Паста-піца, паста-піца!
Насправді я зовсім не збиралася їхати в Італію. Чесно, в усьому винні ВіззЕйр. У мене була запланована маленька-дешевенька подорож у Вільнюс, куди вони раптово скасували рейси. Довелося вибирати з того, що є…
А якщо відверто, не знаю, коли б я ще отак приїхала в цю сонячну і розслаблену країну, в якій все таке яскраве і квітуче, а біля Альп і Швейцарії - взагалі казка. Власне, тому, мабуть, і люди такі життєрадісні і спокійні - бачити таку красу щодня і не посміхатися неможливо, як на мене.
Фото цього разу значно кращі (дякую, Русь!), а літери поки щось не дуже складаються, тож нехай буде більше картинок і менше тексту. Прогуляємося вуличками і поплаваємо озером, а почнемо зі старого Мілану.
Наприклад, так:
Стара частина міста дуже атмосферна, не в останню чергу завдяки таким стареньким трамвайчикам, що їздять лише тут. Обійти район можна спокійно за пару днів вздовж і впоперек, усі цікавинки в двох кроках один від одного. Бізнес-місто, воно ж „Сіті“, теж нікуди не ділося, варто відійти на пару кварталів - і ви на місці. Виглядає цілком стандартно, так що гуляти там немає змісту (якщо ви не член секти скла і пластику, звісно).
Перше, що відвідати просто маст, тим паче нам, українцям, в нинішніх-то умовах, - це Міланський вокзал. Він воістину грандіозний, неймовірно величезний і монументальний. Прям як Всесвіт.
Але фішка не лише в цьому. Справа в тім, що вокзал - фашистський. Самі розумієте. До речі, додаткова безкоштовна розвага - троллінг москалів одним фактом розмови українською (між собою) і стрічечок на рюкзаках. Задоволення на 5+!
Побудував вокзал ще Муссоліні як символ своєї ідеології. До речі, на жодному магніті чи листівці про нього навіть згадки нема. Таке враження, що міланці вдають, ніби ніякого такого вокзалу у них і близько не існує. А штука насправді дуже цікава, якщо розгледіти.
Хоча є в Мілані і штуки, значно менші, але не менш красиві. Приміром, один із найстаріших будинків, який досі тримають атланти (втомилися, певно, бідолажки).
Або Алесcандро Манцоні, письменник, автор першого італійського історичного роману, зі своїм пам’ятником і палацом.
Палац має на собі таку кількість мініатюрних (відносно до власне його розмірів) прикрас, що їх можна роздивлятися цілий день, а то і два.
Є у них і своя тріумфальна арка - у даному випадку Арка Миру. Люди пасуться відпочивають прямо на газонах, мир - він і в Мілані мир.
Знаменита опера Ла Скала. Чесно, поряд із палацом Манцоні, навпроти якого вона знаходиться, якось не вразила. Хоча кажуть же, що оперне мистецтво - не для всіх)
А між ними - Леонардо ді Капріо, той самий.
І яке ж велике (чи мале, яка різниця) місто без собору? Міланський будувався страх скільки років, змішав усі стилі, які знайшов, і в результаті став дивовижним незабутнім храмом.
Башточки, скульптури, стрільчаті і барокові вікна, камінь, що змінює колір залежно від освітлення… Сфотографувати його цілком - задача із розряду фантастики, тож як хочете роздивитися краще, гугол знає як.
І наостанок - замок Сфорца, оборонна споруда в самісінькому центрі міста (принаймні, зараз).
За якимось дивним збігом обставин там, крім традиційних весіль, проходила виставка з чудернацькими деревами і „людиною без мозку“.
А ще - яскравими, аж кислотними горобцями, розміром більше деяких білок. Як і іспанці, італійці люблять незрозумілі скульптури просто так, ледь чи не серед поля. У мене давно є теорія, що то вони так від перегріву, але хто зна. Творчі люди такі творчі.
А, і про піцу - вона тут дуже смачна і зовсім інакша. А за пасту на сніданок на вас коситимуться всі, кому не лінь, хіба крім офіціантів)
На цьому поки все. Далі у програмі прогулянки - казкове озеро Комо, маленькі містечка і згорівші носи. Зберігайте проїзний документ до кінця поїздки.
А якщо відверто, не знаю, коли б я ще отак приїхала в цю сонячну і розслаблену країну, в якій все таке яскраве і квітуче, а біля Альп і Швейцарії - взагалі казка. Власне, тому, мабуть, і люди такі життєрадісні і спокійні - бачити таку красу щодня і не посміхатися неможливо, як на мене.
Фото цього разу значно кращі (дякую, Русь!), а літери поки щось не дуже складаються, тож нехай буде більше картинок і менше тексту. Прогуляємося вуличками і поплаваємо озером, а почнемо зі старого Мілану.
Наприклад, так:
Стара частина міста дуже атмосферна, не в останню чергу завдяки таким стареньким трамвайчикам, що їздять лише тут. Обійти район можна спокійно за пару днів вздовж і впоперек, усі цікавинки в двох кроках один від одного. Бізнес-місто, воно ж „Сіті“, теж нікуди не ділося, варто відійти на пару кварталів - і ви на місці. Виглядає цілком стандартно, так що гуляти там немає змісту (якщо ви не член секти скла і пластику, звісно).
Перше, що відвідати просто маст, тим паче нам, українцям, в нинішніх-то умовах, - це Міланський вокзал. Він воістину грандіозний, неймовірно величезний і монументальний. Прям як Всесвіт.
Але фішка не лише в цьому. Справа в тім, що вокзал - фашистський. Самі розумієте. До речі, додаткова безкоштовна розвага - троллінг москалів одним фактом розмови українською (між собою) і стрічечок на рюкзаках. Задоволення на 5+!
Побудував вокзал ще Муссоліні як символ своєї ідеології. До речі, на жодному магніті чи листівці про нього навіть згадки нема. Таке враження, що міланці вдають, ніби ніякого такого вокзалу у них і близько не існує. А штука насправді дуже цікава, якщо розгледіти.
Хоча є в Мілані і штуки, значно менші, але не менш красиві. Приміром, один із найстаріших будинків, який досі тримають атланти (втомилися, певно, бідолажки).
Або Алесcандро Манцоні, письменник, автор першого італійського історичного роману, зі своїм пам’ятником і палацом.
Палац має на собі таку кількість мініатюрних (відносно до власне його розмірів) прикрас, що їх можна роздивлятися цілий день, а то і два.
Є у них і своя тріумфальна арка - у даному випадку Арка Миру. Люди пасуться відпочивають прямо на газонах, мир - він і в Мілані мир.
Знаменита опера Ла Скала. Чесно, поряд із палацом Манцоні, навпроти якого вона знаходиться, якось не вразила. Хоча кажуть же, що оперне мистецтво - не для всіх)
А між ними - Леонардо ді Капріо, той самий.
І яке ж велике (чи мале, яка різниця) місто без собору? Міланський будувався страх скільки років, змішав усі стилі, які знайшов, і в результаті став дивовижним незабутнім храмом.
Башточки, скульптури, стрільчаті і барокові вікна, камінь, що змінює колір залежно від освітлення… Сфотографувати його цілком - задача із розряду фантастики, тож як хочете роздивитися краще, гугол знає як.
І наостанок - замок Сфорца, оборонна споруда в самісінькому центрі міста (принаймні, зараз).
За якимось дивним збігом обставин там, крім традиційних весіль, проходила виставка з чудернацькими деревами і „людиною без мозку“.
А ще - яскравими, аж кислотними горобцями, розміром більше деяких білок. Як і іспанці, італійці люблять незрозумілі скульптури просто так, ледь чи не серед поля. У мене давно є теорія, що то вони так від перегріву, але хто зна. Творчі люди такі творчі.
А, і про піцу - вона тут дуже смачна і зовсім інакша. А за пасту на сніданок на вас коситимуться всі, кому не лінь, хіба крім офіціантів)
На цьому поки все. Далі у програмі прогулянки - казкове озеро Комо, маленькі містечка і згорівші носи. Зберігайте проїзний документ до кінця поїздки.