Навіть року не минуло
Навіть року не минуло, як хтось збирався мирно пити чай з печивом, і я його щиро підтримував...
Всесвіт справді прискорюється в якихось навіть не геометричних, а космічних прогресіях, та ми змінюємся скоріше )))
.Відомий блогер, журналіст, публіцист і громадський діяч Дмитро Різниченко сьогодні - доброволець батальйону "Донбас". Брав участь у боях під Іловайськом, отримав поранення. Говоримо про війну, політику, про що і як буде з Україною..
Вже вилікувався, поранення було на диво акуратним. Перший висновок: війна на Сході - вона як Майдан. По-перше, чим далі від неї, тим більше чуток, політики і страху; істерики в окопах значно менше, ніж на будь-якому столичному мітингу. Другий висновок: люди забагато приділяють уваги високій кабінетній політиці, чомусь думають, що на переговорах і в телефонних дзвінках між міністрами та президентами багато чого вирішується. Хоча насправді перебіг війни більше залежить від комбатів, ротних і взводних. Ну, і третій висновок: війна - це закуліcся суспільства, там люди постають такими, як є, без всяких громадських гальм. Побачивши війну, вже неможливо, як раніше, дивитися навіть на відпочиваючих людей у кафе.
- Ти бачив війну зсередини. Що тебе обнадіяло, а що розчарувало?
На війні найкращі якості людини піддаються найбільшому випробуванню - загрозою життю. Тому щедрість, доброта, справедливість, хоробрість, пронесені крізь неї, - величезна і рідкісна коштовність. Зате найгірші якості - жадібність, страх, підлість і т. д. - на війні не мають жодних перешкод і проявляються вільно, підкреслено, адже в руках автомат, а над людиною - жодної влади, жодного обмеження. У твоїй волі відібрати все, навіть життя: в таких умовах найгірше лізе з людей лютою силою.
Найбільше там обнадіяло, що люди, яких я в учебці навіть не розглядав як потенційних солдатів, несподівано виявилися хоробрими, сильними, витривалими. Найбільше розчарувало, що інші люди, які з першого погляду здавалися такими гідними, під впливом страху і жадоби поводили себе несподівано огидно.
- Тобі цей досвід додав милосердя чи, навпаки, жорстокості?
Лише трошки кращого розуміння людей.
- Коли війна закінчиться... а, до речі, як ти думаєш, надовго це все?
Дуже надовго. Воно почалося не в цьому році, а набагато-багато раніше. І закінчиться не зараз, а тоді, коли ми увійдемо в Москву. Московська пропаганда роками готувала населення до війни з нами. Ми бачили це, але були сліпі і не вірили. Ми намагалися підтримувати діалог та щось пояснювати (багато хто і досі пробує це робити). Але факт - протиріччя, які викликали цю війну, значно масштабніші, і створенням "псевдоросії" на Луганщині вони не знімаються. Коли на Хрещатику впав пам'ятник Леніну, тріснула ціла стара епоха. Нова ще не настала. І поки нове не запанує остаточно і безповоротно - війна триватиме. ...
... - Після прийняття вчорашнього закону про особливий статус Донбасу виникло аж надто багато запитань... Яка твоя реакція як солдата?
Ніякої реакції. Яка може бути реакція на порожній тимчасовий папірець? На тому шматку території один біс немає української влади, тож яка різниця, як українська влада потрактує його статус у далекому Києві? З таким же успіхом українська влада могла подарувати Донбас хоч пінгвінам в Антарктиді - на реальне життя цієї території це рішення ніяк не вплине. Правда, дехто на гівно сходить, що тепер "клята Луганда" буде фінансуватися з українського бюджету, ой, леле, даунбаси за наші гроші жируватимуть. А я от, наприклад, не уявляю, як це фінансування буде відбуватися - броньовані машини "Ощадбанку" під'їжджатимуть до найближчих блокпостів московитів, де стирчать алкоголіки чергового донецького атамана, там перевантажуватимуть мішки з грошима у їх багажники і їхатимуть назад, у Київ? Чи як? Чи вони гадають, сепаратисти дозволять працювати українським державним установам, яким потрібне фінансування? Чи, може, над тими установами дадуть повісити жовто-блакитний прапор? Коротше, порожня істерика на рівному місці - от що я думаю про "особливий статус Донбасу"....
Прочитайте, людина знає про що говорить:
Скоро з першої новітньої російсько-української війни почнуть повертатися хлопці, і в тилу на білбордах вони будуть бачити морди, винні у смерті їхніх побратимів. Передрікаю - хтось скоро умиється кров'ю.
Всесвіт справді прискорюється в якихось навіть не геометричних, а космічних прогресіях, та ми змінюємся скоріше )))
.Відомий блогер, журналіст, публіцист і громадський діяч Дмитро Різниченко сьогодні - доброволець батальйону "Донбас". Брав участь у боях під Іловайськом, отримав поранення. Говоримо про війну, політику, про що і як буде з Україною..
Вже вилікувався, поранення було на диво акуратним. Перший висновок: війна на Сході - вона як Майдан. По-перше, чим далі від неї, тим більше чуток, політики і страху; істерики в окопах значно менше, ніж на будь-якому столичному мітингу. Другий висновок: люди забагато приділяють уваги високій кабінетній політиці, чомусь думають, що на переговорах і в телефонних дзвінках між міністрами та президентами багато чого вирішується. Хоча насправді перебіг війни більше залежить від комбатів, ротних і взводних. Ну, і третій висновок: війна - це закуліcся суспільства, там люди постають такими, як є, без всяких громадських гальм. Побачивши війну, вже неможливо, як раніше, дивитися навіть на відпочиваючих людей у кафе.
- Ти бачив війну зсередини. Що тебе обнадіяло, а що розчарувало?
На війні найкращі якості людини піддаються найбільшому випробуванню - загрозою життю. Тому щедрість, доброта, справедливість, хоробрість, пронесені крізь неї, - величезна і рідкісна коштовність. Зате найгірші якості - жадібність, страх, підлість і т. д. - на війні не мають жодних перешкод і проявляються вільно, підкреслено, адже в руках автомат, а над людиною - жодної влади, жодного обмеження. У твоїй волі відібрати все, навіть життя: в таких умовах найгірше лізе з людей лютою силою.
Найбільше там обнадіяло, що люди, яких я в учебці навіть не розглядав як потенційних солдатів, несподівано виявилися хоробрими, сильними, витривалими. Найбільше розчарувало, що інші люди, які з першого погляду здавалися такими гідними, під впливом страху і жадоби поводили себе несподівано огидно.
- Тобі цей досвід додав милосердя чи, навпаки, жорстокості?
Лише трошки кращого розуміння людей.
- Коли війна закінчиться... а, до речі, як ти думаєш, надовго це все?
Дуже надовго. Воно почалося не в цьому році, а набагато-багато раніше. І закінчиться не зараз, а тоді, коли ми увійдемо в Москву. Московська пропаганда роками готувала населення до війни з нами. Ми бачили це, але були сліпі і не вірили. Ми намагалися підтримувати діалог та щось пояснювати (багато хто і досі пробує це робити). Але факт - протиріччя, які викликали цю війну, значно масштабніші, і створенням "псевдоросії" на Луганщині вони не знімаються. Коли на Хрещатику впав пам'ятник Леніну, тріснула ціла стара епоха. Нова ще не настала. І поки нове не запанує остаточно і безповоротно - війна триватиме. ...
... - Після прийняття вчорашнього закону про особливий статус Донбасу виникло аж надто багато запитань... Яка твоя реакція як солдата?
Ніякої реакції. Яка може бути реакція на порожній тимчасовий папірець? На тому шматку території один біс немає української влади, тож яка різниця, як українська влада потрактує його статус у далекому Києві? З таким же успіхом українська влада могла подарувати Донбас хоч пінгвінам в Антарктиді - на реальне життя цієї території це рішення ніяк не вплине. Правда, дехто на гівно сходить, що тепер "клята Луганда" буде фінансуватися з українського бюджету, ой, леле, даунбаси за наші гроші жируватимуть. А я от, наприклад, не уявляю, як це фінансування буде відбуватися - броньовані машини "Ощадбанку" під'їжджатимуть до найближчих блокпостів московитів, де стирчать алкоголіки чергового донецького атамана, там перевантажуватимуть мішки з грошима у їх багажники і їхатимуть назад, у Київ? Чи як? Чи вони гадають, сепаратисти дозволять працювати українським державним установам, яким потрібне фінансування? Чи, може, над тими установами дадуть повісити жовто-блакитний прапор? Коротше, порожня істерика на рівному місці - от що я думаю про "особливий статус Донбасу"....
Прочитайте, людина знає про що говорить:
Скоро з першої новітньої російсько-української війни почнуть повертатися хлопці, і в тилу на білбордах вони будуть бачити морди, винні у смерті їхніх побратимів. Передрікаю - хтось скоро умиється кров'ю.