Eurotour: Polska, Österreich, Italia. Хроніка семи щасливих днів (part IІ)
Продовження минулого посту
Couchsurfing: host #3
Летицію ми будемо згадувати ще довго не злим тихим словом. Як виявилось, вона чи не єдина, хто приймав у себе людей з каучсьорфінгу. Але ми нічого не підозрювали...
Ми попередили, коли приїдемо, у нас була її адреса і карта Венеції. Пройшовши майже через два острови з кінця в інший кінець Венеції, ми о восьмій знайшли її квартиру. Подзвонили, але ніхто не відповів. Тоді набрали на мобільний. Відповідь була не дуже зрозумілою - чекайте або ж прийдіть за ключами, бо я, мол, ще в магазині. І ще цей італійський акцент! Ну, ми вирішили почекати. Але коли пробило 9 вечора, ми знову її набрали. Вирішили, що вона працює у магазині й краще її знайти, щоб не чекати з речима півночі. Із координат я розчула лише, що це недалеко й десь на площі Сан-Марко, тож ми пішли шукати собор і площу.
Гроші в мене на телефоні скінчилися після другого дзвінка, тож нарешті знайшовши площу ми набрали Летицію з телефону Франциска. Виявилось, що магазин знаходиться між площею Сан-Марко, каналом Ріалто та собором Santa Maria Formosa. Не знаю, чи називала вона вулицю, але я розчула лиш номер будинку (номери в Венеції не повторюються, тобто кожен будинок на островах має свій власний номер). Добре, що я встигла записати чотирьохзначну цифру на руці. Ми навіть знайшли поліцейського, який підказав нам дорогу й навіть (!) згадав назву вулицю, але дуже швидко ми заблукали, а назву вулиці забули. Пам’ятали лиш, що щось пов’язано з левом... Потім ми ще дуже довго блукали венеціанськими лабіринтами. А потім Франческо ненароком видалив свою карту...
Ми шукали під кафешками вай-фай, питали місцевих, виходили по десять раз до Сан-Марко і думали, що тепер ніколи не вийдемо ні до магазину, ні назад до будинку Летиції... Але все ж, язик і до Києва доведе, і коли вулиці опустіли від туристів, ми підходили до місцевих торговців та офіціантів з дивним питанням - як знайти магазин, знаючи лише його номер, приблизний район та прив’язку до лева))) Близько півночі ми таки знайшли його!
Заходжу, кажу: „Ти Летиція” - „Так” - „А я Наталя, дуже приємно, ми приїхали” - „А ти каучсерфер? А ти мала приїхати сьогодні?” - „Тааак... Я тобі телефонувала....” - „Ааа.. а я думала, це інша людина. Ну добре, почекайте ще хвилин 45 поки я закінчу...”
Ми чудово провели час на нічному каналі. Венеція без туристів - тиша... Запах застояної води, теплий камінь місточка, бутерброди, романтичні розмови... А потім ми повернулися до Летиції, й виявилось, що її чекало ще 7 каучсерферів! Виявляється, у неї вдома щось на зразок безплатного хостелу чи комуналки. При тому, будиночок XVII століття, яким володіла сім’я торгівців Боргезе, де кулями з муранського скла були підперті двері в туалет, а в раковині стояла вода. Зате всі тимчасові мешканці її квартири надзвичайно привітні, й неважливо звідки ти - США, Британія, ПАР, Австралія, Ізраїль, чи як ми - Україна - всі ставляться до тебе на рівних. За це я люблю каучсерфінг, він стирає кордони як на карті, так і в голові.
Всі нас запрошували залишитися на кілька днів, але ми вирішили, що краще житимемо в кемпінгу, ніж в комуналці з хазяйкою, яку треба шукати й чекати, тож зранку ми вирушили на пляж, лікувати мою нежить, щоб потім сісти на електричку до Верони.
Поки ідемо до Летиції, згодовуємо місцевим голубам і чайкам рештки польської булки з родзинками
Дорогою розглядаємо сувенірні крамнички. До речі, у африканців тут свій власний бізнес - вони на мостах торгують сумками з емблемами D&G. По всій Венеціі!
Технічна перерва:)
Вечоріло...
Черговий "глухий кут" лабіринту, коли дорога виходить просто на канал
Отакі вузькі вулички. По деяким може пройти лише одна людина
Колодязь з водою. Тут старовинні венеційці брали питну воду
Романтика каналів. Тут по воді пересувається і швидка, і пожежна
Венеційський дворик (вид з вінка Летиції). І ще один прекрасний канал :)
17 серпня 13:55. Острів Лідо, Венеція. Пляж на Адріатичному морі!
Чи мріяла я, що цього літа купатимусь в Адріатиці? Море дуже тепле і дуже солоне. За дорогу дали про себе знати хронічні хвороби, от і я два дні з фарингітом, вранці було зовсім зле, але море - хороший лікар! Щоб дістатися з Венеції до Лідо, на якому знаходяться всі пляжі, треба сісти на кораблика, що тут замість трамвайчика. 7,5 євро в один бік один квиток, але воно того варте. Пливеш по лагуні, роздивляєшся острови з фортецями й монастирями... А потім проходиш прямо хвилин 15 і потрапляєш на безплатний пляж. Класно, але мало - зараз з'їмо якоїсь піци, назад на кораблик і в Верону.
Пливемо по лагуні. Повітря просочене сіллю. Острови...
Від щастя, аж очі заплющила! Адріатика...
Піцца в буфеті на пляжі...
...і паста з баклажанами й пармезаном. Найсмачніше, що я їла в Італії
Символ міста - Лев святого Марка-євангеліста
Палац дожів і вихід з собору Святого Марка
Ріалто
19 серпня 12:36. Потяг Верона-Мілан.
Верона - чарівна, чарівна, чарівна! Не жалкую, що саме тут ми затримались на цілі 2 ночі. Нарешті пройшлись по музеям (купили квитки за 15 євро з доступом в усі міські музеї й обходили половину (звичайний вхід в один музей - 6 євро). Жаль, не потрапили на озеро Гарда, як планували, проїздили його і зітхнули - величезне озеро, а за ним високі Альпи! Але наш каучсерфер захворів, а на день туди їхати вирішили, що буде напряжно. Тим паче, що нас мають зустріти в Мілані!
Мешкали ми в Вероні в кемпінгу, на замковому мурі. Це було схоже на хостел, але з наметами. Багато різношерсного люду рівного віку навколо. Там був свій магазин, який нас дуже виручав, бо ресторани в Італії дуже дорогі, а супермаркет ми знайшли в останній день і в 20:30 він був уже зачинений.
А Альпи в Ломбардії схожі на Кримські гори!
Щоразу, спускаючись з кемпінга в місто, ми бачили таке!
Річка Адідже біля мосту мала пороги і дуже шуміла - ідилічно)
Вид з нашого кемпінга
Зі стіни замку
Інжир просто з дерева. Субтропіки!
Італійське морозиво я не могла їсти... Дуже боліло горло. Ну, хіба що трошечки!
Наприклад, шоколадне з імбирем та перцем:)))
Види з оглядової вежі Ламберті (XII-XIII ст.) Зараз там вмонтований ліфт, на якому можна піднятися хай не на самий верх, але значно високо, що покращує враження від підйому)))
Біля ганебного стовпа
Наш кемпінг під стінами замку
Нічна Верона - ну, дуже романтична!
Два походи в ресторан дещо почистили наші гаманці, після чого ми вирішили серйозно економити
Франческо замовив тартар. Це виявилась слабокопчена конина з оливками, каперсами і білим, ніби-то часниковим, соусом, дуууже дивним і підозрілим на смак. Часником там, до речі, і не пахло... Ох, ці італійці!
Базиліка
Ложечки для реконсів з палацу Скалігерів. Хочу таку)
Свята Ліберта. Автор Св. Анастасії. XIV ст. Жаль, що погано видно багате оздоблення плаття.
... і поясочок Скалігерів.
Знаєте, що це? Це жувальна гумка, з записками і без, якої обліплені всі стіни арки, що веде до дворика Джульєтти...
Дворик Джульєтти. Славнозвісний балкон будинку, в якому знімалися фільми Кьюкора і Дзефіреллі. За туристами навіть ми не помітили статую Джульєтти під балконом,розгледіли її вже вдома на фото. А знаєте, де похована Джульєтте? Виявляється, в чоловічому домініканському монастирі! У всякому разі, так говорять веронські путівники для туристів))
У "Домі Джульєти" є стіпманківські комп"ютери
Написали листа Джульєтті - досі чакаємо на відповідь
Римський амфітеатр у Вероні діючий. Ми мало не пішли на оперу, але дешеві квитки вже були розкуплені, та й Франєчка без фраку... Гугл каже, що веронська Арена лиш трохи меша за Колізей, за це Верону називають "Маленьким Римом"
Couchsurfing: host #4
Андреа був дуже милим, тактовним і приємним. Видно, що він людина цифр, все в нього має бути правильно і вивірено. Ми закинули речі до нього додому, далі заїхали в комп’ютерний центр роздрукувати наші посадкові талони на літак, далі взяли квитки на трансфер на наступний день, знайшли платформу, з якої від’їздитиме автобус...
Нарешті Франциск поспілкувався зі справжнім італійцем за склянкою коктейлю в ресторанчику на каналі (щоправда, я відчувала себе професійним перекладачем, який те й робить, що перекладає увесь вечір). Говорили про політику й соціальну сферу, історію, їжу, ментальність...
Мілан, друге за розміром місто після Риму, потужний промисловий і бізнес-центр, столиця Ломбардії, пафосом своїм дуже схожий на Мінськ. Великі сірі будівлі режиму Муссоліні, затиснені між будинків собори... Опера "Ла Скала" зовні походить на звичайний театр радянського типу, розчарування. А ще є місце, що нагадує Пітер - канали, оточені будівлями початку минулого сторіччя. Оце справді атмосферне місце! А ще - візантійська базиліка! Там було спокійно... Але жінок в шортах і майках у них у храми не пускають, тож я потрапила лиш у двір, хоч і зазирнула всерадину (а у Вероні, наприклад, видають спеціальні халати!.. Дискримінація... ). У Duomo ж - головний собор мене просто не впустили охоронці.
Атмосферна базиліка Сант-Амброджио IV ст. Я не втрималасьь і навіть зазирнула всередину, хоч я була й у короткій спідниці, а там ішла служба. Дуже сильна позитивна енергетика
А ще тут цікавий циганський бізнес. Коли ми лише зайшли в метро, на нас налетіла жінка й почла розповідати, як користуватися автоматом для квитків в метро. Я теоретично знала, це був звичайний автомат, які стоять по всій Австрії й Італії, але вона була дуже впевненою і настирною. Ми аж отетеріли від такого пилу, навіть Андреа. Вона сама відрахувала друбні монети у мене з гаманця (зараз я розумію, чому вона не хотіла, щоб я скористалася купюрою), навіть взяла для нас у борг десятку в Андреа. А потім віддала нам квитки й попросила лишити одне євро, яке тримала в руках, собі на чай. Ну, як такій відмовиш?)
У Мілані ми були вже втомлені й дуже хотіли додому...
P.S. У Італії дуже стильна поліцейська форма. Особливо ефектні італійські жінки-поліцейські, і таких на вулицях досить багато.
Галерея з магазинами (столиця моди, всьо-таки). Трохи збоку вибудувалась черга з туристів, що хочуть бути щасливами - вони обертаються на п"ятці просто на причинному місті мозаїчного бика, викладеного на підлозі галереї. Ми не повелися)
Двір палацу Сфорца. Духу Ренесансу тут уже немає
Вечірній канал - тусовочне місце. А туристів в српні в Мілані більше, ніж міланців - у всіх відпустки!
Вид з вікна квартири Андреа. П"ятиповерхові будинки досить нові, але раніше в них не було ліфта. Тепер є. Вузесенький і максимум на 3 персони - жах для клаустрофобів!
Власне, оранжева кімната - кухня, вітальня й наша спальня за одно
У аеропорті у з видом на Бергамо
20 серпня 21:44. Хостел в Кракові.
Ліжко. Спати! А ще вже уявляється дім. Втома від дороги, чужих, хай навіть і привітних, квартир, кемпів і хостелів, незнайомих мов, євро й злотих, літаків, кораблів, трамваїв, вагонів метро. Навіть від замків і соборів, недостатньо було хіба що гір і моря. Але це було круто! Вписки, розмови за келихом, музеї, лабіринти Венеції, розкішна нічна Верона, канали Мілана, велич Відня, привітність Катовіце й Кракова, Адріатичне море, сині Альпи з висоти літака, сувенірні крамнички й свіжі круасани на сніданок... Чарівна подорож удвох місцями, про які раніше лише мріяли.
Фото з Кракова - для "так годиться", бо хотілося поскоріше додому й спати))
Кафедральний собор та Вавельський замок
P.S. Всі фотоматеріали були зроблені на мобілочку, художньої цінності не несуть і на неї не претендують. Just in case you ask)