Про кота і церкву
Раннє утро, 7 часів. Нічо не предвіщало біди. Стою собі, втикаю на утюг, жду пока нагріється. Шкет лежить на порозі комнати, шевеле жопом, вуха нашорошив. Я тако глянула, думаю, ну мало лі шо коти собі думають. І взялася гладити. А тут яяяяяяк зашкребе по полу, а тут яяяяяяк гургоне шото на кухні. Я аж підскочила. Ставлю утюг, іду дивитися.
Сидить кіт на подоконніку. Вчепився когтями в бортік вікна (за ним на новому білому подоконніку чорніє тормозний путь когтєй) і дивиться у небо - а москітної сітки на вікні нема.
Я в шокі.
Цей придурок волохатий побачив гулю на подоконніку, розігнався (він перед розгоном жопою шевелить), пролетів пульой через усю квартіру в кухню і виніс головою москітну сєтку в погоні за крилатим мясом! Ахотнік долбаний!
Я виглядую на вуліцу. Лежить моя москітка на заботліво пополотій клюмбі, прямо на флоксі. І кіт звісився. Наблюдає. За гулями.
Нє ну не казьол?!
Добре, шо упало на клюмбу, бо якби на козирьок подьєзда, тот всьо, щитай шо кіт би полетів за москіткою - старший мущин в домі не пробачив би такої наглої порчі імущєства.
А ще я сьодні робила малоприятну процедуру - печатала землю з могили.
Я в цьом нічо не понімаю. І не знаю шо робити треба.
Прийшла в каплицю Пантелеймонівську. поприносила всяких снастів, шо там нада, стою жду батюшку. Тут виходить....батюшка кхм. Положа руку на серце, може дето такий віком як я, а може моложе, бо невелика борода придає взрослості. Глаза раскосі, як у узбека чи казаха. Сімпатічний новий батюшка :)
Кучу талмудів приніс - і понєслось. Господіпомілуй,господіпомілуй, господііііпомііілуй... Я забула у жєнщіни на касі спитати, коли нада хреститися, чи шо там робить - прийшлося за ним повторять. Може і неправільно, але лучче ж перебдєть.
А потом він каже "Нахиліть голову". Нахиляю. А він - ррррраз, і ложе мені на голову білу штуковіну, шо на рясі висить, риза, чи як там. А зверху придавлює товстою молитовною книжкою! Мабуть шоп не втекла. І починає співати.
Товаріщі, це достаточно странне відчуття.
Потом махав кадилом, тудасюда, в мене і у всі сторони світу. Вобше дуже багато мотав тим кадилом, аж погано мені стало від того запаха у кінці.
Нарешті всьо було закончено. Півчаса молився панотець. У кінці повернувся і каже мені: "ніколи не забувайте усопшого, моліться за нього і його загробну жизь. Бо ми бачимо благодать, шо просимо для живих, а для мертвих нада окремо просити"
А потом зняв рясу, і в футболці і джінсах потопав кудато із храма.
У мене чєлюсть отвалилася дуже явно, аж зубами стукнула, як закривала рот)))) Чуть землю не забула запечатану, так була здивована мгновєнним преображенієм.
Отакі от откровєнія церковні, а шо ж ти хотіла, батюшки тоже люди.
Сидить кіт на подоконніку. Вчепився когтями в бортік вікна (за ним на новому білому подоконніку чорніє тормозний путь когтєй) і дивиться у небо - а москітної сітки на вікні нема.
Я в шокі.
Цей придурок волохатий побачив гулю на подоконніку, розігнався (він перед розгоном жопою шевелить), пролетів пульой через усю квартіру в кухню і виніс головою москітну сєтку в погоні за крилатим мясом! Ахотнік долбаний!
Я виглядую на вуліцу. Лежить моя москітка на заботліво пополотій клюмбі, прямо на флоксі. І кіт звісився. Наблюдає. За гулями.
Нє ну не казьол?!
Добре, шо упало на клюмбу, бо якби на козирьок подьєзда, тот всьо, щитай шо кіт би полетів за москіткою - старший мущин в домі не пробачив би такої наглої порчі імущєства.
А ще я сьодні робила малоприятну процедуру - печатала землю з могили.
Я в цьом нічо не понімаю. І не знаю шо робити треба.
Прийшла в каплицю Пантелеймонівську. поприносила всяких снастів, шо там нада, стою жду батюшку. Тут виходить....батюшка кхм. Положа руку на серце, може дето такий віком як я, а може моложе, бо невелика борода придає взрослості. Глаза раскосі, як у узбека чи казаха. Сімпатічний новий батюшка :)
Кучу талмудів приніс - і понєслось. Господіпомілуй,господіпомілуй, господііііпомііілуй... Я забула у жєнщіни на касі спитати, коли нада хреститися, чи шо там робить - прийшлося за ним повторять. Може і неправільно, але лучче ж перебдєть.
А потом він каже "Нахиліть голову". Нахиляю. А він - ррррраз, і ложе мені на голову білу штуковіну, шо на рясі висить, риза, чи як там. А зверху придавлює товстою молитовною книжкою! Мабуть шоп не втекла. І починає співати.
Товаріщі, це достаточно странне відчуття.
Потом махав кадилом, тудасюда, в мене і у всі сторони світу. Вобше дуже багато мотав тим кадилом, аж погано мені стало від того запаха у кінці.
Нарешті всьо було закончено. Півчаса молився панотець. У кінці повернувся і каже мені: "ніколи не забувайте усопшого, моліться за нього і його загробну жизь. Бо ми бачимо благодать, шо просимо для живих, а для мертвих нада окремо просити"
А потом зняв рясу, і в футболці і джінсах потопав кудато із храма.
У мене чєлюсть отвалилася дуже явно, аж зубами стукнула, як закривала рот)))) Чуть землю не забула запечатану, так була здивована мгновєнним преображенієм.
Отакі от откровєнія церковні, а шо ж ти хотіла, батюшки тоже люди.