Суєта

[oltsia]

час і думки пограбовані різними справами,
тими важливими, котрі ніяк не відсунути.
це - наче бігти босоніж пісками пустельними -
кроки існують, але не скорочують відстані.
ні, я не скаржусь - це лише втома нав'язлива
тягне додолу, і руки геть опускаються -
все суєта, і нема мені в тому радості,
окрім тієї, що мусить це все закінчитись.
Матиму щастя дивитись на світ відкритими,
знайдеться час прополоти серце занедбане,
скласти під ноги Богу свої досягнення,
і сподіватись, що все-таки не спізнилася.

6.12.10