Зимове Пікуйове
Ранок був неочікувано соняшним і сніжним, таким що сліпіло очі.
Ранок був несподівано затишним і теплим.
Сонце освітлювало рожевим світанком рожеві сніжні вершини.
Як жеж я за цим всім скучила, ага.
Познімавши з себе все, що тільки можна, ми забігли крізь ялинки й кучугури на Руський Шлях, звідки планували вирушити в сторону Пікуя. Я люблю Пікуй, дуже. Він якийсь мені особливий.
На хребті вітер, що просто зносить з ніг і не дає дихати. Дуже холодно. Дуже сонячно.
Десь колись ми ще будемо проходити крізь хмари. Але не зараз.
Волосся стає білим, обличчя замерзає, цікаво, як я відрощу бороду чи мені буде тепліше?
Пікуй десь далеко, тішиться з нас, насміхається.
Мороз, вітер, що замітає сніг в очі, сонце десь там у сірій димці.
Моя посмішка від вуха до вуха.
Я знаю для чого я тут. Це моє.
Насправді ми біжимо майже не спиняючись, тому що дуже холодно.
Не зігріває чай з термосу з коньяком, не пахнуть змерзлі мандарини, не смакують тверді снікерси та вода з льодом. Але все одно тут дуже класно і позитивно.
Фотографувати майже не виходить, тому що акумулятор щоразу доводиться витягати з кишені й вставляти в фотоапарат, інакше все замерзає.
***
Незважаючи на драйв і емоції, є дещо, про що я просто маю сказати.
Десь затулившись від вітру, ще з самого початку, я зняла рукавицю - почистити мандаринку і розгорнути цукерка. Всього 60 секунд вистачило, щоб я відчула різкий біль у пальцях, зрозуміла, що я не можу ані розжати пальці, ані вдіти рукавиці, ані тримати палицю - я не можу нічого. Я відчуваю руки, але вони мені болять. Ще немає десятої, що ж буде до вечора.
Я раніше не розуміла, як людина, яка має пальник, палатку, сірники, теплий спальник і теплі речі може замерзнути в горах. 60 секунд. У тебе є все, але воно тобі ні до чого. Бо ти без рук.
«Ти тільки не знімай більше рукавиць, будь ласка» (с).
Будь-ласка, не будьте самовпевненими. Будьте обережними. Оцінюйте свої сили і погодні умови.
Ви мені потрібні)
17 км з середньою 3.4 км/год.
Трек
Фоти мої, Боді, Андрюхи.