Про Пасху, Остров Сокровищ і збереження традицій
"Великоднє яйце це шоколадка у формі яйця, зазвичай начиненого цукерками або маленькими подаруночками і загорнутого в кілька шарів ламінованого паперу. Дарується друзям і дітям на свято християнської Пасхи.”
Примітка: якщо шукаєте про кольорові яйця з України, то дивіться лінк Писанки.
- бразилійська версія Вікі.
Святкування Пасхи в південній півкулі, а особливо в Бразилії, це суцільний когнітивний дисонанс для українця, а особливо, для такого галицько-полтавського метиса, як я. Свято весни припадає на сан-павлівську осінь, а отже в повітрі не літає і не вібрує усе те передчуття весняного вибуху, як зараз у Львові. Крім того, Бразилія - принаймі, від Сан-Пауло і на північ - позбавлена будь-яких тисячолітніх культурних грузів, і нічого, окрім футболу, серйозно не сприймається.
Нема і ясновираженого індіанського фону, як в більшості латиноамериканських країн. Для віри із усього розмаїття релігійного реквізиту, привезеного з Європи і Африки, вибирається що повеселіше, покольоровіше і полегше, і без особливих роздумів над смислом битія цим живеться.
Прим.авт. - у тому, що нижче, не шукайте іронії, засудження чи насмішки, їх там нема.
Так от, сабджект. Святкування Пасхи починається комерційно. Традиції вимагають шоколадних яєць і заготовок для пасхальної гри у Остров Сокровищ. Увесь березень стелі супермаркетів завішані яйцями.
Ходила вибирати два для дітей своєї прибиральниці - зависла на півгодини. Нарешті вибрала для дівчинки начинене смерфеткою, а для хлопчика з машинками. Ще бачила дівчачі із дитячою помадою і браслетом, хлопчачі із годинником і чашкою, і ще якимись мультічними істотами, від яких безнадійно відстала.
Минулої суботи збиралась скочити за шторами на нашу славнозвісну вулицю “25”, там можна купити буквально усе на світі, і є багато хороших текстильних магазинів. Глянула новини і забила. Народ готувався до гри. За правилами треба мати фетрових кроликів і фетрову моркву, начіпні вуха, папір або фетр для вирізок слідів-інструкцій, і всякі костюми, які тут називають “фантазІї”. На 25 робилось таке:
Сьогодні прочитала великодню статтю в одній з основних сан-паульських газет у розділі “Традиції”. От, наприклад, як “відбувається” Пасха у двох сім”ях.
Сім”я вчительки. “Гра починається у кімнаті моєї восьмирічної доньки запискою, що пора будити брати і йти до поштової скриньки. Там вони знаходять записку, що каже їм куди йти далі, по дорозі вони знаходять кролячі сліди із какао або ще одні записки, а часом і яйця, які вони потім даруватимуть хресним і родичам. Гра закінчується, коли вони знаходять свої власні великодні яйця”.
Сім”я графічного дизайнера. "Ми готуємось до Пасхи за день наперед. Мої три доньки фарбують пусті курячі яйця і складають їх у спецільному місці, де за ними прийде кролик, що являє собою вісника відродження. Прикрашені яйця чарівно зникають, а наступного дня з”являються у хаті у різних схованках, наповнені маленькими цукерками, горіхами і сухофруктами. Моїм дітям шоколадні яйця дарують бабці і дідусі, а не кролики. Так я відділяю комерційну частину дати і намагаюсь їм показати справжнє значення Пасхи, розповідаючи історії про святкування життя цим сімейним ритуалом”.
Якщо в неділю вісник відродження кролик, то в Страсну П”ятницю все-таки пам"ятають про Ісуса. Всіма містами і містечками ходять Хресні ходи, які намагаються відтворити історію у найяскравіших деталях. До речі, хепі-енд приходить уже у п"ятничний вечір - Ісус в Бразилії воскресає по закінченню Хресної Ходи і його вітають "Віва Жесус!".
Минулої п"ятниці один, що був Іудою в Хресній ході, і справді повісився, а ніхто не догнав, бо по сценарію було, щоб він мертвим виглядав (фотки цього епізоду вішати не буду. бо шкода дуже хлопця). Втратив свідомість, і поки розібрались, що до чого, до в результаті зараз у лікарні у важкому стані. В цьому всі бразилійці. Бавляться в життя із серйозністю, відданістю і далекоглядністю дітей. Читала про Іуду і згадала, як три чи чотири роки тому один католицький священик на надувних кульках літав. Загинув, коли його знесло в океан.
Наступної неділі піду до малюсінької української церкви на вул.Українців в передмісті Сан-Пауло. Колись там уже була і майже не розуміла їхньої української мови. Зате почула, як говорили у галицьких селах 50 років тому.