жаль
тут прийшла мені думка про жалість - жалісливість - співчуття і так далі...
чи то мене так виховували чи то просто забули вживити мені той ген разом материнськими інстинктами але не можу пригадати жодного разу щоб мені було чогось чи когось насправді шкода..
не плачу на похоронах не співчуваю бідним не подаю жебракам. деякі речі в мене аргументовані а дещо взагалі важко пояснити.. не скажу що я не чутлива бо це зовсім не так і емоційності мені явно не бракує але от саме той факт що співчутливість в моєму мозку відсутня якось...дивує. крім того вважаю що це принижує людину коли її жаліють... (проектую на себе)
вже 5 років чи навіть більше я веду щоденник щоб не забувати речі які зі мною траплялись і все це записувати.. крім того там внизу сторінки були записані купа афоризмів.. один я знайшла зовсім випадково і одразу ж записала так він мені припав до душі:
"солдат не знає жалю. жаль-це слабкість, а слабкість це смерть".
може трохи радикально зате це точно моє.
цікаво що найбільше викликає в людини це почуття?
і що заставляє людей свідомо викликати жаль до себе? брак уваги чи інші корисні цілі..
в школі я знала дівчинку яка плакала ледве не щодня стоячи посередині коридору (15-16р то вже не дитина) і плакала. голосно з мінами і справжніми сльозами. вона знала що багато вважають ці сльози пустими і часом навіть дратуючими, якось я не витримала підійшла і накричала на неї.. мовляв, скільки можна та ж візьми себе в руки! на питання чому? вона так і сказала. я хочу щоб на мене звернули увагу... симпатична не дурна нормально вдягнена.. зате з сльозами.
читала (в журналі) що такого роду випадки психологи класифікують як істерія..(а це хвороба між іншим) в середньовіччі дами часто падали без свідомості на балах мотивуючи що корсет надто тугий і дихати немає чим сучасні методи набагато цікавіші як на мене..
невже в людей так мало уяви що не можна придумати якогось іншого способу щоб привернути до себе увагу?
інша справа з людьми які самі себе люблять жаліти а для того треба зробитись нещасним.. тут я безсила. навіть не знаю що казати в таких випадках...людина ж так поводиться спеціально і наміренно. мовчу. тоді мене вважають безсердечною. такеот.
ага. ще один хлопака якого я бачила лише раз назвав мене холодною. як на мене не погане перше враження я справляю на людей. холодна. приємно.
чи то мене так виховували чи то просто забули вживити мені той ген разом материнськими інстинктами але не можу пригадати жодного разу щоб мені було чогось чи когось насправді шкода..
не плачу на похоронах не співчуваю бідним не подаю жебракам. деякі речі в мене аргументовані а дещо взагалі важко пояснити.. не скажу що я не чутлива бо це зовсім не так і емоційності мені явно не бракує але от саме той факт що співчутливість в моєму мозку відсутня якось...дивує. крім того вважаю що це принижує людину коли її жаліють... (проектую на себе)
вже 5 років чи навіть більше я веду щоденник щоб не забувати речі які зі мною траплялись і все це записувати.. крім того там внизу сторінки були записані купа афоризмів.. один я знайшла зовсім випадково і одразу ж записала так він мені припав до душі:
"солдат не знає жалю. жаль-це слабкість, а слабкість це смерть".
може трохи радикально зате це точно моє.
цікаво що найбільше викликає в людини це почуття?
і що заставляє людей свідомо викликати жаль до себе? брак уваги чи інші корисні цілі..
в школі я знала дівчинку яка плакала ледве не щодня стоячи посередині коридору (15-16р то вже не дитина) і плакала. голосно з мінами і справжніми сльозами. вона знала що багато вважають ці сльози пустими і часом навіть дратуючими, якось я не витримала підійшла і накричала на неї.. мовляв, скільки можна та ж візьми себе в руки! на питання чому? вона так і сказала. я хочу щоб на мене звернули увагу... симпатична не дурна нормально вдягнена.. зате з сльозами.
читала (в журналі) що такого роду випадки психологи класифікують як істерія..(а це хвороба між іншим) в середньовіччі дами часто падали без свідомості на балах мотивуючи що корсет надто тугий і дихати немає чим сучасні методи набагато цікавіші як на мене..
невже в людей так мало уяви що не можна придумати якогось іншого способу щоб привернути до себе увагу?
інша справа з людьми які самі себе люблять жаліти а для того треба зробитись нещасним.. тут я безсила. навіть не знаю що казати в таких випадках...людина ж так поводиться спеціально і наміренно. мовчу. тоді мене вважають безсердечною. такеот.
ага. ще один хлопака якого я бачила лише раз назвав мене холодною. як на мене не погане перше враження я справляю на людей. холодна. приємно.