комплекс Кочубеївщини
Значить так 1708 рік. Дійові особи: гетьман Мазепа, московський цар Петро І, генеральний суддя Василь Кочубей.
Генеральний суддя Василь Кочубей у 1708 році написав донос Петру І на гетьмана Івана Мазепу. Чи то йому не сподобалося, що Мазепа до його доньки Мотрі клинці підбивав, чи якісь свої політичні апетити хотів задовільнити (думав, що таким чином стане в пригоді царю, а той віддячиться). Закінчилося це тим, що за кілька місяців голова Кочубея покотилася в борщагівську пилюгу (Вінницька обл. - тепер) за зраду гетьмана.
Юрій Шевельов (якраз читаю про нього і його речі. хто не знає - гугл в поміч, бо значуща гора-особистість) говорив: «Три страшні вороги українського відродження - Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини».
За Шевельовим, комплекс Кочубеївщини: «різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючись використати її проти внутрішніх ворогів» і не думаючи про наслідки. Хоча головним є якраз наслідки. А вони щоразу виявлялися плачевними і для Кочубеїв, і для їхніх «внутрішніх ворогів». Програвали всі, крім Москви.
Втягування Москви в Україну для вирішення власних політичних завдань - досить поширена практика багатьох наших політиків.
Пробачте, Грузія і грузини й так постійно зараз на слуху, але не можу не нагадати приклад з "Українського тижня". До Ніно Бурджанадзе у розпал російсько-грузинської війни звернулися за коментарем українські тележурналісти. Знаючи, що Бурджанадзе - жорсткий критик М.Саакашвілі, журналісти, природно, поцікавилися, як вона оцінює дії президента Грузії. «Я маю багато запитань до президента, - сказала тоді Ніно Бурджанадзе, - але зараз не стану його критикувати, бо то наші внутрішні справи. Розберемося».
Господи, це ж усе так просто і зрозуміло! Політичне підлабузництво бридке; нормальна реакція на нього - почуття огиди. І навпаки, гідність підкорює.
Загалом українським політикам слід час від часу влаштовувати екскурсію до Борщагівки Володарського району. Це те місце, куди, пишучи донос, генеральний суддя Кочубей зовсім не сподівався потрапити.
Генеральний суддя Василь Кочубей у 1708 році написав донос Петру І на гетьмана Івана Мазепу. Чи то йому не сподобалося, що Мазепа до його доньки Мотрі клинці підбивав, чи якісь свої політичні апетити хотів задовільнити (думав, що таким чином стане в пригоді царю, а той віддячиться). Закінчилося це тим, що за кілька місяців голова Кочубея покотилася в борщагівську пилюгу (Вінницька обл. - тепер) за зраду гетьмана.
Юрій Шевельов (якраз читаю про нього і його речі. хто не знає - гугл в поміч, бо значуща гора-особистість) говорив: «Три страшні вороги українського відродження - Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини».
За Шевельовим, комплекс Кочубеївщини: «різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючись використати її проти внутрішніх ворогів» і не думаючи про наслідки. Хоча головним є якраз наслідки. А вони щоразу виявлялися плачевними і для Кочубеїв, і для їхніх «внутрішніх ворогів». Програвали всі, крім Москви.
Втягування Москви в Україну для вирішення власних політичних завдань - досить поширена практика багатьох наших політиків.
Пробачте, Грузія і грузини й так постійно зараз на слуху, але не можу не нагадати приклад з "Українського тижня". До Ніно Бурджанадзе у розпал російсько-грузинської війни звернулися за коментарем українські тележурналісти. Знаючи, що Бурджанадзе - жорсткий критик М.Саакашвілі, журналісти, природно, поцікавилися, як вона оцінює дії президента Грузії. «Я маю багато запитань до президента, - сказала тоді Ніно Бурджанадзе, - але зараз не стану його критикувати, бо то наші внутрішні справи. Розберемося».
Господи, це ж усе так просто і зрозуміло! Політичне підлабузництво бридке; нормальна реакція на нього - почуття огиди. І навпаки, гідність підкорює.
Загалом українським політикам слід час від часу влаштовувати екскурсію до Борщагівки Володарського району. Це те місце, куди, пишучи донос, генеральний суддя Кочубей зовсім не сподівався потрапити.