Червень, гори, гроза, кохання
- Горгани - вони геть інакші і ні на що не схожі - кажу я Максу, коли ми вночі нарешті добралися до готелю "Тисяча зірок" - ось побачиш ))
Надзвичайно темно. давно не спала в такій темряві
****
3ранку прощаємося з нашими супутниками Віталіком, Галею і Оксаною і вирушаємо з Осмолоди в сторону Високої і Ігровця.
Цей похмурий мокрий ліс мені подобається. Не спекотно. Підйом дається легко на одному диханні. Макс ледве встигає фотографувати мохнаті дерева і стежки. Я потрошки допиваю залишки живчику.
Якось непомітно добираємося до будиночку, біля якого робимо невеличкий привал (чи приліг).
Гори чудові!
Блін, звідки тут стільки мух?
Після будиночку починаються справжні Карпатські стежки камінцями крізь ялівець. Від краєвидів перехоплює подих. Намагаємося вгадати імена сусдініх вершин і подальший напрямок.
Десь далеко-далеко відиніються Велика і Мала Сивулі. Невже нам туда?
Нашвикоруч фотографуємося на Високій. На годиннику 15:00. Тішимося, що йдемо так, як і розраховували. Вітер. Не дає вдихнути.
Перебігаємо на Ігровець. Він цікавий. Кам"янистий і плоский. І неясно куда то з нього тепер іти.
Починаємо спуск крізь полонину. Нарешті вода, їжа і невеличкий привал.
Дивимося на годинник (17:00), на залишок маршруту, знову на годинник )
Здоровий глузд сказав би лишатися на цій галявинці. Але мабуть в цей час він вирішив перепочити. Натомість шало в п"ятій точці голосно верещало "Пагналі!!!"
Якби ми тоді знали, що на Боревку є пряма стежка... пішли маркованою як по мапі. До темряви 4 години. Мали би встигнути. Якщо нічого не станеться.
Другий підйом дається тяжко.
Реально тяжко.
Позаді щось гримить. Наближується. Наздоганяє.
Плентаємося.
Повземо.
Йдемо дуже повільно.
Сонце починає закочуватися за хмару.
Милуємося краєвидами. Наспівуємо пісеньки.
Нема сил. Поволі йдемо.
Нарешті минаємо Велику Сивулю, Малу. Внизу видно полонину Рущину - місце ночівлі, позаду - захід сонця, на горизонті - гроза.
Майже темно, вниз ми біжимо каменюками крізь ялівець, допоки нас не накрила хмара.
Тільки встигли збігти вниз і встановити палатку як почалася гроза.
Я ніколи не була в грозу в горах. Найстрашніше - це розуміти, що якісь півгодини затримки, відпочинку, фотграфування і ми могли залишитися в темряві в грозу серед каменюк.
Дивитися, як стікає горизонт по кам"янистих вершинах, як небо пронизують блискавки, що освітлюють небо як величезні прожектори. Здається, що грюкотить десь зовсім поруч.
- Не бійся, - каже мені Макс.- Я з тобою!
- Я знаю, - кажу - але від цих слів мені так тепло-тепло.
Я доливаю в горнятко ще ягідного чаю з лимоном.
Так крізь шум дощу і грому я заснула.
Підйом в п'ятій ранку, веселка крізь ціле небо і складна зворотня дорога, але сумно коли і вона лишається позаду.
Гори надихають. Коли ти можеш слухати тишу, яка дзвінкіша за грім, неможливі ідеї стають реальністю.
Макс, я тобі безмежно взячна за цей похід і все-все-все)
Нитка маршруту: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=exfiriawnfubxvuq
Надзвичайно темно. давно не спала в такій темряві
****
3ранку прощаємося з нашими супутниками Віталіком, Галею і Оксаною і вирушаємо з Осмолоди в сторону Високої і Ігровця.
Цей похмурий мокрий ліс мені подобається. Не спекотно. Підйом дається легко на одному диханні. Макс ледве встигає фотографувати мохнаті дерева і стежки. Я потрошки допиваю залишки живчику.
Якось непомітно добираємося до будиночку, біля якого робимо невеличкий привал (чи приліг).
Гори чудові!
Блін, звідки тут стільки мух?
Після будиночку починаються справжні Карпатські стежки камінцями крізь ялівець. Від краєвидів перехоплює подих. Намагаємося вгадати імена сусдініх вершин і подальший напрямок.
Десь далеко-далеко відиніються Велика і Мала Сивулі. Невже нам туда?
Нашвикоруч фотографуємося на Високій. На годиннику 15:00. Тішимося, що йдемо так, як і розраховували. Вітер. Не дає вдихнути.
Перебігаємо на Ігровець. Він цікавий. Кам"янистий і плоский. І неясно куда то з нього тепер іти.
Починаємо спуск крізь полонину. Нарешті вода, їжа і невеличкий привал.
Дивимося на годинник (17:00), на залишок маршруту, знову на годинник )
Здоровий глузд сказав би лишатися на цій галявинці. Але мабуть в цей час він вирішив перепочити. Натомість шало в п"ятій точці голосно верещало "Пагналі!!!"
Якби ми тоді знали, що на Боревку є пряма стежка... пішли маркованою як по мапі. До темряви 4 години. Мали би встигнути. Якщо нічого не станеться.
Другий підйом дається тяжко.
Реально тяжко.
Позаді щось гримить. Наближується. Наздоганяє.
Плентаємося.
Повземо.
Йдемо дуже повільно.
Сонце починає закочуватися за хмару.
Милуємося краєвидами. Наспівуємо пісеньки.
Нема сил. Поволі йдемо.
Нарешті минаємо Велику Сивулю, Малу. Внизу видно полонину Рущину - місце ночівлі, позаду - захід сонця, на горизонті - гроза.
Майже темно, вниз ми біжимо каменюками крізь ялівець, допоки нас не накрила хмара.
Тільки встигли збігти вниз і встановити палатку як почалася гроза.
Я ніколи не була в грозу в горах. Найстрашніше - це розуміти, що якісь півгодини затримки, відпочинку, фотграфування і ми могли залишитися в темряві в грозу серед каменюк.
Дивитися, як стікає горизонт по кам"янистих вершинах, як небо пронизують блискавки, що освітлюють небо як величезні прожектори. Здається, що грюкотить десь зовсім поруч.
- Не бійся, - каже мені Макс.- Я з тобою!
- Я знаю, - кажу - але від цих слів мені так тепло-тепло.
Я доливаю в горнятко ще ягідного чаю з лимоном.
Так крізь шум дощу і грому я заснула.
Підйом в п'ятій ранку, веселка крізь ціле небо і складна зворотня дорога, але сумно коли і вона лишається позаду.
Гори надихають. Коли ти можеш слухати тишу, яка дзвінкіша за грім, неможливі ідеї стають реальністю.
Макс, я тобі безмежно взячна за цей похід і все-все-все)
Нитка маршруту: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=exfiriawnfubxvuq