Меморіал замордованим євреям Європи
Мені довелося майже рік прожити в Берліні і зараз хочу розповісти ще про один Меморіал замордованим євреям Європи (Denkmal für die ermordeten Juden Europas), або його ще називають Holocaust Mahnmal.
Відчуття після відвідування незабутнє, а саме: це відчуття задавленності, сірості, ніби зупиняється час, і особливо - це відчуття безвиході, яке поглиблюється з кожним кроком, а у людей з клаустрофобією навіть, мабуть, відчуття паніки.
Взагалі Берлін славиться БАГАТЬМА пам"ятками Другої світової війни. В самому центрі Берліна (в частині, яка раніше належала Західному Берліну!) стоїть величезний монумент Радянським визволителям з великою статуєю російського солдата. В часи берлінської стіни цей монумент спершу був оточений колючим дротом, а згодом "охоронявся" караулом радянських солдатів. Зараз він під опікою Німеччини. Словом, у мене є ціла книжка пам"яток Другої світової війни у Берліні.
Також значну увагу Німеччина приділяє загиблим євреям. У Берліні є великий Єврейський музей (Jüdisches Museum Berlin) та ін. Але мене найбільше вразив саме Меморіал замордованим євреям Європи. Його будівництво почалося в 1999 році, і відкрився у 2005, побудований за проектом Пітера Айзенмана.
Це велике поле площею 19 км квадратних, яке вимощене бруківкою. На ньому стоять 2711 стел. Вони відрізняються за висотою. Спершу, на краях, вони майже рівні із землею, але просуваючись вперед, їхня висота постійно збільшується до 4-5 метрів в центрі монументу. Проте ширина і довжина цих стел одинакова (2,30 м на 0,95 м). Крім того поверхня землі нерівна, а невеликими пагорбами. Просуваючись до центру здається, що опускаєшся вниз, а стіни навколо все ростуть і ростуть. Ці стели можна порівняти з трунами. Крім того сам по собі монумент не оточений нічим від навколишнього міського простору, план постановки стел продовжує сітку вулиць, що оточують. Місцерозташування теж обране не випадково - поряд стоїть Райхстаг, а недалеко підземні бункери Гітлера. Таким чином автор намагався передати почуття євреїв, які були загнані у гетто і знищувались, ніби з кожним днем лещата навколо все звужувались, і виходу вже немає... Почуття загубленності і дезорієнтації. "Вони вже нічого не значать" - так сформулював автор меморіалу.
Складається відчуття, що серед звичного тобі міста раптом потрапляєш у незрозуміле місце, і з кожним кроком, просуваючись вперед, заглиблюєшся у безвихідь. З кожним кроком оточуючого світу стає видно все менше, натомість виростають величезні кам"яні стіни, які, здається, повсюди. Це ніби вулиці, по яким починаєш блукати, як по лабіринту, і реально починаєш заплутуватись, адже навколо вже тільки стіни, час ніби зупиняється, і починаєш плутатися, звідки ти прийшов, і де потрібний тобі вихід. Складається враження, що ці височезні труни тиснуть на тебе і ось-ось зваляться. Крім того в проходах постійно раптово з"являються і так само раптово і швидко зникають незнайомі люди. Якщо пішов з кимось, то годі вже знайти один одного. Починаєш шукати у проходах, плутатись серед цих стел, але й за наступним поворотом теж немає твоїх друзів. Складається враження, що вже ніколи звідси не виберешся!
Короче кажучи, орієнтуючись по тому, що видно десь вдалині, у проміжку між стелами, нарешті виходиш у потрібному напрямку і полегшено зітхаєш... Тааак... нелегко було євреям... Мені їх дуже шкода... Це не має повторитися... Піду подивлюся ще іншу частину - музей, де зібрані історичні докази, фотографії та інше. ... Задумка автора досягнута!
Відчуття після відвідування незабутнє, а саме: це відчуття задавленності, сірості, ніби зупиняється час, і особливо - це відчуття безвиході, яке поглиблюється з кожним кроком, а у людей з клаустрофобією навіть, мабуть, відчуття паніки.
Взагалі Берлін славиться БАГАТЬМА пам"ятками Другої світової війни. В самому центрі Берліна (в частині, яка раніше належала Західному Берліну!) стоїть величезний монумент Радянським визволителям з великою статуєю російського солдата. В часи берлінської стіни цей монумент спершу був оточений колючим дротом, а згодом "охоронявся" караулом радянських солдатів. Зараз він під опікою Німеччини. Словом, у мене є ціла книжка пам"яток Другої світової війни у Берліні.
Також значну увагу Німеччина приділяє загиблим євреям. У Берліні є великий Єврейський музей (Jüdisches Museum Berlin) та ін. Але мене найбільше вразив саме Меморіал замордованим євреям Європи. Його будівництво почалося в 1999 році, і відкрився у 2005, побудований за проектом Пітера Айзенмана.
Це велике поле площею 19 км квадратних, яке вимощене бруківкою. На ньому стоять 2711 стел. Вони відрізняються за висотою. Спершу, на краях, вони майже рівні із землею, але просуваючись вперед, їхня висота постійно збільшується до 4-5 метрів в центрі монументу. Проте ширина і довжина цих стел одинакова (2,30 м на 0,95 м). Крім того поверхня землі нерівна, а невеликими пагорбами. Просуваючись до центру здається, що опускаєшся вниз, а стіни навколо все ростуть і ростуть. Ці стели можна порівняти з трунами. Крім того сам по собі монумент не оточений нічим від навколишнього міського простору, план постановки стел продовжує сітку вулиць, що оточують. Місцерозташування теж обране не випадково - поряд стоїть Райхстаг, а недалеко підземні бункери Гітлера. Таким чином автор намагався передати почуття євреїв, які були загнані у гетто і знищувались, ніби з кожним днем лещата навколо все звужувались, і виходу вже немає... Почуття загубленності і дезорієнтації. "Вони вже нічого не значать" - так сформулював автор меморіалу.
Складається відчуття, що серед звичного тобі міста раптом потрапляєш у незрозуміле місце, і з кожним кроком, просуваючись вперед, заглиблюєшся у безвихідь. З кожним кроком оточуючого світу стає видно все менше, натомість виростають величезні кам"яні стіни, які, здається, повсюди. Це ніби вулиці, по яким починаєш блукати, як по лабіринту, і реально починаєш заплутуватись, адже навколо вже тільки стіни, час ніби зупиняється, і починаєш плутатися, звідки ти прийшов, і де потрібний тобі вихід. Складається враження, що ці височезні труни тиснуть на тебе і ось-ось зваляться. Крім того в проходах постійно раптово з"являються і так само раптово і швидко зникають незнайомі люди. Якщо пішов з кимось, то годі вже знайти один одного. Починаєш шукати у проходах, плутатись серед цих стел, але й за наступним поворотом теж немає твоїх друзів. Складається враження, що вже ніколи звідси не виберешся!
Короче кажучи, орієнтуючись по тому, що видно десь вдалині, у проміжку між стелами, нарешті виходиш у потрібному напрямку і полегшено зітхаєш... Тааак... нелегко було євреям... Мені їх дуже шкода... Це не має повторитися... Піду подивлюся ще іншу частину - музей, де зібрані історичні докази, фотографії та інше. ... Задумка автора досягнута!