Велопробіг на «Бурштиновий шлях» та велозмагання в Кузнецовську
У пошуках нових вражень, що подарували вело подорожі, зокрема поїздка по Поліссю, продовжуємо мандрувати. До того ж на «руку лягли» День Конституції з Днем молоді, а це ще один подарований державою вихідний. Так співпало, що і етно-тур-фестиваль «Бурштиновий шлях» в 2013 року проходив біля станції вузькоколійної залізниці Володимирець і саме 28-30 червня. В підтримку фестивалю за ініціативи генерального директора Рівненської АЕС Павла Павлишина та за підтримки адміністрації і профспілкового комітету станції 28 червня 2013 року був організований велопробіг Кузнецовськ - Володимирець, що ставив за мету популяризацію здорового способу життя та пропагування дбайливого ставлення до довкілля.
Потрапила в Кузнецовськ я 27 червня ввечері. Вночі йшов дощ і на ранок нас з Сашком охопили сумніви чи відбудеться обіцяний пробіг, хоча ми мали тверді наміри відвідати фестиваль за будь-якої погоди. Та не зважаючи на все це, близько 11 ранку всі бажаючі прийняти участь у вело заїзді з’їжджались до центру в м. Кузнецовськ. Серед учасників велопробігу переважна більшість були працівники РАЕС, які сподівались на участь у заїзді генерального директора Павла Павлишина. Та на прикрість всім, він під’їхав вдягнений у цивільне, і у вело мандрівку не поїхав, пояснивши це тим, що повинен зустрічати губернатора Рівненської області, який їде відкривати фестиваль. Директор РАЕС полюбляє вело рух, і одного разу з Сашком ( kudrik_o_a) їздив у покатушку в округах Кузнецовська.
До проведення вело заїзду організатори віднеслись дуже відповідально та провели все на вищому рівні. Учасників реєстрували, роздавали яскраві майки, було забезпечено супроводження міліцією, швидкою та автомобілем технічного забезпечення, в який можна було сісти на протязі всього заїзду, в разі поломки, чи не змоги крутити далі. Усіх хто зголосився їхати, вистроїли в колону і під звуки міліцейських мигалок ми рушили до м. Володимирець.
і нехай весь світ зачекає....
Темп задали трохи зашвидкий, тому всі вирвались вперед, а я з висунутим язиком на плечах пленталась позаду. Декілька разів мене наполегливо зваблювали пересісти у технічку та я не здавалась - крутила, що є змоги. Швидка, яка змушена була їхати позаду, постійно давила на п’яти додаючи «волшебного пенделя» та мотивації їхати далі і ще дужче крутити. Під час заїзду робили дві зупинки. Першу - у с. Олізарка, біля природного джерела - попити студеної води, другу - неподалік Володимирця у с. Довговоля, де сформували організовану колону. Перед в’їздом до районного центру чекали, щоб пропустити колону джипів губернатора області. Ось і вияснилось, чому мене так наполегливо просили пересісти в машину, певно боялись не втигнути (як завжди, чиновницькі штучки).
Проїжджаючи Володимирцем жителі міста підтримували та підбадьорювали учасників заїзду оплесками та щирими посмішками. Це підіймало і без того позитивний та піднесений настрій. Відтак фінішували у повному складі. Подолати 30-кілометрову дистанцію вийшло за півтори години. Всього в заїзді прийняло участь близько 50 чоловік, серед яких були діти і активісти старшої вікової групи. Дівчат у заїзді приймало участь троє чи четверо.
Під’їжджаючи до залізничного переїзду вузьколійки нас зустрічали оплесками гості та учасники фестивалю «Бурштиновий шлях». Одразу після нашого приїзду відбулось урочисте відкритя фесту, який вже декілька років поспіль проводять на базі найунікальнішого туристичного об’єкта області - вузькоколійної залізниці Антонівка-Зарічне. Вузькоколійна залізниця шириною 750 мм від Антонівки була побудована орієнтовно біля 1895. Тут і досі використовуються в обслуговуванні залізниці тепловоз ТУ2 та ТУ7 1970-х років випуску, електрожезлова система, пікети, семафори та п’ятилінзовий світлофор, що, є справжнім відкриттям для любителів раритетної техніки та цінителів історії. Більше про історію кушки можна прочитати тут http://www.polissya.eu/2009/03/blog-post_19.html
Як буде нам за 60 будемо пересідати на таких звірів
Для залізних конів організували імпровізовану стоянку біля окраси і символу Поліського фестивалю «Бурштинового» вагончика. Всі розбіглись на оглядини виставочного наметового містечка фестивалю, де кожен куточок Поліського краю демонстрував колоритні речі та товари власного виробництва. Різноманітні вишиванки та рушники, ручної та машинної вишивки, віночки різних стилів та матеріалів, серветки усіляких способів виробництва, навіть, шкарпетки з національними візерунками, символи та прадавні оберезі колоритних сіл та районів Поліського краю, різьблені, плетені та гончарні предмети, лялькі-мотанки та кумедно-оригінальні ляльки ручної роботи. Все це можна було придбати з рук самих майстрів. Але головним, звісно, був бурштин. Представляли на огляд та продавали, як дрібні сувеніри, так і коштовні прикраси, лікувальні вироби з необробленого каменю та картини, оздоблені крихтами цих сонячних камінців, шматочки яких, ніколи не бувають однакового окрасу. Вартість виробів із цієї поліської «перлини» була різною. Найдешевший браслет можна було придбати за 10 гривень, а от вартість картин, встелених бурштиновою крихтою, залежить від розмірів та складності роботи.
Тим, хто зголоднів, можна було скуштувати Поліських делікатесів - домашніх печених у печі пирогів з чорницями, вареників, ковбас, риби та інших різносолів. Запити все це пропонували медовохую чи домашнім вином. Та спражнім багатством Поліщуків є мацик (або як в народі кажуть, «Поліське чудо») - сиров'ялена свинина у кендюху(шлунку), що вистоюється близько півроку, та, раніше, готувалась лише в деяких районах Полісся. Це «чудо» можна було придбати від 250 гривень за кілограм. Підсолоджували життя гостям фестивалю бджолярі, які пропонували різноманітну продукцію бджільництва та запашний нещодавно викачаний лісовий медок.
Поліське "диво" - мацик
Життя «Бурштинового» дійства починало вирували на повну силу. Всіх учасників вело заїзду покликали на смачну польову кашу з м’ясом. Частували також домашнім печивом з чаєм або кавою.
Після смачного обіду можна було й на далі поринути у атмосферу народних гулянь та етносу цього колоритного краю. Навкруги лунали душевні співи поліських пісень, можна було приєднатись до всенародних танців, було багато люду вдягненого у справжній народний стройовий одяг, дітей розважали міні-театри з костюмованими героями, можна було поспілкуватись з народними майстрами та умільцями, відвідати майстер-класи на різні тематики. По серед наметового містечка красувалася, вишита майстринями краю, карта Володимерцького району, з позначеним «Буршнитновим» шляхом - місцями видобутку цього «сонячного» каміння.
Свято було у розпалі. Гостям фесту пропонували різноманітні екскурсії «поїздком» здовж вузькоколійки та автобусні тури Поліссям. Та найпопулярнішими все ж є маршрут «кукушкою». Потяг, що складається з тепловоза та чотирьох вагончиків, рухається вздовж ліси, луги, озера та колоритні села, перетинає унікальний залізно-дорожний дерев’яний міст через р.Стир. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні та найдовший дерев'яний залізничний міст в Європі (довжина 153 м). Він з'єднує два райони - Володимирецький і Зарічненський. Коли Стир навесні розливається, потрапити на протилежний берег можна хіба що через цей залізничний міст. Побудуваний 1906 року (інші дані - 1908). Опори дерев'яні, їх, здається, не змінювали з часів зведення мосту. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий.
Окрім цього мосту, на вузькоколійці є ще 30 невеликих мостів - усі дерев'яні. Загалом на всьому шляху 83 штучні споруди через річечки, канави та рови. В с.Млинок ще є ще одна унікальна споруда - єдина на Рівненщині річкова переправа - пором через р.Стир
Маршрутів було вдосталь, на будь-який смак. І справді цей край є багатим на чудові, подекуди безлюдні місця, просочені п’янкими ароматами лісів та полів, прозорою водою м’яких збагачених гліцерином озер. Відпочиваючи можна натрапити і на непрохідні болота, оточені ягідниками чорниць, ожини, журавлини, грибів та цілющих трав. Проте не варто забувати, що це і край «диких» комарів та інших літаючих «звірів».
Учасникам вело заїзду було запропоновано добиратись до Кузнецовська ввечері спеціальним автобусом та представлено грузову машину для роверів. Не знаю, чи скористався хтось такими благами, більшість велосипедистів долали шлях додому, самотужки, на своїх «двох залізних». Погода сприяла мандруванню і ми з Сашком та з його товаришем Максимом вирішили організувати собі невеликий екскурс Поліськими краями та вирушили в дорогу. Проїхались через пронизаний ароматом суниці ліс, заїхали до Сашка в Рафалівку на ягоди та попід стінами атомних енергоблоків доїхали до Кузнецовська.
Сьогодні «Бурштиной шлях» відбувався у Володимирці. Завтра гостей вже мали гостинно приймати жителі с. Хиночі. Тому що, фестивалю заведено рухатись вздовж станцій вузькоколійки. Адже мета цього дійства - розкрити для туристів неповторний колорит усіх 16 зупинок найдовшої діючої у Європі вузькоколійної залізниці довжиною 106 кілометрів. Водночас для збільшення туристичної привабливості об’єкту Василь Берташ запропонував залізничникам відновити рух паротягу (так було до 1972 року). Це стане додатковим зацікавленням для любителів раритетної техніки та поціновувачів історії, аби приїхати на унікальний об’єкт. Побачим, як воно буде, адже вже декілька років подейкують про закриття цієї, зі слів, не рентабельної залізниці.
До Дня молоді у Кузнецовську вже дугий рік поспіль відбувається Відкритий Чемпіонат РАЕС з велоспорту. Учасників було близько 25 чол. Першим етапом Чемпіонату була участь у велопробігу до Володимирця. 30 червня, в суботу, відбувся другий етап змагань - крос-кантрійні перегони з роздільним стартом. У лісі по піщаним дорогам та стежкам був організований трек довжиною близько 3 км. Вікова категорія учасників була різною, відомі брендові ровери не були фаворитами. Найшвидшим за всіх був Сашко (…), хоча і час інших учасників був дуже близькими до переможця.
В неділю відбувся третій етап змагань - вправи на майданчику. На цей етап доєдналось ще декілька учасників на б-міксах. У цій категорії вони таки дали фору Сашкові.
За результатами всіх етапів змагань перемогу здобув Кудрик Олександр. Переможці змагань отримали грошові винагороди, дипломами та грамоти. Я також вперше спробувала прийняти участь у змаганнях та отримала заохочувальний приз - диплом та лише солодкий подарунок. Нажаль конкурентів в моїй категорії не виявилось.
Загалом, розвиток вело руху в Кузнецовську, думаю, справа часу, так як, з результату вело заходів видно, що у місті є багато зацікавлених у поїздках та до участі у змаганнях людей. Сподіваємось на продовження розвитку цієї справи.
Всім причетним до дійства дякуємо за море вражень і позитивні емоції!!
Дякую за увагу та до зустрічі!!!
l1saveta
28-30 червня 2013
Потрапила в Кузнецовськ я 27 червня ввечері. Вночі йшов дощ і на ранок нас з Сашком охопили сумніви чи відбудеться обіцяний пробіг, хоча ми мали тверді наміри відвідати фестиваль за будь-якої погоди. Та не зважаючи на все це, близько 11 ранку всі бажаючі прийняти участь у вело заїзді з’їжджались до центру в м. Кузнецовськ. Серед учасників велопробігу переважна більшість були працівники РАЕС, які сподівались на участь у заїзді генерального директора Павла Павлишина. Та на прикрість всім, він під’їхав вдягнений у цивільне, і у вело мандрівку не поїхав, пояснивши це тим, що повинен зустрічати губернатора Рівненської області, який їде відкривати фестиваль. Директор РАЕС полюбляє вело рух, і одного разу з Сашком ( kudrik_o_a) їздив у покатушку в округах Кузнецовська.
До проведення вело заїзду організатори віднеслись дуже відповідально та провели все на вищому рівні. Учасників реєстрували, роздавали яскраві майки, було забезпечено супроводження міліцією, швидкою та автомобілем технічного забезпечення, в який можна було сісти на протязі всього заїзду, в разі поломки, чи не змоги крутити далі. Усіх хто зголосився їхати, вистроїли в колону і під звуки міліцейських мигалок ми рушили до м. Володимирець.
і нехай весь світ зачекає....
Темп задали трохи зашвидкий, тому всі вирвались вперед, а я з висунутим язиком на плечах пленталась позаду. Декілька разів мене наполегливо зваблювали пересісти у технічку та я не здавалась - крутила, що є змоги. Швидка, яка змушена була їхати позаду, постійно давила на п’яти додаючи «волшебного пенделя» та мотивації їхати далі і ще дужче крутити. Під час заїзду робили дві зупинки. Першу - у с. Олізарка, біля природного джерела - попити студеної води, другу - неподалік Володимирця у с. Довговоля, де сформували організовану колону. Перед в’їздом до районного центру чекали, щоб пропустити колону джипів губернатора області. Ось і вияснилось, чому мене так наполегливо просили пересісти в машину, певно боялись не втигнути (як завжди, чиновницькі штучки).
Проїжджаючи Володимирцем жителі міста підтримували та підбадьорювали учасників заїзду оплесками та щирими посмішками. Це підіймало і без того позитивний та піднесений настрій. Відтак фінішували у повному складі. Подолати 30-кілометрову дистанцію вийшло за півтори години. Всього в заїзді прийняло участь близько 50 чоловік, серед яких були діти і активісти старшої вікової групи. Дівчат у заїзді приймало участь троє чи четверо.
Під’їжджаючи до залізничного переїзду вузьколійки нас зустрічали оплесками гості та учасники фестивалю «Бурштиновий шлях». Одразу після нашого приїзду відбулось урочисте відкритя фесту, який вже декілька років поспіль проводять на базі найунікальнішого туристичного об’єкта області - вузькоколійної залізниці Антонівка-Зарічне. Вузькоколійна залізниця шириною 750 мм від Антонівки була побудована орієнтовно біля 1895. Тут і досі використовуються в обслуговуванні залізниці тепловоз ТУ2 та ТУ7 1970-х років випуску, електрожезлова система, пікети, семафори та п’ятилінзовий світлофор, що, є справжнім відкриттям для любителів раритетної техніки та цінителів історії. Більше про історію кушки можна прочитати тут http://www.polissya.eu/2009/03/blog-post_19.html
Як буде нам за 60 будемо пересідати на таких звірів
Для залізних конів організували імпровізовану стоянку біля окраси і символу Поліського фестивалю «Бурштинового» вагончика. Всі розбіглись на оглядини виставочного наметового містечка фестивалю, де кожен куточок Поліського краю демонстрував колоритні речі та товари власного виробництва. Різноманітні вишиванки та рушники, ручної та машинної вишивки, віночки різних стилів та матеріалів, серветки усіляких способів виробництва, навіть, шкарпетки з національними візерунками, символи та прадавні оберезі колоритних сіл та районів Поліського краю, різьблені, плетені та гончарні предмети, лялькі-мотанки та кумедно-оригінальні ляльки ручної роботи. Все це можна було придбати з рук самих майстрів. Але головним, звісно, був бурштин. Представляли на огляд та продавали, як дрібні сувеніри, так і коштовні прикраси, лікувальні вироби з необробленого каменю та картини, оздоблені крихтами цих сонячних камінців, шматочки яких, ніколи не бувають однакового окрасу. Вартість виробів із цієї поліської «перлини» була різною. Найдешевший браслет можна було придбати за 10 гривень, а от вартість картин, встелених бурштиновою крихтою, залежить від розмірів та складності роботи.
Тим, хто зголоднів, можна було скуштувати Поліських делікатесів - домашніх печених у печі пирогів з чорницями, вареників, ковбас, риби та інших різносолів. Запити все це пропонували медовохую чи домашнім вином. Та спражнім багатством Поліщуків є мацик (або як в народі кажуть, «Поліське чудо») - сиров'ялена свинина у кендюху(шлунку), що вистоюється близько півроку, та, раніше, готувалась лише в деяких районах Полісся. Це «чудо» можна було придбати від 250 гривень за кілограм. Підсолоджували життя гостям фестивалю бджолярі, які пропонували різноманітну продукцію бджільництва та запашний нещодавно викачаний лісовий медок.
Поліське "диво" - мацик
Життя «Бурштинового» дійства починало вирували на повну силу. Всіх учасників вело заїзду покликали на смачну польову кашу з м’ясом. Частували також домашнім печивом з чаєм або кавою.
Після смачного обіду можна було й на далі поринути у атмосферу народних гулянь та етносу цього колоритного краю. Навкруги лунали душевні співи поліських пісень, можна було приєднатись до всенародних танців, було багато люду вдягненого у справжній народний стройовий одяг, дітей розважали міні-театри з костюмованими героями, можна було поспілкуватись з народними майстрами та умільцями, відвідати майстер-класи на різні тематики. По серед наметового містечка красувалася, вишита майстринями краю, карта Володимерцького району, з позначеним «Буршнитновим» шляхом - місцями видобутку цього «сонячного» каміння.
Свято було у розпалі. Гостям фесту пропонували різноманітні екскурсії «поїздком» здовж вузькоколійки та автобусні тури Поліссям. Та найпопулярнішими все ж є маршрут «кукушкою». Потяг, що складається з тепловоза та чотирьох вагончиків, рухається вздовж ліси, луги, озера та колоритні села, перетинає унікальний залізно-дорожний дерев’яний міст через р.Стир. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні та найдовший дерев'яний залізничний міст в Європі (довжина 153 м). Він з'єднує два райони - Володимирецький і Зарічненський. Коли Стир навесні розливається, потрапити на протилежний берег можна хіба що через цей залізничний міст. Побудуваний 1906 року (інші дані - 1908). Опори дерев'яні, їх, здається, не змінювали з часів зведення мосту. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий.
Окрім цього мосту, на вузькоколійці є ще 30 невеликих мостів - усі дерев'яні. Загалом на всьому шляху 83 штучні споруди через річечки, канави та рови. В с.Млинок ще є ще одна унікальна споруда - єдина на Рівненщині річкова переправа - пором через р.Стир
Маршрутів було вдосталь, на будь-який смак. І справді цей край є багатим на чудові, подекуди безлюдні місця, просочені п’янкими ароматами лісів та полів, прозорою водою м’яких збагачених гліцерином озер. Відпочиваючи можна натрапити і на непрохідні болота, оточені ягідниками чорниць, ожини, журавлини, грибів та цілющих трав. Проте не варто забувати, що це і край «диких» комарів та інших літаючих «звірів».
Учасникам вело заїзду було запропоновано добиратись до Кузнецовська ввечері спеціальним автобусом та представлено грузову машину для роверів. Не знаю, чи скористався хтось такими благами, більшість велосипедистів долали шлях додому, самотужки, на своїх «двох залізних». Погода сприяла мандруванню і ми з Сашком та з його товаришем Максимом вирішили організувати собі невеликий екскурс Поліськими краями та вирушили в дорогу. Проїхались через пронизаний ароматом суниці ліс, заїхали до Сашка в Рафалівку на ягоди та попід стінами атомних енергоблоків доїхали до Кузнецовська.
Сьогодні «Бурштиной шлях» відбувався у Володимирці. Завтра гостей вже мали гостинно приймати жителі с. Хиночі. Тому що, фестивалю заведено рухатись вздовж станцій вузькоколійки. Адже мета цього дійства - розкрити для туристів неповторний колорит усіх 16 зупинок найдовшої діючої у Європі вузькоколійної залізниці довжиною 106 кілометрів. Водночас для збільшення туристичної привабливості об’єкту Василь Берташ запропонував залізничникам відновити рух паротягу (так було до 1972 року). Це стане додатковим зацікавленням для любителів раритетної техніки та поціновувачів історії, аби приїхати на унікальний об’єкт. Побачим, як воно буде, адже вже декілька років подейкують про закриття цієї, зі слів, не рентабельної залізниці.
До Дня молоді у Кузнецовську вже дугий рік поспіль відбувається Відкритий Чемпіонат РАЕС з велоспорту. Учасників було близько 25 чол. Першим етапом Чемпіонату була участь у велопробігу до Володимирця. 30 червня, в суботу, відбувся другий етап змагань - крос-кантрійні перегони з роздільним стартом. У лісі по піщаним дорогам та стежкам був організований трек довжиною близько 3 км. Вікова категорія учасників була різною, відомі брендові ровери не були фаворитами. Найшвидшим за всіх був Сашко (…), хоча і час інших учасників був дуже близькими до переможця.
В неділю відбувся третій етап змагань - вправи на майданчику. На цей етап доєдналось ще декілька учасників на б-міксах. У цій категорії вони таки дали фору Сашкові.
За результатами всіх етапів змагань перемогу здобув Кудрик Олександр. Переможці змагань отримали грошові винагороди, дипломами та грамоти. Я також вперше спробувала прийняти участь у змаганнях та отримала заохочувальний приз - диплом та лише солодкий подарунок. Нажаль конкурентів в моїй категорії не виявилось.
Загалом, розвиток вело руху в Кузнецовську, думаю, справа часу, так як, з результату вело заходів видно, що у місті є багато зацікавлених у поїздках та до участі у змаганнях людей. Сподіваємось на продовження розвитку цієї справи.
Всім причетним до дійства дякуємо за море вражень і позитивні емоції!!
Дякую за увагу та до зустрічі!!!
l1saveta
28-30 червня 2013