(no subject)
А взагалі, я нагадую собі повітряну кульку, наповнену зсередини гелієм. Їй лоскотно, тому вона не може сидіти на місці, вона стрибає, скаче, викручується десь на кордонах землі і неба і - головне! - Їй дуже смішно. Я навіть, встаючи о сьомій ранку вже четвертий день - подвиг! - Можу посміхатися і жартувати. Точніше так: не можу не посміхатися, навіть якщо дуже треба зробити серйозне обличчя.
Саме такий стан я називаю непристойно щаслива, бо діти в Африці як і раніше голодують. Дітей в Африці, взагалі, їдять! За двійки.
Ось позавчора поверталася додому якраз тоді, коли починається вечірня служба: у мене в плеєрі тихесенько грає Заз, дзвонять дзвони, в кущах щебечуть якісь зголоднілі синички, володимирська гірка, костьол... Що тут ще додаси?
Розчин найвищої концентрації.
Таке от божевільне закохане щастя в поєднанні з торішніми уроками щось стається, щось робить мене добрішою настільки, що вже й не я отримую, я добра, це ж хіба я?
Любити всіх людей я все одно ніколи не навчуся, а ось весь світ - будь ласка.
Та скільки завгодно.