Бенальмадена: топлес на пляжах, рибка від Антоніо Бандераса, гірські орли й велика іспанська рідня
Пост проплачений фан-клубом восьминога Пауля, який у сьогоднішньому фіналі чемпіонату світу поставив на Іспанію.
Голландія, звісно, нам теж подобається, але Іспанія - значно більше. Ба, для Лесі Іспанія та її середземноморське узбережжя (зокрема, Коста дель Соль) стоїть у рейтингу вище, ніж навіть Дмитрова Франція із її Ніццею та Лазуровим узбережжям.:)
Тож, користуючись нагодою, нарешті викладаємо пост про "нашу" Іспанію - курортне місто Бенальмадена на Коста дель Соль, де ми разом були рік тому (а Леся - ще раз років п'ять тому) і де живе Лесина сестра Галя з дітьми та чоловіком Хосе Антоніо, усі - громадяни Іспанії.
Хай там що кажуть, а Європейська Середземноморщина - найкраща місцина у світі. Море, клімат, природа, кухня, люди, їхня ментальність - нам це найближче.
Бенальмадена, що в Андалусії, - один із яскравих прикладів такого поєднання.
Місто має 53 тисячі населення.
Лежить на березі моря уздовж лінії пляжів завдовжки 9 км, але при цьому ще й видирається досить високо в навколишні гори. Недарма Бенальмадена з арабської перекладається як «діти копалень».
До "обласного центру", Малаги, - якихось 20 км. При цьому одним краєм Бенальмадена зливається з іншим, трохи більшим курортним містом, - Торремоліносом. До знаменитої серед наших крутеликів Марбельї звідси теж недалеко.
Бенальмадена вельми велика за територією, вона ділиться на три райони:
- Benalmadena Costa - безпосередньо прибережна зона, де зосереджена більшість готелів і апартаментів, пляжі й порт;
- Benalmadena Pueblo - історичний центр, типово андалусійські житлові квартали з переважно білими будинками і вузькими вуличками, що розташувався на схилі гори;
- Arroyo de la Miel - комерційна частина, побудована трохи вище від узбережжя на місці старого рибальського селища.
Узагалі, Бенальмадена років 40 тому була звичайним рибальським селищем, а тепер є світовим курортом із «британським» ухилом (бо найбільше туристів сюди приїздить із Британії).
План міста - тут.
Це такі типові будинки-мазанки та їхні стіни на вулиці, що веде від Кости до Аройо де ла Міель.
Патіо - внутрішні дворики, щоб ховатися від сонця та спеки.
Гола дівчинка у фонтані - одне з "облич" міста :)
Набережна біля пляжу Arroyo da la Miel y los Melilleros.
Вид на частину пляжної лінії з іншою місцевою визначною ознакою - замком Біль-Біль.
Castillo de Bil Bil - червона будівля в мавританському стилі - споруджена в 1930-х роках, нещодавно реконструйована й тепер використовується як майданчик для виставок, концертів та інших культурних заходів. При нас там виставляли Пікассо.
Пляжі тут непогані, пісок - крупнозернистий. Щоправда, вода на початку червня була ще дуже холодна.
Жінки на пляжах воліють засмагати топлес. Причому, таке враження, чим старша жінка і чим більш відвислий у неї бюст, тим охочіше він демонструється широкому загалу.
А є й такі "доньї".
Негри ходять по пляжах і, як у нас, втюхують дешеві окуляри, морозиво, пиво, намисто і т.п.
Місцеві молоді люди без комплексів.
Робили одне одному отакий відвертий масаж.
Готель і закусочна навпроти пляжу.
Ціна на прокат авто.
Ідемо по Кості далі.
Найзнаменитіше місце Бенальмадени - Марина, морський порт на 1100 місць (Puerto Deportivo de Benalmadena).
Ще в 1970-х роках це була пересічна маленька гавань, що служила притулком для рибальських човнів. Сьогодні їх ще можна побачити на задвірках марини, та й простих рибалок із вудками навколо вистачає.
Але центральну Маринину частину займають кілька штучних островів, де розташувалися фешенебельні апартаменти в східному стилі, ресторани, розважальні й торговельні заклади. На хвилях колишуться численні яхти - щоправда, не такі дорогі, як у Марбельї.
Трикімнатна квартира в такому будинку на Марині коштує до мільйона євро.
У порту завжди багатолюдно, особливо ввечері, коли народ виходить себе подивитися й себе показати.
Один із ресторанів, як нам сказали, належить Антоніо Бандерасу. Не найкрутіший, до речі. А взагалі, ціни в ресторанах там суттєво нижчі, ніж у Києві.
Тут розташований акваріум Sea Life із морськими мешканцями - єдиний представник своєї мережі в Іспанії.
Піднімаємося вгору.
Типові будинки в районі Арройо де ла Міель.
Тут чимало парків, є своя міні-річка типу каналу.
Ще в цьому районі є розважальні парки й луна-парки Selwo Marina та Tivoli World, але ми до їх вивчення не вдавалися :)
А ось на вуличний базар, який працює по п'ятницях, сходили. Там продають усе, що завгодно, як у нас на Троєщині плюс городина. Тільки дешевше.
І отакі гарні уніфіковані таблички на будинки, як на заголовній фотці.
А на гору звідси веде "телеферіко" - канатна дорога.
Канатна дорога з Арройо де ла Міель прибуває до Jardin de las Aguilas («Орлиний сад »), де живе кілька десятків орлів. Іноді можна застати невелике шоу за їхньою участю.
Є орли, а є й осли. Адже на кожного Дон Кіхота тут свій Санчо Панса.
До Пуебло, де ми жили в родичів, від пляжів пиляти кілометрів шість, причому вгору, але ми стоїчно долали цю дистанцію майже щодня пішки. Бо навколо - краса. Ось на середині дороги саморекламний вказівник Бенальмадени.
А це вже ніби інша природна зона. Дорога між скель.
Зверніть увагу на субтропічну рослинність та її розміри.
Такі тут гори. Не дуже високі, але файні.
А такі - дівчата на скутерах, масовому виді транспорту.
По всьому місту афіші закликають на наступні бої з биками, які відбуваються щонеділі. Квитки дуже дорогі. Від 70 євро.
Це така місцева Пласа де Торос - арена для кориди - неподалік Пуебло.
А це вид із масиву Пуебло на прибережні райони.
У Пуебло - затишно.
Типові будинки в Пуебло - крім білих, ще й темно-руді.
Наш басейн. Тобто наших родичів та їхніх сусідів.
Рідня займається готельним бізнесом, і нам як дорогим гостям виділили розкішні апартаменти з трьох кімнат, із кухнею й ванною, на верхньому поверсі - відповідно, із величезною терасою на даху. На терасі - лежаки, душ і краса на три боки. У два боки - гори...
У третій бік - море.
А ще заходили отакі гості.
Поруч із Пуебло височить цікава споруда - Castillo de Colomares («замок Коломарес»).
Його разом із двома помічниками з сусіднього селища побудував тутешній доктор на честь світлої пам'яті Христофора Колумба. Будували цілих сім років на кошти цього самого лікаря-фаната. Тож маємо ще одну "достопрімєчатєльность".
А ще однією "достопрімєчатєльністю" для нас став похід разом із родичами на вибори (до Європарламенту).
Голосували майже як у нас - у школі.
І дільнична виборча комісія схожа.
Єдина відмінність - що не треба заповнювати бюлетень, а треба вибирати аркуш із назвою та списком "своєї" партії і кидати його в урну.
"Заруба" відбувалася між правлячою Соцпартією (ПСОЕ) і ПП - Партіда популар, Народною партією. Чоловік Лесиної сестри - великий активіст ПП. На цих фото його немає, бо людина він страшенно зайнята і постійно мчав кудись у справах. Але для нас час таки знаходив (хороший він узагалі чоловік), тому на фотографіях із Малаги, які ми виставимо трохи пізніше (ну або не трохи, а коли з роботою більш-менш розгребемося)), він буде.
Перемогли опозиціонери, бо ліві на чолі з прем'єр-міністром Хосе Луїсом Сапатеро ("шевцем" у перекладі) всіх дістали. Сапатеро іспанці недолюблюють і називають містером Біном, бо ж таки схожий. Але в Іспанії ПСОЕ править і досі, поглиблюючи економічну кризу. Тут вона ненабагато менша, ніж у проблемній Греції. Позначається й на бізнесі родичів...
Крім іншого, в Хосе Антоніо й Галі є свій ресторан на березі, фактично в Торремоліносі.
Користується популярністю, бо поруч із готелями й пляжами. Ось туристи замовили хамон.
Фірмові місцеві страви - смажені у фритюрі мальки (це ж скільки риби не виросло...)
Ну й інша рибка, якій таки дозволили підрости.
Дитина друзів.
Ще один портрет: офіціантка-іспанка. А є й наші серед офіціантів.
Галя, Лесина Сестра - дочка батька від першого шлюбу. Вишикувані перед нею лікери - "подарунок" від закладу для нас як господарів (можна перепробувати всі, що ми й зробили - смачно!). Оскільки цю кафешку родичі тримають із компаньйонами, то й вони, і наші за кожне харчування чесно платять по рахунку.
Галин син Кирил - Лесин небіж.
Голландія, звісно, нам теж подобається, але Іспанія - значно більше. Ба, для Лесі Іспанія та її середземноморське узбережжя (зокрема, Коста дель Соль) стоїть у рейтингу вище, ніж навіть Дмитрова Франція із її Ніццею та Лазуровим узбережжям.:)
Тож, користуючись нагодою, нарешті викладаємо пост про "нашу" Іспанію - курортне місто Бенальмадена на Коста дель Соль, де ми разом були рік тому (а Леся - ще раз років п'ять тому) і де живе Лесина сестра Галя з дітьми та чоловіком Хосе Антоніо, усі - громадяни Іспанії.
Хай там що кажуть, а Європейська Середземноморщина - найкраща місцина у світі. Море, клімат, природа, кухня, люди, їхня ментальність - нам це найближче.
Бенальмадена, що в Андалусії, - один із яскравих прикладів такого поєднання.
Місто має 53 тисячі населення.
Лежить на березі моря уздовж лінії пляжів завдовжки 9 км, але при цьому ще й видирається досить високо в навколишні гори. Недарма Бенальмадена з арабської перекладається як «діти копалень».
До "обласного центру", Малаги, - якихось 20 км. При цьому одним краєм Бенальмадена зливається з іншим, трохи більшим курортним містом, - Торремоліносом. До знаменитої серед наших крутеликів Марбельї звідси теж недалеко.
Бенальмадена вельми велика за територією, вона ділиться на три райони:
- Benalmadena Costa - безпосередньо прибережна зона, де зосереджена більшість готелів і апартаментів, пляжі й порт;
- Benalmadena Pueblo - історичний центр, типово андалусійські житлові квартали з переважно білими будинками і вузькими вуличками, що розташувався на схилі гори;
- Arroyo de la Miel - комерційна частина, побудована трохи вище від узбережжя на місці старого рибальського селища.
Узагалі, Бенальмадена років 40 тому була звичайним рибальським селищем, а тепер є світовим курортом із «британським» ухилом (бо найбільше туристів сюди приїздить із Британії).
План міста - тут.
Це такі типові будинки-мазанки та їхні стіни на вулиці, що веде від Кости до Аройо де ла Міель.
Патіо - внутрішні дворики, щоб ховатися від сонця та спеки.
Гола дівчинка у фонтані - одне з "облич" міста :)
Набережна біля пляжу Arroyo da la Miel y los Melilleros.
Вид на частину пляжної лінії з іншою місцевою визначною ознакою - замком Біль-Біль.
Castillo de Bil Bil - червона будівля в мавританському стилі - споруджена в 1930-х роках, нещодавно реконструйована й тепер використовується як майданчик для виставок, концертів та інших культурних заходів. При нас там виставляли Пікассо.
Пляжі тут непогані, пісок - крупнозернистий. Щоправда, вода на початку червня була ще дуже холодна.
Жінки на пляжах воліють засмагати топлес. Причому, таке враження, чим старша жінка і чим більш відвислий у неї бюст, тим охочіше він демонструється широкому загалу.
А є й такі "доньї".
Негри ходять по пляжах і, як у нас, втюхують дешеві окуляри, морозиво, пиво, намисто і т.п.
Місцеві молоді люди без комплексів.
Робили одне одному отакий відвертий масаж.
Готель і закусочна навпроти пляжу.
Ціна на прокат авто.
Ідемо по Кості далі.
Найзнаменитіше місце Бенальмадени - Марина, морський порт на 1100 місць (Puerto Deportivo de Benalmadena).
Ще в 1970-х роках це була пересічна маленька гавань, що служила притулком для рибальських човнів. Сьогодні їх ще можна побачити на задвірках марини, та й простих рибалок із вудками навколо вистачає.
Але центральну Маринину частину займають кілька штучних островів, де розташувалися фешенебельні апартаменти в східному стилі, ресторани, розважальні й торговельні заклади. На хвилях колишуться численні яхти - щоправда, не такі дорогі, як у Марбельї.
Трикімнатна квартира в такому будинку на Марині коштує до мільйона євро.
У порту завжди багатолюдно, особливо ввечері, коли народ виходить себе подивитися й себе показати.
Один із ресторанів, як нам сказали, належить Антоніо Бандерасу. Не найкрутіший, до речі. А взагалі, ціни в ресторанах там суттєво нижчі, ніж у Києві.
Тут розташований акваріум Sea Life із морськими мешканцями - єдиний представник своєї мережі в Іспанії.
Піднімаємося вгору.
Типові будинки в районі Арройо де ла Міель.
Тут чимало парків, є своя міні-річка типу каналу.
Ще в цьому районі є розважальні парки й луна-парки Selwo Marina та Tivoli World, але ми до їх вивчення не вдавалися :)
А ось на вуличний базар, який працює по п'ятницях, сходили. Там продають усе, що завгодно, як у нас на Троєщині плюс городина. Тільки дешевше.
І отакі гарні уніфіковані таблички на будинки, як на заголовній фотці.
А на гору звідси веде "телеферіко" - канатна дорога.
Канатна дорога з Арройо де ла Міель прибуває до Jardin de las Aguilas («Орлиний сад »), де живе кілька десятків орлів. Іноді можна застати невелике шоу за їхньою участю.
Є орли, а є й осли. Адже на кожного Дон Кіхота тут свій Санчо Панса.
До Пуебло, де ми жили в родичів, від пляжів пиляти кілометрів шість, причому вгору, але ми стоїчно долали цю дистанцію майже щодня пішки. Бо навколо - краса. Ось на середині дороги саморекламний вказівник Бенальмадени.
А це вже ніби інша природна зона. Дорога між скель.
Зверніть увагу на субтропічну рослинність та її розміри.
Такі тут гори. Не дуже високі, але файні.
А такі - дівчата на скутерах, масовому виді транспорту.
По всьому місту афіші закликають на наступні бої з биками, які відбуваються щонеділі. Квитки дуже дорогі. Від 70 євро.
Це така місцева Пласа де Торос - арена для кориди - неподалік Пуебло.
А це вид із масиву Пуебло на прибережні райони.
У Пуебло - затишно.
Типові будинки в Пуебло - крім білих, ще й темно-руді.
Наш басейн. Тобто наших родичів та їхніх сусідів.
Рідня займається готельним бізнесом, і нам як дорогим гостям виділили розкішні апартаменти з трьох кімнат, із кухнею й ванною, на верхньому поверсі - відповідно, із величезною терасою на даху. На терасі - лежаки, душ і краса на три боки. У два боки - гори...
У третій бік - море.
А ще заходили отакі гості.
Поруч із Пуебло височить цікава споруда - Castillo de Colomares («замок Коломарес»).
Його разом із двома помічниками з сусіднього селища побудував тутешній доктор на честь світлої пам'яті Христофора Колумба. Будували цілих сім років на кошти цього самого лікаря-фаната. Тож маємо ще одну "достопрімєчатєльность".
А ще однією "достопрімєчатєльністю" для нас став похід разом із родичами на вибори (до Європарламенту).
Голосували майже як у нас - у школі.
І дільнична виборча комісія схожа.
Єдина відмінність - що не треба заповнювати бюлетень, а треба вибирати аркуш із назвою та списком "своєї" партії і кидати його в урну.
"Заруба" відбувалася між правлячою Соцпартією (ПСОЕ) і ПП - Партіда популар, Народною партією. Чоловік Лесиної сестри - великий активіст ПП. На цих фото його немає, бо людина він страшенно зайнята і постійно мчав кудись у справах. Але для нас час таки знаходив (хороший він узагалі чоловік), тому на фотографіях із Малаги, які ми виставимо трохи пізніше (ну або не трохи, а коли з роботою більш-менш розгребемося)), він буде.
Перемогли опозиціонери, бо ліві на чолі з прем'єр-міністром Хосе Луїсом Сапатеро ("шевцем" у перекладі) всіх дістали. Сапатеро іспанці недолюблюють і називають містером Біном, бо ж таки схожий. Але в Іспанії ПСОЕ править і досі, поглиблюючи економічну кризу. Тут вона ненабагато менша, ніж у проблемній Греції. Позначається й на бізнесі родичів...
Крім іншого, в Хосе Антоніо й Галі є свій ресторан на березі, фактично в Торремоліносі.
Користується популярністю, бо поруч із готелями й пляжами. Ось туристи замовили хамон.
Фірмові місцеві страви - смажені у фритюрі мальки (це ж скільки риби не виросло...)
Ну й інша рибка, якій таки дозволили підрости.
Дитина друзів.
Ще один портрет: офіціантка-іспанка. А є й наші серед офіціантів.
Галя, Лесина Сестра - дочка батька від першого шлюбу. Вишикувані перед нею лікери - "подарунок" від закладу для нас як господарів (можна перепробувати всі, що ми й зробили - смачно!). Оскільки цю кафешку родичі тримають із компаньйонами, то й вони, і наші за кожне харчування чесно платять по рахунку.
Галин син Кирил - Лесин небіж.