таке всяке
Як мені недавно пояснили, коли у людини все спокійно, то й писати не дуже хочеться. Чим далі, тим більше бачу справедливість цього твердження. Але трохи попишу, хай буде.
Травень завжди для мене пахнув особливо, і весна для мене починається саме в травні. Такі от непомітні фенологічні моменти в природі, здавалося б, а як впливають.
Останнім часом мав багато змін, різного роду, різного плану, і хоча, чесно кажучи, зміни мене трохи лякають, це все життя, і добре що воно є, а зміни - врешті, вони дозволяють це життя відчувати. Корисно просто сприймати все належним чином, і не перейматися даремне. Якось воно все та буде.
Залежності різного роду, виходячи з попереднього... деякі дратують, деякі смішать, деякі щезають, ну а ще деякі, зрозуміло, з'являються. Ну й нехай, у кого їх нема, тих залежностей?
Бачу, що мені стало абсолютно наплювати на політику, питання нації та мови, і я доволі сильно відрізняюся в цьому плані вид того мене, який був, скажімо, років два-три тому, хех. Також стало наплювати на деякі інші речі, які колись я вважав невід'ємною частиною своєї, гм, ідентичності. Що добре, мене набагато менше цікавить чиясь думка (хоча відчуваю, що десь мабуть таки трошки брешу собі в цьому питанні, бо все ж цікавить, але менше, і скоріше, як альтернативний погляд на ситуацію). Якось непомітно почало інколи з'являтися відчуття... ммм, як би пояснити, відчуття того, що людина, з якою спілкуєшся, менша/молодша тебе, і твої думки, слова, ідеї можуть якимось чином вплинути на неї. Доводиться поменше говорити. Зникає потроху максималістський необгрунтований скептицизм, і часом виходить нормально сприймати такі погляди, котрі раніше б здалися криво склеєним конструктором ідей, які невідомо як тримаються купи. Зникає, на жаль, самокритичне відношення до себе (ха-ха, знов мабуть брешу собі ж), натомість з'являється якась дурнувата гоноровість (перероджений максималізм?).
Не виходить відноситися до людей настільки добре, як хотілося б, незважаючи на те, чого вони заслуговують. Деякі верстви населення так таки й не виходить сприймати адекватно, мабуть, цьому заважає характерний запах, зачіска, одяг, але більш усього відсутність манер (це я пройшовся по Гідропарку).
ЖЖ - тепер це така штука, в яку пишуть деякі люди, які мені подобаються. Тому я його ще читаю, просто такий зручний засіб спілкування. Але чим далі, тим більше спілкування переноситься в живе спілкування, різні аськи, гугл токи, скайпи і прочі джаббери. Думаю, навряд чи я почну знов писати в ЖЖ частіше ніж раз на квартал.
Думаю, поки що досить написаного, можливо, продовжу днями (а написав, ну прямо імпресіонізм якийсь, куди твоє діло).
Травень завжди для мене пахнув особливо, і весна для мене починається саме в травні. Такі от непомітні фенологічні моменти в природі, здавалося б, а як впливають.
Останнім часом мав багато змін, різного роду, різного плану, і хоча, чесно кажучи, зміни мене трохи лякають, це все життя, і добре що воно є, а зміни - врешті, вони дозволяють це життя відчувати. Корисно просто сприймати все належним чином, і не перейматися даремне. Якось воно все та буде.
Залежності різного роду, виходячи з попереднього... деякі дратують, деякі смішать, деякі щезають, ну а ще деякі, зрозуміло, з'являються. Ну й нехай, у кого їх нема, тих залежностей?
Бачу, що мені стало абсолютно наплювати на політику, питання нації та мови, і я доволі сильно відрізняюся в цьому плані вид того мене, який був, скажімо, років два-три тому, хех. Також стало наплювати на деякі інші речі, які колись я вважав невід'ємною частиною своєї, гм, ідентичності. Що добре, мене набагато менше цікавить чиясь думка (хоча відчуваю, що десь мабуть таки трошки брешу собі в цьому питанні, бо все ж цікавить, але менше, і скоріше, як альтернативний погляд на ситуацію). Якось непомітно почало інколи з'являтися відчуття... ммм, як би пояснити, відчуття того, що людина, з якою спілкуєшся, менша/молодша тебе, і твої думки, слова, ідеї можуть якимось чином вплинути на неї. Доводиться поменше говорити. Зникає потроху максималістський необгрунтований скептицизм, і часом виходить нормально сприймати такі погляди, котрі раніше б здалися криво склеєним конструктором ідей, які невідомо як тримаються купи. Зникає, на жаль, самокритичне відношення до себе (ха-ха, знов мабуть брешу собі ж), натомість з'являється якась дурнувата гоноровість (перероджений максималізм?).
Не виходить відноситися до людей настільки добре, як хотілося б, незважаючи на те, чого вони заслуговують. Деякі верстви населення так таки й не виходить сприймати адекватно, мабуть, цьому заважає характерний запах, зачіска, одяг, але більш усього відсутність манер (це я пройшовся по Гідропарку).
ЖЖ - тепер це така штука, в яку пишуть деякі люди, які мені подобаються. Тому я його ще читаю, просто такий зручний засіб спілкування. Але чим далі, тим більше спілкування переноситься в живе спілкування, різні аськи, гугл токи, скайпи і прочі джаббери. Думаю, навряд чи я почну знов писати в ЖЖ частіше ніж раз на квартал.
Думаю, поки що досить написаного, можливо, продовжу днями (а написав, ну прямо імпресіонізм якийсь, куди твоє діло).