"Плебейська насолода" або несправедливо забутий рецепт
Жахливу кулінарну несправедливість спостерігаю я, любі мої читачі, друзі і земляки. Яких лише чудернацьких смачних страв не готують в наших ресторанах, кафе, їдальнях, закусочних і просто на кухнях і гостинах. Які лише рецепти екзотичних кухонь не відшуковують. Яких лише заморських продуктів не замовляють газдині в оцих ваших інтернетах.
Все розумію, завжди кортить розмаїття, асортименту, завжди хочеться здивувати гостей і клієнтів. А коли готуєш просто для себе, то з’являється ще один фактор - не просто смачно, але й якомога скоріше. І, як казала моя бабця з іршавського села, "без бабрачки". Бо "як туй багато бабратись, кіть на вечерю чекають голодні чоловік і діти, та й самій голод вже черево морит"...
Але за цим усім ми забуваємо справді народні страви, які при всій своїй простоті приготування і дещо аскетичному наборі інгредієнтів самі по собі є справжньою перлиною смаку. І при цьому готуються дуже простенько, "без бабрачки", просто - трошки довго.
Саме оця бабка і навчила свого часу робити одну таку страву, яку я особисто просто обожнюю. На жаль, її не зустрінеш ніде, навіть на гастрономічних фестивалях закарпатської кухні та закладах, що спеціалізуються на ній. Тобто там, де їй просто необхідно бути.
Ба більше - більшість газдинь дуже часто впритул наближаються до її приготування. Просто в останній момент... роблять частиною іншої, не менш смачної страви. Інколи не здогадуючись, що воно само по собі вже готовий шедевр. Ви всі про нього чули. Просто збули. А я не забув. Тому і сам приготую, і вам нагадаю. Для мене це - один із смаків дитинства.
Отже мова - про... ікру з буряка. Чекайте-чекайте, не воротіть носа, мовляв, "плебейська їжа". Називайте як завгодно. Але спробуйте. Це легко.
Продуктів нам знадобиться мінімум. Три-чотири бурячини, три-чотири цибулини, дві морквини, ложка оцту, сіль, папріка і ложка томатной пасти. Все! Хоча ні, не все. Потрібна ще, звісно олія. Зараз модно використовувати оливкову, з льону чи ще якусь рідкісну і недешеву. Але ж ми домовилися готувати закарпатську домашню страву, так? Тому геть "понти" - нам достатньо соняшникової. Скажу чесно, бабця знала і на масти (смальці) зготувати, але як на мене це не кращий варіант. Я ікру люблю йсти влітку холодною. Тому смалець поки що відкладу.
Чистимо, кришимо цибулю і моркву. Я лінивий, до того ж сьогодні не кортить лляти гіркі сльози, тому відступлю від автентичного рецепту і закидую їх разом до подрібнювача. Хвилина - і цибульно-моркв’яне кришиво (не занадто дрібне) летить на пательню, де вже шкварчить від краплі води олія.
Колись десь читав, що будь-які продукти для смаження/тушкуваннятреба кидати в попередньо розжарену олію, в жодному разі не в холодну. Не знаю, чи це справді так, але цього правила дотримуюся завжди.
До речі, про саму пательню. Всі оці тефлони, кераміка - штука зручна. Але ми налаштувалися на автентику, еге ж? Тому сьогодні дістав з кладовки стару, бойову, заслужену глибоку чавунну палачінтовку. Вона пройшла зі мною гуртожиток УжНУ, походи в гори тощо. Бачила вона й справді важкі часи, коли на вечерю в неї закидалася одна-єдина сосиска, і це був не найгірший вечір. Пережила вона й великі родинні гостини, коли за півтори години вижарювала не один десяток відбивних чи цомбів. Саме вона найбільше пасує для сьогоднішньої страви. Бо ж - простяцька класика.
Вогень маленький. Бо поки це спасерується, мусиме встигнути найголовніше. Чистимо буряк і натираємо на крупній терці. Терка, до речі, також з моїх кухонних раритетів. Вже й не пам’ятати, якого року і де її придбав. Але ж працює!
Натерли. В буряк треба додати столову ложку оцту. "Оби було черленоє", - казала бабка. Довіримося її безперечному авторитету. Перемішуємо ретельно.
Тим часом цибуля на шпорі (ех, тут автентики не буде, а тому, звісно ж, мова про газову плиту) вже прозора, а кухня наповнилася отим запахом, що у тебе примушує текти слюнки, а от сусідів часом дуже дратує. Проте на них зараз зважати не будемо, нехай перебачають. Закидуємо в пательню буряк. Перемішуємо.
Трохи-трохи підсмажуємо, а потім вливаємо склянку-дві води. Тут варто згадати, що багато хто використовує при приготуванні ікри попередньо відварений буряк, дехто - попередньо запечений в духовці. Тоді води взагалі не треба, або ж треба мінімум. всі версії мають право на існування. Але моя бабка завжди використовувала саме сирий буряк. Тому без води не обійтися ніяк. Жувати буряк в сирому чи напівсирому вигляді залишимо комусь іншому.
Додаємо за смаком сіль. При бажанні - якісь трави і спеції. Я цього не роблю. Бо ж це зайве, чесне кулінарне слово.
Все, "бабрачка" скінчилася. Отут починається найдовше. Тушкуємо повільно-повільно, а тому - півтори або ж навіть дві години. Наша справа - чекати, періодично заглядаючи під кришку. А коли вода випариться, то починаємо час від часу перемішувати. Саме в цей момент я додаю папріку, а за настроєм - зубочок-другий передавленого часнику. Для аромату. Мені так любиться, інших не змушую.
Важливо не пропустити момент, коли тушкування закінчено і наша ікра починає просто смажитися. Підгоріти буряк може дуже швидко. Саме зараз додаємо ложку томатної пасти, ще раз ретельно перемішуємо і чекаємо не більше п’яти хвилин. Кажуть, замість пасти краще класти перемелені томати. Але в цьому дозвольте мені побути консерватором.
Власне, ось і все. Знімаємо пательню і даємо охолонути.
Як на мене, найкраще смакує наш витвір отак: нанесений товстим шаром на хліб з маслом.
Нескладно? Так, простенько. Смачно? Безумовно. То ж чому оцю червону радість так важко зустріти в меню ресторанів і корчм? Я відповіді не знаю.
Приготуйте й собі. Не сподобається - повідомляйте. Заберу все, тару поверну помитою.
Але впевнений, нічого мені не перепаде.
Смачного!
Все розумію, завжди кортить розмаїття, асортименту, завжди хочеться здивувати гостей і клієнтів. А коли готуєш просто для себе, то з’являється ще один фактор - не просто смачно, але й якомога скоріше. І, як казала моя бабця з іршавського села, "без бабрачки". Бо "як туй багато бабратись, кіть на вечерю чекають голодні чоловік і діти, та й самій голод вже черево морит"...
Але за цим усім ми забуваємо справді народні страви, які при всій своїй простоті приготування і дещо аскетичному наборі інгредієнтів самі по собі є справжньою перлиною смаку. І при цьому готуються дуже простенько, "без бабрачки", просто - трошки довго.
Саме оця бабка і навчила свого часу робити одну таку страву, яку я особисто просто обожнюю. На жаль, її не зустрінеш ніде, навіть на гастрономічних фестивалях закарпатської кухні та закладах, що спеціалізуються на ній. Тобто там, де їй просто необхідно бути.
Ба більше - більшість газдинь дуже часто впритул наближаються до її приготування. Просто в останній момент... роблять частиною іншої, не менш смачної страви. Інколи не здогадуючись, що воно само по собі вже готовий шедевр. Ви всі про нього чули. Просто збули. А я не забув. Тому і сам приготую, і вам нагадаю. Для мене це - один із смаків дитинства.
Отже мова - про... ікру з буряка. Чекайте-чекайте, не воротіть носа, мовляв, "плебейська їжа". Називайте як завгодно. Але спробуйте. Це легко.
Продуктів нам знадобиться мінімум. Три-чотири бурячини, три-чотири цибулини, дві морквини, ложка оцту, сіль, папріка і ложка томатной пасти. Все! Хоча ні, не все. Потрібна ще, звісно олія. Зараз модно використовувати оливкову, з льону чи ще якусь рідкісну і недешеву. Але ж ми домовилися готувати закарпатську домашню страву, так? Тому геть "понти" - нам достатньо соняшникової. Скажу чесно, бабця знала і на масти (смальці) зготувати, але як на мене це не кращий варіант. Я ікру люблю йсти влітку холодною. Тому смалець поки що відкладу.
Чистимо, кришимо цибулю і моркву. Я лінивий, до того ж сьогодні не кортить лляти гіркі сльози, тому відступлю від автентичного рецепту і закидую їх разом до подрібнювача. Хвилина - і цибульно-моркв’яне кришиво (не занадто дрібне) летить на пательню, де вже шкварчить від краплі води олія.
Колись десь читав, що будь-які продукти для смаження/тушкуваннятреба кидати в попередньо розжарену олію, в жодному разі не в холодну. Не знаю, чи це справді так, але цього правила дотримуюся завжди.
До речі, про саму пательню. Всі оці тефлони, кераміка - штука зручна. Але ми налаштувалися на автентику, еге ж? Тому сьогодні дістав з кладовки стару, бойову, заслужену глибоку чавунну палачінтовку. Вона пройшла зі мною гуртожиток УжНУ, походи в гори тощо. Бачила вона й справді важкі часи, коли на вечерю в неї закидалася одна-єдина сосиска, і це був не найгірший вечір. Пережила вона й великі родинні гостини, коли за півтори години вижарювала не один десяток відбивних чи цомбів. Саме вона найбільше пасує для сьогоднішньої страви. Бо ж - простяцька класика.
Вогень маленький. Бо поки це спасерується, мусиме встигнути найголовніше. Чистимо буряк і натираємо на крупній терці. Терка, до речі, також з моїх кухонних раритетів. Вже й не пам’ятати, якого року і де її придбав. Але ж працює!
Натерли. В буряк треба додати столову ложку оцту. "Оби було черленоє", - казала бабка. Довіримося її безперечному авторитету. Перемішуємо ретельно.
Тим часом цибуля на шпорі (ех, тут автентики не буде, а тому, звісно ж, мова про газову плиту) вже прозора, а кухня наповнилася отим запахом, що у тебе примушує текти слюнки, а от сусідів часом дуже дратує. Проте на них зараз зважати не будемо, нехай перебачають. Закидуємо в пательню буряк. Перемішуємо.
Трохи-трохи підсмажуємо, а потім вливаємо склянку-дві води. Тут варто згадати, що багато хто використовує при приготуванні ікри попередньо відварений буряк, дехто - попередньо запечений в духовці. Тоді води взагалі не треба, або ж треба мінімум. всі версії мають право на існування. Але моя бабка завжди використовувала саме сирий буряк. Тому без води не обійтися ніяк. Жувати буряк в сирому чи напівсирому вигляді залишимо комусь іншому.
Додаємо за смаком сіль. При бажанні - якісь трави і спеції. Я цього не роблю. Бо ж це зайве, чесне кулінарне слово.
Все, "бабрачка" скінчилася. Отут починається найдовше. Тушкуємо повільно-повільно, а тому - півтори або ж навіть дві години. Наша справа - чекати, періодично заглядаючи під кришку. А коли вода випариться, то починаємо час від часу перемішувати. Саме в цей момент я додаю папріку, а за настроєм - зубочок-другий передавленого часнику. Для аромату. Мені так любиться, інших не змушую.
Важливо не пропустити момент, коли тушкування закінчено і наша ікра починає просто смажитися. Підгоріти буряк може дуже швидко. Саме зараз додаємо ложку томатної пасти, ще раз ретельно перемішуємо і чекаємо не більше п’яти хвилин. Кажуть, замість пасти краще класти перемелені томати. Але в цьому дозвольте мені побути консерватором.
Власне, ось і все. Знімаємо пательню і даємо охолонути.
Як на мене, найкраще смакує наш витвір отак: нанесений товстим шаром на хліб з маслом.
Нескладно? Так, простенько. Смачно? Безумовно. То ж чому оцю червону радість так важко зустріти в меню ресторанів і корчм? Я відповіді не знаю.
Приготуйте й собі. Не сподобається - повідомляйте. Заберу все, тару поверну помитою.
Але впевнений, нічого мені не перепаде.
Смачного!