Тетяна Монтян: Мені хочеться фундаментально розбити Литвину його нахабну пику
Источник: http://infoporn.org.ua/2010/06/12/tetyana_montyan_men_hochet%27sya_fundamental%27no_rozbyty_lytvynu_yiogo_nahabnu_pyku
Це інтерв'ю Монтян давала в дорозі, коли їхала у Керч вболівати за своїх близнюків на Чемпіонаті України з боксу. Додому вони поверталися з тріумфом - і Богдан, і Ярослав стали Чемпіонами. В цій бесіді - про те, які кроки варто здійснити Україні, щоб теж відчути радість перемоги - і про те, наскільки теперішня влада до цього придатна. Як видно з заголовку, деякі заслужили лише на фундаментальні побої...
- Тетяно, Україна недавно «відзначила» сто днів нової влади. Багато думок вже висловлено із цього приводу, хотілося б почути й Вашу...
- Знаєте, мене дивує ось що: уряд чомусь вперто не бажає доносити до громадськості інформацію про свою роботу. Але в той же час, ніби навмисно, випинає свої недоліки.
Урядовці чомусь не популяризують своїх реформ, навіть якщо дійсно збираються їх проводити; нічого не пояснюють суспільству, і навіть не вважають комунікацію з суспільством необхідністю - в цьому, я вважаю, їхня головна помилка.
Вони думають, що вже всього досягнули - золота рибка вистрибнула до них з акваріуму, і так тепер буде вічно. Або, принаймні, дуже довго. А тому не вважають за потрібне комусь щось пояснювати.
- Тим не менш, чогось вони досягли, як, по-вашому?
- Власне кажучи, про досягнення говорити поки зарано. Один з небагатьох гідних намірів, який я можу відзначити - це те, що влада збирається запровадити відкриті реєстри та кадастри.
У своїй заяві на цю тему Льовочкін відзначив, що, незважаючи на ймовірний опір комуністів і литвинівців, з подальшим можливим протистоянням в коаліції, вони, тим не менше, все одно це зроблять.
Так, поки що це - всього лише намір; але з огляду на те, як спритно в програмі уряду відхилили поправки Бевзенка про виключення даних пунктів, і що пункти про відкриті реєстри та кадастри таки вціліли і увійшли до програми - є надія, що уряд цю реформу справді проведе .
Власне кажучи, це було б логічно: адже немає сенсу намагатися керувати певним активом - а тим більше, таким величезним, як наша країна - не маючи уявлення, кому що належить і з чого ця величезна країна складається.
Але, повторюю, влада не вважає за потрібне пояснювати суспільству «інтимні» деталі проведення такої реформи та заручатися його підтримкою, а отже, на рівному місці зароджуються сумніви у серйозності цих намірів.
Що стосується всього іншого: вони грамотно не піарили Чорноморський Флот і ціну на газ, оскільки і так зрозуміло, що під цим приводом російські чинуші хочуть укотре попиляти рідний бюджет, але це - проблеми не України, а мудрого російського народу.
А наша влада правильно не вважає за потрібне різати правду-матку - мовляв, нехай наші російські партнери піарять собі свої нібито потужні геополітичні успіхи, як хочуть, а ми будемо робити своє. Нехай їхні балії ще трошки поплавають у внутрішніх водах Туреччини, якщо ці понти оцінюються росіянами аж у сорок мільярдів.
- До речі, після підписання Харківського контракту наша «так звана опозиція» - інакше назвати її поки що просто неможливо, заявляла, що такими темпами ми зовсім скоро станемо російською околицею....
- Це така феєрична нісенітниця! Я можу тільки приєднатися до думки, неодноразово висловленої, що ті люди, які зараз дорвалися до влади і до власності, перепливши через океани крові, за цю власність перегризуть горлянку кому завгодно.
«Геополітичні успіхи Росії» - це всього лише піар, яким російські правителі прикривають перед своїм народом власні незліченні наміри подерибанити державний бюджет Росії з якого-небудь чергового приводу. Ось і все.
А нашим навіщо про це говорити? Таке говорять тільки люди, які або дійсно не розуміють елементарних речей, або навмисно несуть відверту нісенітницю.
Я не знаю, якими саме були умови Харківського угоди і, швидше за все, в найближчі сто років суспільство про це не дізнається - але я готова посперечатися, що ті люди, які зараз при владі, що завгодно зроблять, але власність свою не віддадуть. Це ж очевидно!
- А як Вам взагалі внутрішня і зовнішня політика Януковича?
- Що стосується внутрішньої політики, тут навіть питання не до Януковича, а до Азарова, який намагається керувати дуже жорстко. Але з урахуванням країни, яка йому дісталася, з урахуванням абсолютної непрописанності формальних процедур по бюджету і по всьому іншому - він може як завгодно жорстко ставити питання, але на низах будь-який дрібний чиновник, який може хоч до чогось дотягнутися, грабує, як востаннє в житті. І Азаров зі своєю командою навіть не може цього відстежити.
- Чому?
- Тому що ніхто й гадки не має, що кому в країні належить. Можливо, тому вони нарешті й дозріли до ідеї відкритих реєстрів та кадастрів. Врешті-решт, щоб чимось керувати, треба знати, з чого це «щось» складається.
Насправді, «регіоналам» зараз країна фактично не належить. Їм, можливо, належить формальна влада, тоді як реальна знаходиться на самих низах, у дрібних чиновників - і ті розпоряджаються нею, як хочуть, конвертуючи її в дзвінку монету, лише для годиться намагаючись не надто лізти на рожон, щоб не дали «по шапці », не поперли з посади і тим більше не посадили з конфіскацією або, взагалі, не грохнули.
- Вам, безумовно, відомо про новий закон про судоустрій. Розкажіть про нього у двох словах.
- Якщо зовсім просто - то невідомо, як він буде працювати на практиці. Єдине, що можна стверджувати чітко - Портнов з особистої помсти розробив систему повного відсторонення Онопенка і його людей від будь-якої реальної влади. Це так, - якщо зовсім коротко. Як вони далі втілюватимуть в життя свої задумки - я не знаю.
Насправді, зараз владі вигідно було б відтворити ту систему, яка існувала за радянських часів, коли, умовно кажучи, дрібних людців ніхто не ображав, а правосуддя «на землі» мало місце бути. Свавілля ж творилося лише руками всіляких там медведчуків виключно у справах типу справи Василя Стуса.
Зараз же у нас в країні панує повний безлад, судді пішли в глибокий відрив, і справи виграє виключно той, хто зацікавить суддю більше і краще, ніж процесуальний супротивник.
А в Радянському Союзі все було так: «просту людинку» ніхто не чіпав, ну хіба що судді мухлювалі по дріб'язках, неочевидних справах - там, де фіфті-фіфті і незрозуміло, хто, кому Рабинович насправді, ну або давали терміни на рік-два менше/більше за кілька сотень рублів. Але беззаконня оскаженілого не було! За цим суворо стежив КДБ, а тому серед суддів охочих наражатися було небагато.
Нинішнім хлопцям при владі логічно і вигідно було б зробити схожу систему. Щоб прості прохідні справи вирішувались виключно за законом, щоб серед широких мас суди користувалися репутацією структури, в якій панує реальне правосуддя.
Як при цьому суди будуть вирішувати справи рівня всіляких там «Криворіжсталей» - це особисті труднощі олігархів. Суспільству, насправді, це байдуже. Так само, як у Радянському Союзі більшість людей жодним чином не переймалась долями гнаних дисидентів.
- Ви згадали «Криворіжсталь», і мені чомусь відразу подумалося про Тимошенко. Скільки говорили, що вона опозиціонер від Бога, а по суті виходить, пардон, пшик ...
- Тому що в нас в принципі відсутня опозиція як така. Її просто немає - ось і все. Ні в кого з наявних політиканів немає толкової, деталізованої, конкретної програми дій - «як розрулити країну». Не всіляких там «планів реформ», «дорожніх карт» та іншої макулатури в стилі «мишки, станьте їжачками» - немає чітко прописаного алгоритму дій на всіх рівнях. А тому - існує лише зграя дерибанщиків, яких усунули від влади, і тепер, як бачите, Тимошенко рухається в маргінес з наростаючою швидкістю.
- А ще подейкують, вона панічно боїться повернення Павла Лазаренка ...
- Цілком можливо, оскільки їй є чого боятися. Якщо Паша відкриє рота, їй, м'яко кажучи, буде гаплик. Зрадила і здала вона його, звісно, дуже жорстко. Але в тому-то й річ, що все рано чи пізно закінчується. Невідворотна тільки смерть, все інше коли-небудь вирішується так, як і має бути - кожен отримує по заслузі.
Нікому й на гадку не спаде сказати, що Лазаренко - янгол. Він, звісно, звичайне чудовисько, ну то й подільниця його Тимошенко нічим не краща. І зрозуміло, що їй воздасться за всіма її «заслугами». Тому-то вона й кинула все в цей «український прорив» - і поразка для неї смерті подібна. Тепер що б вони не робила - користі буде мало.
Знаєте, якщо влада починає просочуватися крізь пальці, як пісок, її вже не втримаєш. У руках можна втримати мокрий пісок, але якщо він висох - тоді «все пропало».
На плаву Тимошенко утримували тільки формальна влада і допінг у вигляді дерибану бюджетного бабла. Оскільки вона тепер таких можливостей не має - посадити своїх клевретів і «соратників» на дерибан бюджету - то все, що їй залишається, це піти в маргінес.
Бо за нею нічого немає: ні відданих людей, ні гідних уваги ідей - жодних цікавих пропозицій суспільству. Ось така з Тимошенко опозиція. Вона - просто лузер, якого викинули з влади, не залишивши в руках нічого, крім сухого піску.
- Тобто найкраще для неї зараз - це в літак і на «кінець географії»?
- Ну, зрозуміло. У неї достатньо грошей, накрадених за всю її кар'єру політика. Проте, Тимошенко поведена саме на владі. Якби для неї було досить легко, як і годиться людині в її віці, сидіти вдома і бавитися з онуками - все було б нормально, але вона ж обов'язково хоче бути «володаркою морською».
- Тетяно, повернемося до поточних справ. Що скажете з приводу президентської ідеї про збільшення пенсійного віку, і іже з ним?
- Насправді, з усім цим цирком - пільгами, субсидіями і так далі - потрібно зробити дуже просто: кодифікувати абсолютно все законодавство, яке у нас стосується різних видів допомоги, оскільки предмет регулювання «соціального» законодавства - це підстави і порядок надання допомоги тим, хто не може допомогти собі самостійно.
У нас же чомусь є «стопіцот» популістських законів за різними категоріями пільговиків, хоча мова йде про банальні гроші, тільки про гроші, і ні про що, крім грошей.
Ось, наприклад, такий-то громадянин має такий-то дохід, але йому до прожиткового мінімуму не вистачає стільки-то і стільки-то. І все, що треба з цього приводу зробити - це всього лише скласти повний відкритий «реєстр жебраків» різних категорій.
Приміром, Марфі Іванівні до прожиткового мінімуму не вистачає 200 гривень - ось їх ми їй і дамо. Петру Петровичу не вистачає вже триста гривень - їх ми теж йому дамо - і все! А хто ці люди - «чорнобильці» чи там «діти війни» - та яка різниця?! Плюс перевірка умов життя одержувачів допомог і їхніх витрат, щоб «в жебраки» не записувалися безпідставно.
А що стосується підвищення пенсійного віку - я до цього ставлюся дуже позитивно, особливо для жінок. Даєш гендерну рівність! Адже люди у нас - особливо чоловіки - на пенсії фактично і не живуть, якщо звернутися до статистики. Вони вмирають практично негайно після виходу на пенсію. Крім того, пенсійний вік у нас дійсно дико занижений. Особливо це стосується категорій всіляких пільговиків, котрі мало не в тридцять років вже офіційно - пенсіонери.
І, природно, я категорично підтримую індивідуальне нарахування пенсій, оскільки вважаю, що та система нарахувань, яка процвітає зараз - повний кошмар. Нинішнє пенсійне законодавство навмисно створене таким, щоб середньостатистична людина без вищої освіти - і бажано технічної - не змогла у ній розібратися.
Тому-то Пенсійний фонд «крутить» немислимі суми, «зекономлені» на цинічному протизаконному заниженні виплат беззахисним старим людям. Подивіться, скільки у нас пенсійних справ по судах: люди вимагають перерахунку, а їх пускають великим бюрократичним колом. Тому не дивно, що нинішня система нарахування пенсій нічого спільного зі справедливістю не має.
Нинішні методики нарахування пенсій за принципом «середньої зарплати за останні-передостанні скількись там років» - це нісенітниця, тому що купівельна спроможність грошей «тоді» і «зараз» - непорівнювана, і ніякі «таблиці коефіцієнтів перерахунку» тут не допоможуть.
Рахувати треба, природно, по теперішньому прожитковому мінімуму. Скільки держава може - хай стільки й платить. А то наприймали популістських законів, теоретична сума виплат за якими перевищує держбюджет США...
Звичайно, треба переходити на індивідуальні пенсійні рахунки. Але знову-таки - диявол, як завжди, в деталях: незрозуміло, як все це буде здійснено на практиці. Потрібно також згадати про персональні пенсії, коли наші чиновники у відставці отримують неймовірні гроші незрозуміло за що. Обов'язково має бути встановлений певний максимальний рівень пенсій, що б там не вирішував з цього приводу на користь вищого чиновництва Конституційний Суд. Нинішня влада вже довела своє вміння змусити КСУ винести рішення і покрутіше, ніж «1 +1 = 1».
Так що, якщо «регіонали» захочуть, вони це зроблять. Але! Чи будуть вони «бортати на гроші» вище чиновництво? Ось у цьому все питання. А ідея, в принципі, нормальна. Подивимося, яким буде втілення.
І ось тут якраз я повернуся до початку нашої розмови: помилка нинішньої влади в тому, що вони не бачать необхідності в постійній комунікації з суспільством. А наші журналісти, на превеликий жаль, замість того, щоб займатися висвітленням дійсно серйозних тем, захоплюються різними дурницями на кшталт нещасного Межигір'я і нав'язуванням себе «в гості» до сильних світу цього.
Що, невже є ще в Україні люди, які сумніваються, що Янукович та інші депутати вкрали (але більшість - формально законно) свої «маєтки», заводи, газети і пароплави? Щось мені слабко в це віриться.
І замість того, щоб п'ятисотий разу дорікати цих жлобів у тому, що вони журналістів кудись не покликали і чогось не показали, було б набагато корисніше поцікавитися більш приземленими питаннями. Наприклад, методиками нарахування комунальних платежів. Або визначити, яким є склад комунального майна. Адже українці - члени різних територіальних громад, за якими числиться комунальне майно. Я, наприклад, не маю ні найменшого поняття, що мені належить, як члену територіальної громади Києва, а займатися системним з'ясуванням цього питання у мене банально немає часу.
Я не маю поняття, хто насправді керує комунальним майном; ніде не можу подивитися звіти про роботу цих керівників і свою власність. Ну що за маячня?! І якщо навіть я не знаю, то що говорити про «простих радянських громадян»?
А журналісти замість того, аби цікавитися цим, займаються бозна чим. Так, Межигір'я - це теж важливо, але яка є користь говорити про нього по сто п'ятдесят разів? З іншого боку, та скільки там вкрав той Янукович у порівнянні з тим, скільки кожного дня дрібні чиновники грабують з державної скарбниці на своїх місцях? Невже менш цікаво розкрити цю схему, яка діє в масштабах всієї країни?
І оськільки журналісти не піднімають цих питань, то й до людей ця проблематика теж слабко доходить. Адже що таке політика, як така? Це всього лише алгоритм прийняття рішень щодо спільної неподільної власності. Така власність, на різних рівнях - як вся країна Україна, так і окремо взятий багатоквартирний будинок, наприклад. А у нас немає чіткого алгоритму щодо прийняття мешканцями-співвласниками рішення про вивезення сміття з багатоквартирного будинку, не кажучи вже про рішення, які стосуються всієї країни.
Для того, щоб приймати обгрунтовані рішення про свою власність, про неї, як мінімум, треба мати повну інформацію. У нас найстрашніша державна таємниця - методика нарахування комунальних платежів, а зовсім не якийсь там Янукович з його Межигір'ям, про яке вже кожна собака все знає напам'ять.
Про що можна говорити, якщо журналісти не вважають за потрібне піднімати дійсно актуальні проблеми, а хапають лише те, що лежить на поверхні, і пережовують це по 515 разів? Так звідки ж люди можуть зрозуміти, чому вони живуть у такій дупі?
Будь-яка людина, що живе у приватному будинку, в селі, відмінно знає, скільки коштує обслуговування будинку: скільки коштує провести світло, воду, газ, вивезти сміття, побілити-пофарбувати... А мешканці міст масово позбавлені інформації, у що насправді обходиться обслуговування їхніх конур, і головне - ЩО це за обслуговування. Ось яка найголовніша проблема в містах.
Знаєте, коли я бачу Литвина, котрий «нявкає» на тему «землю і батьківщину не продають», мені хочеться запустити в нього чимось важким, бажано кувалдою, щоб фундаментально розбити його нахабну морду. Будь-яка людина знає, що в нашій країні вся земля давно фактично продана, або її цинічно відібрали у законних власників «в оренду на 49 років» - і жодної можливості розірвати такі угоди немає. Існував колись на Русі Юріїв день для кріпаків, коли можна було змінити одного глитая на іншого, а в наших забитих, пограбованих селян - і цього немає! Вони забрати свою землю вже ніяк не можуть.
І ні для кого не секрет, що немає нашим селянам практично ніяких виплат за користування їхньою землею. І ті, хто намагається достукатися з цим питанням до судів, бувають, як правило, далеко і жорстко послані, а ці політиканські тварі ще щось дзявкають про мораторій на землю ...
Я вже не говорю про цих покидьків комуністів-«борцунів за щастя народне»! Подивіться на Симоненка - в якому він живе будинку! Всі знають, що статки ці він отримав, «попилявши» з Антошею Яценко (Антон Яценко - народний депутат України, фракція БЮТ, колишній перший віце-президент Тендерної палати України - авт.) тендерні грошики.
Всі про це чудово знають, але чомусь це практично не цікавить наших журналістів. І я не можу зрозуміти, чому... Ясно ж, що якщо якась інформація свідомо приховується - значить, у ній мають свій особистий інтерес не останні люди.
- До речі, про особистий інтерес. Днями ПАРЄ заявило, що ніякої пандемії свинячого грипу не було. Як Ви вважаєте, хто буде відповідати за паніку в Україні?
- Звичайно, ніякої пандемії не було! У принципі, можна зробити і так, щоб хтось відповів, але Ви собі навіть не уявляєте, скільки народу там «змочило» свій дзьоб - ті ж комуністи ... І всі про це знають. Але поки що не вистачає «тушок», щоб викурити їх з коаліції, так само, як і Литвина. Таким чином, чи варто піднімати це питання? Оскільки кожен може сказати: «ага, якщо ви вказуєте на нас, то ми зараз все розповімо й про вас», і ще невідомо, хто переможе у «війні компроматів».
- Коротше, і тут все у нас як завжди - всі в одній зв'язці?
- Звісно! Саме тому всі ці байки про боротьбу з корупцією мене веселять до втрати пульсу. Ну яка може бути боротьба з корупцією?
Візьмемо елементарні речі: Сюзанна Станік (екс-суддя КСУ - авт.), яка засипалася на тому, що наоформляла неймовірну кількість квартир на свою матір. І що? Щось трапилося з «крихтою Сьюзі»? Аж нічого.
- Чому?
- Тому, що у нас не можна приватну особу перевірити і запитати: «Вибач, чому в тебе пенсія 700 гривень, а квартир ти купив на 12 мільйонів баксів?» Не можна у нас такого запитати у простої людини!
Можна цим питанням якого-небудь підприємця притиснути, але просту людину, на жаль, не можна. І що, скажіть мені, в такому разі заважає корупціонерам, у яких є хоч якийсь мозок в голові, оформляти все накрадене на родичів або, взагалі, на «лівих» людей?
- Нічого не заважає.
- Правильно! Тому що перевірити цього не можна: по папірцях чиста людина, нічого на ній немає. Машина записана на сватів-братів, квартира - на маму-пенсіонерку, і так далі. Подивіться на Лозінського: він був фактичним власником 26000 гектарів лісу, що були оформлені на якусь фірму, до якої формально колишній бютівець не мав ніякого відношення. От і все!
А про «бомжиху» Тимошенко вже взагалі поганий тон говорити - це навіть не смішно. І про яку боротьбу з корупцією можна говорити, якщо перевірити нічого не можна? Хоча все це, насправді, елементарно. Законодавчо зобов'язати ВСІХ задекларувати свої активи і доходи станом на «день Х», тобто провести легалізацію капіталів, а далі - просто перевіряти відповідність доходів та витрат: «Щось у тебе, дорогий, зарплата в пару тисяч гривень, а ти їздиш на новому «Інфініті»? Ось Вам і вся боротьба з корупцією.
Насправді, це дійсно просто - як господарське мило! Але ніхто не хоче цим займатися, тому що зрозуміло, хто перший постраждає від відкритості. А без транспарентності всього і вся, байки про боротьбу з корупцією - не більше ніж дитячий лепет. У той же час, якщо не проводити реформ - вся країна незабаром накриється мідним тазом, а награбовані українськими гоп-олігархами активи - знеціняться.
От і подивимося, що переможе в умах і серцях «суворих донецьких хлопців» - здоровий глузд і робота на довгострокову перспективу - чи тимчасові «шкурні» інтереси. Дуже цікаво, чи не так?
Інтерв'ю підготувала Лєра Ніжина, «ForUm»