Боржава. майже соло
просто хотілося бути. багряні чорниці шепотіли про осінь.
але сонце таки лишилося на плечах і обличчі.
те, що колись було новим і особливим тепер майже звичайне, але разом з тим рідне. коли ти сюди вже не втікаєш від, а приходиш щоб відчути.
вперше була в горах сама. якесь таке відчуття геть інакше. справжнє.
коли ти нікому і нічого. і ні від кого.
якщо чесно, то була на Боржаві лише вдруге, але таке враження, що в двадцять друге.
добре, що десь там на горі мене таки чекали і дочекалися Льоня і компанія :)
ну і фотки, зрештою такі як в усіх )))
