А Даруся не дурна - вона солодка...
Коли я була в дев`ятому класі, вчителька дала мені книжку... просто порадила прочитати. Зараз мені двадцять років, якісь деталі книжки вже стерлися з пам`яті, але серцевина, найголовніше, ті емоції, що вона змусила мене відчути, залишилися й сьогодні. Не пам`ятаю чи плакала я дочитуючи її, зараз би напевно, що сльозинка покотилась по щоці, а в підліткову віці мені здавалось, що я брутальна дівчина і сантименти це не про мене:) Чесно кажучі, навіть нікому було порадити "Дарусю", бо подруги б навіть не відкрили її. Я тоді мовчки віддала її Вікторії Анатоліївні,поддякувала, вона не спитала чи сподобалось мені... бо то б було дурне питання...
