Балтійська весна
Головна перевага того, що ти - не водій мотоцикла, а «другий номер» - крути головою, скільки хочеш, і роздивляйся, скільки зможеш сприйняти. Мінус в такому стані - інколи можна проґавити дорожні вказівники, а ще шия під вечір починає нити від шолому і постійного крутіння. Зате обличчя згорає рівномірно, крутиться же :)
За 10-денну поїздку шиєю я накрутилася вдосталь, а що вже краєвидів надивилася (а ще косуль, озер, лосів, мостів, хмаринок...). Виявилося, що не так це вже важко-страшно-небезпечно-тижтакамаленька-тиждівчинка-цежмотоцикланемашина і тому подібне :) Прохолодно, дме, зате все видно :) А ще - багато цікавих цікавинок по дорозі, не одне несподіване і приємне знайомство, сутінки на березі моря опівночі і незлічити скільки вражень.
Виглядала поїздка ось так, всього 3733 км (карта по кліку):
По маршруту були: чорнобильська зона; Бобруйськ, Мінськ, замки Нясвіж, Мір, Ліда; Вільнюс, Тракай; Рига, супердешевий обід, Юрмала; несподівано Кулдіга, Колка, злиття морів і лось О_о; Вентспілс, Льєпайя, Паланга, Клайпеда і Куршська коса; Білосток, Біловежська пуща, зубри і навіть вовк; Луцьк, тунель кохання і Рівне. І
хоч минув вже не один день після повернення) та все ж постараюся все це пригадати)
День 1
На початку подорожі, власне, нічого, крім суперзборів, як завше, і традиційного виїзду пізніше, ніж планувалося, не було. Принаймні, в межах столиці. Проїхалися по чорнобильській зоні, подивилися на покинуті і майже зруйновані будинки. Справляють моторошне і гнітюче враження. Додати до цього сліди нещодавньої пожежі - прекрасна картинка для постапокаліпсису. А біля однієї напіврозваленої хатки, що стояла трішки в глибині, біля дороги стояв звичайний дерев’яний стільчик... Такий, що бабусі виносять сидіти і продавати городину. І таке враження було, ніби його зовсім от щойно винесли... Хоча, може, то у мене бурхлива фантазія.
Між іншим, на білоруській території зони відчуження майже не зустрічається населених пунктів - ні покинутих, ні нинішніх. Певно, і тоді в цій місцевості не надто багато людей жили.
На кордоні почалися пригоди. І взагалі, можна дати цій подорожі девіз «Жодного кордону без пригод!». Тому що наші прикордонники - люди хитрі, а в зоні їм нудно, тому вони довго і зі смаком, всім складом роздивлялися нашого туристичного ножа, буцім він може раптово виявитися холодною зброєю. Залишили їм «на пам’ять» і рушили далі, бо в зоні зупинятися не можна, а вже починало сутеніти, скоро треба було шукати місце на ночівлю. З білоруського ж боку відразу відчувся контраст у ставленні - хоч і багато папірців, а проте якось доброзичливіше, уважніше. Розповіли про платні дороги, пояснили про документи, проштампували і пропустили.
Планували у перший день доїхати майже до Мазура і поки знайшли місце, де можна зупинитися, таки майже і дісталися до нього.
День 2
На ранок ми з’ясували, що страховка і грінкарта залишилися на білоруській митниці… 70 км - ніби й не дуже далеко, проте повертатися завжди не особливо приємно. Але, як не дивно, на митниці нас зустріли, як давно очікуваних гостей - виявляється, митники за нас переживали і навіть просили українців, що проїздили зранку, телефонувати нам, щоб повідомити про забуту страховку. Приємно :)
По дорозі назад-вперед роздивилися нарешті білоруську чорнобильську зону. Заповідник, ліс і знаки про забруднення і заборону з’їжджати з дороги. Принаймні, погідного дня зовсім не скидалося на зону відселення.
Що цікаво - у білоруських селах і на дорогах все таке акуратне. Зупинки пофарбовані, смітнички стоять, ніякого графіті, ніяких куп сміття. А у будинків, що стоять вздовж дороги, в усіх - однакові паркани. По різних селах різні, зате в одному - одні. От їдеш селом, а вздовж дороги однаковісінький чепурнений бетонний ажурний паркан) Між будинкам вже хто як спромігся, у кого сітка, у кого штахетинки, а хто й без паркану живе, зате біля дороги - ляпота)
Отак ми нарешті дісталися першого нашого пункту - Бобруйська.
Містечко невеличке, зате у нього є маленький, але історичний центр з бобром, навіть двома. З обома познайомилися, подивилися Бобруйську фортецю (на ній навіть інвентарний номер є!) і відкрили сезон морозива.
З білоруськими грошима справжня чудасія, я до них так і не звикла до кінця поїздки. Щоб не мучитися з курсом, вирішили дуже грубо округлювати 1 000 білоруських рублів = 1 грн. І от знімаєш з банкомату 200 000 (страшні гроші!!), а воно тобі дає один папірець… Купуєш на нього морозиво - і у тебе така пачка грошей, що в кишеню не влазить… «А, немає у вас 100 рублів, ну добре, хай будете винні» О_о Дивовижа :)
Пара годин - і ми у Мінську. Лиш тут бронювали кімнату, бо якраз травневі, зате в самісінькому центрі, навпроти залізничного, чи то пак - чигуначного - вокзалу. Білоруською) У нашому давньому будинку був надзвичайний ліфт, ніколи ще таких не бачили. Коли піднімалися з адміністратором, зайшли в маленький, заледве на 3-4 людини, ліфт, а вона каже: «Поїдемо великим, у вас речі». Який же тоді маленький? О_О Ми дізналися… Якраз на 2 людини. А якщо стояти впоперек, можна впиратися плечима в стінку))
Уже сутеніло і архітектурні пам’ятники не особливо роздивишся, тож ми пішли до культурної пам’ятки - Національної бібліотеки міста.
"ромбокубоктаэдр высотой 73,6 м и весом 115 000 тонн (не считая книг)" О_о
Покаталися в метро. Майже таке самісіньке, як і наше) Тільки жетончики бузкові)
День 3
Виявляється, Мінськ стародавній - хоч маленький, зате дуже симпатичний і приємний. Займає зовсім небагато місця, може, з декілька кварталів. Церкви-церквочки, фонтанчики, старенькі купецькі будиночки Троїцького передмістя - компактно і привітно.
Ще тут креативні дріжджі О_о І «Белкнига», яка явно ж не просто білоруська, а й біляча :)
Погода, всупереч прогнозам, була сонячна і досить тепла, а ще - були травневі свята, а значить - ярмарок, знамена і пісні) Так-так, як ми не дивувалися, що ніяким соціалізмом в Білорусі і не пахне, просто все акуратно і доглянуто, як відразу ж і опинилися мовби в машині часу. Насправді так, досить багато і назв магазинів / закладів, схожих на радянські, і стилістика реклами часто дещо нагадувала, і пісні - «Золотая лестница» і «Земля в иллюминаторе», а проте я би не говорила, що так вже по-радянськи, просто… по-своєму) Може, то так на туристичний погляд відчувається, а зблизька - інакше, та головне, що враження - позитивні. А ще ми наїлися справжніх білоруських дерунів і смачнющого (і дуже поживного) гарячого шоколаду, за наводкою друзів :)
Погода була сонячною, ми - ситими, до Вільнюса - кілька годин їзди, то ж ми… до нього не поїхали) А звернули покататися по замкам, раз ми вже тут, чом би й ні?) Першим по курсу був Нясвіж. Яка хороша назва для міста - Няяяяяясвіж)
Замок прекрасний і чудово відреставрований, а ми - не дуже розумні) Тому що спершу простояли довжелезну чергу за квитками, потім з’ясували, що вони по 110 тисяч, а у нас і готівки такої нема, та і якось задорого… Врешті до нас дійшло, що то квитки у зали, а територія відкрита для всіх) І там правда є де гуляти, хоч цілісінький день. Ляпота)
Мірський замок - менший за розмірами, але теж досить симпатичний. І точно безкоштовний на території)
До Вільнюса ми в той день так і не доїхали, зате у нас була ніч з місяць у повні, смачне білоруське пиво і затишний лісок з полем для палатки)
Далі буде.
За 10-денну поїздку шиєю я накрутилася вдосталь, а що вже краєвидів надивилася (а ще косуль, озер, лосів, мостів, хмаринок...). Виявилося, що не так це вже важко-страшно-небезпечно-тижтакамаленька-тиждівчинка-цежмотоцикланемашина і тому подібне :) Прохолодно, дме, зате все видно :) А ще - багато цікавих цікавинок по дорозі, не одне несподіване і приємне знайомство, сутінки на березі моря опівночі і незлічити скільки вражень.
Виглядала поїздка ось так, всього 3733 км (карта по кліку):
По маршруту були: чорнобильська зона; Бобруйськ, Мінськ, замки Нясвіж, Мір, Ліда; Вільнюс, Тракай; Рига, супердешевий обід, Юрмала; несподівано Кулдіга, Колка, злиття морів і лось О_о; Вентспілс, Льєпайя, Паланга, Клайпеда і Куршська коса; Білосток, Біловежська пуща, зубри і навіть вовк; Луцьк, тунель кохання і Рівне. І
хоч минув вже не один день після повернення) та все ж постараюся все це пригадати)
День 1
На початку подорожі, власне, нічого, крім суперзборів, як завше, і традиційного виїзду пізніше, ніж планувалося, не було. Принаймні, в межах столиці. Проїхалися по чорнобильській зоні, подивилися на покинуті і майже зруйновані будинки. Справляють моторошне і гнітюче враження. Додати до цього сліди нещодавньої пожежі - прекрасна картинка для постапокаліпсису. А біля однієї напіврозваленої хатки, що стояла трішки в глибині, біля дороги стояв звичайний дерев’яний стільчик... Такий, що бабусі виносять сидіти і продавати городину. І таке враження було, ніби його зовсім от щойно винесли... Хоча, може, то у мене бурхлива фантазія.
Між іншим, на білоруській території зони відчуження майже не зустрічається населених пунктів - ні покинутих, ні нинішніх. Певно, і тоді в цій місцевості не надто багато людей жили.
На кордоні почалися пригоди. І взагалі, можна дати цій подорожі девіз «Жодного кордону без пригод!». Тому що наші прикордонники - люди хитрі, а в зоні їм нудно, тому вони довго і зі смаком, всім складом роздивлялися нашого туристичного ножа, буцім він може раптово виявитися холодною зброєю. Залишили їм «на пам’ять» і рушили далі, бо в зоні зупинятися не можна, а вже починало сутеніти, скоро треба було шукати місце на ночівлю. З білоруського ж боку відразу відчувся контраст у ставленні - хоч і багато папірців, а проте якось доброзичливіше, уважніше. Розповіли про платні дороги, пояснили про документи, проштампували і пропустили.
Планували у перший день доїхати майже до Мазура і поки знайшли місце, де можна зупинитися, таки майже і дісталися до нього.
День 2
На ранок ми з’ясували, що страховка і грінкарта залишилися на білоруській митниці… 70 км - ніби й не дуже далеко, проте повертатися завжди не особливо приємно. Але, як не дивно, на митниці нас зустріли, як давно очікуваних гостей - виявляється, митники за нас переживали і навіть просили українців, що проїздили зранку, телефонувати нам, щоб повідомити про забуту страховку. Приємно :)
По дорозі назад-вперед роздивилися нарешті білоруську чорнобильську зону. Заповідник, ліс і знаки про забруднення і заборону з’їжджати з дороги. Принаймні, погідного дня зовсім не скидалося на зону відселення.
Що цікаво - у білоруських селах і на дорогах все таке акуратне. Зупинки пофарбовані, смітнички стоять, ніякого графіті, ніяких куп сміття. А у будинків, що стоять вздовж дороги, в усіх - однакові паркани. По різних селах різні, зате в одному - одні. От їдеш селом, а вздовж дороги однаковісінький чепурнений бетонний ажурний паркан) Між будинкам вже хто як спромігся, у кого сітка, у кого штахетинки, а хто й без паркану живе, зате біля дороги - ляпота)
Отак ми нарешті дісталися першого нашого пункту - Бобруйська.
Містечко невеличке, зате у нього є маленький, але історичний центр з бобром, навіть двома. З обома познайомилися, подивилися Бобруйську фортецю (на ній навіть інвентарний номер є!) і відкрили сезон морозива.
З білоруськими грошима справжня чудасія, я до них так і не звикла до кінця поїздки. Щоб не мучитися з курсом, вирішили дуже грубо округлювати 1 000 білоруських рублів = 1 грн. І от знімаєш з банкомату 200 000 (страшні гроші!!), а воно тобі дає один папірець… Купуєш на нього морозиво - і у тебе така пачка грошей, що в кишеню не влазить… «А, немає у вас 100 рублів, ну добре, хай будете винні» О_о Дивовижа :)
Пара годин - і ми у Мінську. Лиш тут бронювали кімнату, бо якраз травневі, зате в самісінькому центрі, навпроти залізничного, чи то пак - чигуначного - вокзалу. Білоруською) У нашому давньому будинку був надзвичайний ліфт, ніколи ще таких не бачили. Коли піднімалися з адміністратором, зайшли в маленький, заледве на 3-4 людини, ліфт, а вона каже: «Поїдемо великим, у вас речі». Який же тоді маленький? О_О Ми дізналися… Якраз на 2 людини. А якщо стояти впоперек, можна впиратися плечима в стінку))
Уже сутеніло і архітектурні пам’ятники не особливо роздивишся, тож ми пішли до культурної пам’ятки - Національної бібліотеки міста.
"ромбокубоктаэдр высотой 73,6 м и весом 115 000 тонн (не считая книг)" О_о
Покаталися в метро. Майже таке самісіньке, як і наше) Тільки жетончики бузкові)
День 3
Виявляється, Мінськ стародавній - хоч маленький, зате дуже симпатичний і приємний. Займає зовсім небагато місця, може, з декілька кварталів. Церкви-церквочки, фонтанчики, старенькі купецькі будиночки Троїцького передмістя - компактно і привітно.
Ще тут креативні дріжджі О_о І «Белкнига», яка явно ж не просто білоруська, а й біляча :)
Погода, всупереч прогнозам, була сонячна і досить тепла, а ще - були травневі свята, а значить - ярмарок, знамена і пісні) Так-так, як ми не дивувалися, що ніяким соціалізмом в Білорусі і не пахне, просто все акуратно і доглянуто, як відразу ж і опинилися мовби в машині часу. Насправді так, досить багато і назв магазинів / закладів, схожих на радянські, і стилістика реклами часто дещо нагадувала, і пісні - «Золотая лестница» і «Земля в иллюминаторе», а проте я би не говорила, що так вже по-радянськи, просто… по-своєму) Може, то так на туристичний погляд відчувається, а зблизька - інакше, та головне, що враження - позитивні. А ще ми наїлися справжніх білоруських дерунів і смачнющого (і дуже поживного) гарячого шоколаду, за наводкою друзів :)
Погода була сонячною, ми - ситими, до Вільнюса - кілька годин їзди, то ж ми… до нього не поїхали) А звернули покататися по замкам, раз ми вже тут, чом би й ні?) Першим по курсу був Нясвіж. Яка хороша назва для міста - Няяяяяясвіж)
Замок прекрасний і чудово відреставрований, а ми - не дуже розумні) Тому що спершу простояли довжелезну чергу за квитками, потім з’ясували, що вони по 110 тисяч, а у нас і готівки такої нема, та і якось задорого… Врешті до нас дійшло, що то квитки у зали, а територія відкрита для всіх) І там правда є де гуляти, хоч цілісінький день. Ляпота)
Мірський замок - менший за розмірами, але теж досить симпатичний. І точно безкоштовний на території)
До Вільнюса ми в той день так і не доїхали, зате у нас була ніч з місяць у повні, смачне білоруське пиво і затишний лісок з полем для палатки)
Далі буде.