(no subject)
Рік тому ми з Оленою їздили на лижі в Буковель.
Оленка тоді казала, що це для неї крок вище себе.
Взагалі цікаво було бути двома геть безпорадними дівчатами, які навіть не пам"ятають де ж той будинок в якому вони зупинилися і як то доїхати до тих підйомників.
Цікаво було зустрічати нових людей, знайомитися, дізнаватися про їх життя.
Запам'ятався один пан, який один раз вечеряв разом з нами в тій хатинці, що ми жили.
Такий старий вже, може років за шістдесят.
Якийсь місцевий бізнесмен, казав борошно возить та продає, грошей в нього нємєряно.
От онучка недавно народилася.
Розказував як він будучи молодим парубком покохав дівчину зі свого села. А вона, закінчивши школу, поїхала вчитися у Каменець-Подільський університет, кинувши йому на прощання: "Я тепер собі знайду професора".
Хлопця ця обаза так зачіпила, що він поїхав за нею і закінчив той самий інститут. Потім одружився, але вже на іншій, народив купу дітей, онуків, повернувся у Карпати і зараз він крутий дід. А в неї життя якось не дуже склалося.
Казав, що зустрів її недавно. Ми з Оленкою так зрозуміли, що однією безневинною зустріччю тут не закінчилося.
І якось видно, що він досі її любить.
Але будинок, сім'я, жінка, діти...
Та пробачити її не може досі за те, що сказала колись..
Якось так шкода мені його стало.
В людей майже все життя позаду, а вони не можуть просто пробачити, забути, просто любити...
в вас теж є щось, що не можете забути?
Оленка тоді казала, що це для неї крок вище себе.
Взагалі цікаво було бути двома геть безпорадними дівчатами, які навіть не пам"ятають де ж той будинок в якому вони зупинилися і як то доїхати до тих підйомників.
Цікаво було зустрічати нових людей, знайомитися, дізнаватися про їх життя.
Запам'ятався один пан, який один раз вечеряв разом з нами в тій хатинці, що ми жили.
Такий старий вже, може років за шістдесят.
Якийсь місцевий бізнесмен, казав борошно возить та продає, грошей в нього нємєряно.
От онучка недавно народилася.
Розказував як він будучи молодим парубком покохав дівчину зі свого села. А вона, закінчивши школу, поїхала вчитися у Каменець-Подільський університет, кинувши йому на прощання: "Я тепер собі знайду професора".
Хлопця ця обаза так зачіпила, що він поїхав за нею і закінчив той самий інститут. Потім одружився, але вже на іншій, народив купу дітей, онуків, повернувся у Карпати і зараз він крутий дід. А в неї життя якось не дуже склалося.
Казав, що зустрів її недавно. Ми з Оленкою так зрозуміли, що однією безневинною зустріччю тут не закінчилося.
І якось видно, що він досі її любить.
Але будинок, сім'я, жінка, діти...
Та пробачити її не може досі за те, що сказала колись..
Якось так шкода мені його стало.
В людей майже все життя позаду, а вони не можуть просто пробачити, забути, просто любити...
в вас теж є щось, що не можете забути?