Наш молодий поет
Олександр Пантелей порадував новою збіркою "Нефритові роси". На мій погляд, у порівнянні з першими публікаціями він зробив вперед навіть не один, а кілька непоганих кроків.
Вся перша частина - патріотична громадянська лірика. Один вірш здається мені програмним:
Я не такий - таких у нас багато,
Та вірю все ж позве мене юдоль,
Щоб в час випроб із гідністю зіграти
Свою іще не визначену роль.
Ох, зараз не час громадянської лірики, якось вона не так сприймається… Але грянь яка нова помаранчева революція - і місце Сашкові з нею на барикадах. Збірку в руки - і читати між ораторами. Піде на "ура" - гарантовано.
Звичайні ж ліричні вірші приваблюють лексичним різноманіттям та багатством метафор.
Найбільш зримим мені здався вірш "Щогли тополь сонну площу риштують…", він взагалі мені найбільше сподобався - я люблю предметну міську поезію. На мою думку, саме такої потребує наш час та й взагалі її поки що бракує в нашій літературі.
Ось цей вірш:
Щогли тополь сонну площу риштують під боком,
Човга двірник тротуаром тверезий і злий,
Де на паркові "Жигуль" обнімає "Чероккі"
Й вересень золотом шкряба алеї сувій.
Бармен-Дніпро з вітру фреш нам у вікна колотить,
Кетяг дротів червоніє від перших дзвінків,
Тільки у дворищі гойдалка плаче навпроти
В небо злітає без мене табун голубів.
А в кінці збірки - поема "Куруків"! Цікава, історична, про Куруківську битву, за козацьких часів, поблизу Кременчука. Особливо захоплює ритм - просто заколисує, бере в полон, причаровує - і ти вже не можеш відірватися від розповіді. Щоправда, мені якось не вистачало більш докладно описаних персонажів і простоти та ясності, бо історію цього періоду знаю недостатньо, тому деякі моменти лишилися для мене не зовсім зрозумілими.
Оформив збірку Анатолій Сіренко. Я писала про нього як поета.