й не стільки розпуста, а й, скажімо, чимало відомих театрів, мюзик-холів. Найвідоміші - театр "Санкт-Паулі", театр оперети.
Є тут і свій "Мулен Руж":
Ну вулички обабіч, може, трохи брудніші й захаращеніші, ніж у центрі міста, але на те він і район біля порту.
Власне, цей квартал червоних ліхтарів спорудили свого часу для розваг моряків торгових суден, які заходили в Гамбурзький порт. Тепер на суднах-контейнеровозах моряків мало, тож по Реепербану лазять туристи, місцева молодь і стурбовані пацани й дядьки.
Ми жили в іншому районі Гамбурга - біля центрального вокзалу, це майже центр, - то там був, вважай, власний Реепербан - із сутенерами, повіями, порно-кіно й стрип-клубами :)
А на самому Реепербані повій «цигель-цигель, ай-лю-лю» нема. Вони зосереджені у вітринах борделів зовсім коротенької вулички Гербертштрассе (Herbertstrasse), паралельної самій вулиці Реепербан (треба пройти метрів 150 по Давідштрассе в напрямку Ельби).
З обох кінців, між Герхард- і Давідштрассе, Herbertstraße захищена глухими залізними воротами, пофарбованими в червоний колір. Повії тут працюють із 20-ї до 6-ї, а вхід сюди заборонено чоловікам віком до 18 років та взагалі всім жінкам. Ми не заходили.
А ось у один секс-шоп - уже знову на вулиці Реепербан - зайшли. Поприколювалися :)
Ще кілька вітрин інших секс-шопів:
Кафе «Кезе» на Реепербані відоме тим, що працює для жіночих утіх: на кожному столику стоїть по телефону, і будь-яка відвідувачка може зателефонувати за столик уподобаному чоловіку та запросити його на танець.
Реепербан - частина «відірваного» району Санкт-Паулі, названого на честь місцевої церкви. Так само називається популярний не лише серед ліваків, а й в усьому місті та всій країні футбольний клуб (поруч - його стадіон «Міллернтор»).
Череп і кості - емблема клубу "Санкт-Паулі" (прізвисько "пірати").
Попри розпусне й «хіпарське» реноме, рівень злочинності на Реепербані, як кажуть знаючі джерела, не вищий ніж скрізь. До всього, посеред вулиці стоїть будинок поліційного відділку з великими неоновими літерами «Polizei». Він фігурує в багатьох німецьких детективах, кримінальних серіалах.
Знаменитий комісаріат стоїть на площі Шпільбуденплац (Spielbudenplatz 31). Її назва (нім. «Spielbude» - «балаган») нагадує про сезон заміських веселощів на Гамбурзькій горі. Гамбурзька гора - це ще одна стара назва цього району, як і Kiez.
Про те, що сюди заборонено проносити зброю, говорять отакі знаки, розвішані з різних боків Реепербана:
Вуличні музиканти.
Комерсанти на одній із бічних вуличок.
Типу жебрак. Мало йому, понімаєш, соціальної допомоги найгуманнішого у світі Європі уряду феерге.
Настінний колорит ще однієї бічної вулиці.
У час нашого там перебування відбувався "Reeperbahn-festival".
Так місцеві каті осадчі мужеського полу робили прямі включення:
Такі-от справи.
Наш пост про Гамбурзький порт, який теж частково належить до району Санкт-Паулі, - тут.
А ще був пост про озера й парки Гамбурга, які нам сподобалися значно більше, ніж хвальоний Реепербан.
На розігріві були нєкій Заурбек Байсангуров боксер-чеченець, який в андеркарті побив якогось негра-португальця й одразу начепив футболку з портретом Рамзана Кадирова бородатого кавказького бандюка.
Трохи краще 16-тисячну публіку розігріла німецька рок-група «Unheilig» (у перекладі - «Нечестивець»), яка витягнула на ринг ударну установку, гітари-мікрофони й виконала пісню «Große Freiheit» («Grosse Freiheit», тобто «Велика свобода»).
Ці готичненькі електронники-«унхайліхи», що грають у стилі Neue Deutsche Härte («нова німецька жорсткість»), днями виграли конкурс пісні всія ФРН «Bundesvision Song Contest 2010», але мова не про це.
А про те, що «Гросс Фрайхайт» - то не лише велика свобода як така, а назва однієї з найвідоміших вулиць гамбурзького кварталу червоних ліхтарів - перпендикулярної до вулиці Реепербан.
На вул. Гросс Фрайхайт є одразу три клуби, у яких починали грати «Бітлз», є купа всіляких секс-шопів, порно-клубів і т. ін. Правда, є й церква :)
Так що наш сьогоднішній пост із серії «Гамбург нашими очима» (а були ми в Гамбурзі вже місяць тому) - про секс-район Реепербан та його доповнення.
І почнемо ми - як і «бітли» починали свою справу - з вулиці Grosse Freiheit.
Адже саме її вчора оспівали німецькі «нечестивці» перед українською телеаудиторією.
Вулиця Grosse Freiheit іде від вулиці Реепербан у бік, протилежний порту. Починається вона просто біля виходу зі станції метро «S» «Reeperbahn».
Так вулиця зветься через те, що колись належала до іншого міста, суміжного з Гамбургом - Альтона (тепер це назва району Гамбурга) й належало королю Данії. Данським воно було з 1664-го до 1864 року. В Альтоні порядки водилися не такі жорсткі, як у протестантському Гамбурзі, ремісничому люду надавали більше свобод, тож і вулицю назвали Grosse Freiheit.
Початок «Великої Свободи» ви впізнаєте за скульптурною алюмінієвою металевою композицією на честь «бітлів». Власне, ми й прийшли сюди насамперед для знайомства з меморіальними місцями The Beatles.
"Бітломанія"
Металеві обриси фігур позначають п'ятьох музикантів легендарного квартету. Причому на барабанах - Піт Бест, який був попередником Рінго Старра на «посаді».
А трохи збоку, віддалік (він у наш кадр не вліз), стоїть фігура Стюарта Саткліффа - він був п'ятим учасником ансамблю. Вельми нездалий бас-гітарист, більш удалий як авангардний художник, Саткліфф відвалився від молодої групи уже в 1961 році, а в квітні 1962-го помер в Англії від крововиливу в мозок. Можливо, це наслідок травми, отриманої 1961 року в п'яній бійці, в якій під роздачу потрапили всі «бітли» (крім Маккартні), а Саткліфф вигріб найбільше.
Рівно два місяці тому - 17 серпня - виповнилося 50 років від того дня, коли в гамбурзькому клубі «Індра» відбувся перший концерт The Beatles.
Чоловіча частина ledilid притуляється до прекрасного.
Клуб «Індра» розташований далі по вулиці Гроссе Фрайхайт, за першим перехрестям.
"Індра" - за перехрестям.
А ближче до Реепербана, по цій же - правій - стороні, стоять ще два клуби, в яких «Бітлз» теж грали, і значно більше, ніж в «Індрі». Це «Кайзеркеллер» («Kaiserkeller») і «Стар-клуб» («Star-Club»). Вони зовсім близько один від одного.
Чомусь здавалося, що «бітлівська» вулиця має значно більше промовляти про видатну рок-н-рольну групу. Але, мабуть, Гроссе Фрайхайт славна й сама по собі, тому не зациклюється на «бітлах».
Скажімо, на «Індрі» зовні ми взагалі не побачили якихось ознак-знаків колишньої присутності Джона, Пола і Ко: клуб як клуб, ну хіба що пізно ввечері біля нього якийсь фургон стояв, схожий на телевізійний.
Не видно меморіальних табличок і на «Кайзеркеллері». Хіба що бачили таку на «Стар-клубі», і з портретами «ліверпульської четвірки» й відповідними написами. Але всередині - ніякі не музеї, а пересічні генделики з музичним ухилом. Тому четвертий клуб, де виступали молоді «Бітлз» - «Top ten» - ми шукати не стали.
Тим часом сякі-такі організовані екскурсії по Гроссе Фрайхайт таки водять, і один музейчик - отакий - тут же, на Гроссе Фрайхайт, є:
Якщо хто не знає, то перекажемо підручник. В Англії 20-річні «бітли» взагалі були ніким і нічим, тож звалили в 1960 році в Гамбург, де англійські музичні гурти користувалися певним попитом.
Після «Індри» The Beatles довго грали в популярному «Стар-клубі» Хорста Фішера, де до них прийшов перший відносний успіх. Причому виконували всуціль чужі пісні, по вісім годин щодня, а ночували в комірчині за кінотеатром - поруч із жіночим сортиром. Пол Маккартні досі згадує, як їх із хлопцями будило дзюркотіння з-під фрау.
Саме в Гамбурзі у групу прийшов Рінго Старр, тут музиканти придумали свої зачіски, що стали культовими, й отримали перший досвід роботи в студії - записали сингл як група «The Beat Brothers», що акомпанувала співакові Тоні Шерідану.
Гамбурзький період майбутніх кумирів усього світу тривав - із деякими перервами на Англію - до 1962 року. «Нас зробив Гамбург», - казав пізніше Джон Леннон.
17 серпня 2010-го в пам'ять про 50-річчя першого концерт зі сцени клубу «Індра» прозвучали відомі пісні The Beatles, яких вони ніколи тут не грали.
Загалом, на вулиці Гроссе Фрайхайт, як і на всьому Реепербані, вистачає стрип-клубів, крамниць порно-кіно тощо. І тут же - церква святого Йосифа (St. Josephs-Kirche). Тож замолювати гріхи зручно :)
"Реепербанія"
Повертаємося на Реепербан.
Давайте ми будемо його називати саме так - із двома «е», а не з одним «е» і не через «і». Бо так - з «ее» - називають російськомовні путівники, та й німецькою він пишеться Reeperbahn. А це ж не англійська, де «ее» дало б «Ріпербан».
Про походження назви: у перекладі з нижньонімецької Reeperbahn - це «дорога виробників канатів» (reep - мотузок, корабельний канат).
На Реепербан одного дня ми прийшли пішки - із боку порту (від причалів на Ельбі сюди йти якихось півкілометра). А наступного вечора приїхали з центру міста на метро до станції лінії «S» «Reeperbahn» - це фактично середина знаменитої вулиці.
Можна ще до станції лінії «U» «St. Pauli» - то буде площа Міллернторплац, початок вулиці. Там поруч - Альтер-Ельбпарк із великим пам’ятником Бісмарку.
Гер мотоцикліст.
Репербанський вуличний туалет.
Сувенірна крамниця.
Типове казино. Як уже писалося, у Гамбурзі їх навалом, куди не поткнися.
Звісно, поночі Реепербан виглядає колоритніше, ніж удень. Але, щиро кажучи, ні вдень, ні вночі «Гріховна миля», як ще називають цю вулицю, нас не вразила. Аналогічний Монмартр у Парижі - крутіший, ІОХО.
Еро-Реепербан удень:
Еро-Репербан увечері:
Хвора уява малювала картини загальної розпусти, суцільних борделів, заманливих дівок негліже у вітринах, якихось трансвеститів, фріків і т. д. А нема цього.
Що є? Є вулиця з пивницями, нічними клубами, кабаре та стрип-клубами, казино, музеєм воскових фігур Panoptikum, магазинами еротичної білизни, секс-шопами, кіосками порно-кіно (ох уже ці німецькі й туристичні збоченці озабоченці - не можуть порнуху вдома подивитися, то треба пертися кудись у злачні квартали й кидати гроші в автомат). Тут же - музеї (і музей еротики - теж), звичайні кафе, ресторани, супермаркети, сувенірні крамниці.
Путівники старанно підкреслюють: Реепербан - це не тільки й не стільки розпуста, а й, скажімо, чимало відомих театрів, мюзик-холів. Найвідоміші - театр "Санкт-Паулі", театр оперети.
Є тут і свій "Мулен Руж":
Ну вулички обабіч, може, трохи брудніші й захаращеніші, ніж у центрі міста, але на те він і район біля порту.
Власне, цей квартал червоних ліхтарів спорудили свого часу для розваг моряків торгових суден, які заходили в Гамбурзький порт. Тепер на суднах-контейнеровозах моряків мало, тож по Реепербану лазять туристи, місцева молодь і стурбовані пацани й дядьки.
Ми жили в іншому районі Гамбурга - біля центрального вокзалу, це майже центр, - то там був, вважай, власний Реепербан - із сутенерами, повіями, порно-кіно й стрип-клубами :)
А на самому Реепербані повій «цигель-цигель, ай-лю-лю» нема. Вони зосереджені у вітринах борделів зовсім коротенької вулички Гербертштрассе (Herbertstrasse), паралельної самій вулиці Реепербан (треба пройти метрів 150 по Давідштрассе в напрямку Ельби).
З обох кінців, між Герхард- і Давідштрассе, Herbertstraße захищена глухими залізними воротами, пофарбованими в червоний колір. Повії тут працюють із 20-ї до 6-ї, а вхід сюди заборонено чоловікам віком до 18 років та взагалі всім жінкам. Ми не заходили.
А ось у один секс-шоп - уже знову на вулиці Реепербан - зайшли. Поприколювалися :)
Ще кілька вітрин інших секс-шопів:
Кафе «Кезе» на Реепербані відоме тим, що працює для жіночих утіх: на кожному столику стоїть по телефону, і будь-яка відвідувачка може зателефонувати за столик уподобаному чоловіку та запросити його на танець.
Реепербан - частина «відірваного» району Санкт-Паулі, названого на честь місцевої церкви. Так само називається популярний не лише серед ліваків, а й в усьому місті та всій країні футбольний клуб (поруч - його стадіон «Міллернтор»).
Череп і кості - емблема клубу "Санкт-Паулі" (прізвисько "пірати").
Попри розпусне й «хіпарське» реноме, рівень злочинності на Реепербані, як кажуть знаючі джерела, не вищий ніж скрізь. До всього, посеред вулиці стоїть будинок поліційного відділку з великими неоновими літерами «Polizei». Він фігурує в багатьох німецьких детективах, кримінальних серіалах.
Знаменитий комісаріат стоїть на площі Шпільбуденплац (Spielbudenplatz 31). Її назва (нім. «Spielbude» - «балаган») нагадує про сезон заміських веселощів на Гамбурзькій горі. Гамбурзька гора - це ще одна стара назва цього району, як і Kiez.
Про те, що сюди заборонено проносити зброю, говорять отакі знаки, розвішані з різних боків Реепербана:
Вуличні музиканти.
Комерсанти на одній із бічних вуличок.
Типу жебрак. Мало йому, понімаєш, соціальної допомоги найгуманнішого у світі Європі уряду феерге.
Настінний колорит ще однієї бічної вулиці.
У час нашого там перебування відбувався "Reeperbahn-festival".
Так місцеві каті осадчі мужеського полу робили прямі включення:
Такі-от справи.
Наш пост про Гамбурзький порт, який теж частково належить до району Санкт-Паулі, - тут.
А ще був пост про озера й парки Гамбурга, які нам сподобалися значно більше, ніж хвальоний Реепербан.