про новий рік і ще трохи підсумків і планів
2012 вже три дні як минув.
підсумки поступово підводяться, висновки робляться по мірі віддалення від подій, факти вкладаються в голові, статистику підбивають соцмережі.
але лише зараз, цілий день передивлявшись фотографії з минулорічного нового року та і з року загалом, я починаю справді думати про 2012 в минулому часі. і тільки розібравши подарунки і передивившись фотографії з цьогорічного нового року, я починаю сприймати 2013 як теперішнє. не як постапокаліптичне майбутнє,якого може не бути, а саме як те, що відбувається вже. тут і зараз. і це усвідомлення здається мені важливим кроком, для того, щоб почати будувати плани.
одна дівчина написала тут про закриття епохи юності. або принаймні про плани демонтажу. не знаю, що вона вкладала в ці слова, але цієї новорічної ночі я гостро відчула момент проминання молодості. такої, про яку ми зазвичай кажемо : "we will never be so young again". цього року у мене була прекрасна нагода спостерігати це. не дарма якиймсь незрозумілим мені самій лейтмотивом крутилось останнім часом у мене в плеєрі і в голові полозковське; "мастерство поддержания пауз"
дивлячись на цих дівчаток я усвідомила, що "я не нулевая отметка больше, не дерзкий птенчик, не молодая завязь". і поки "молодая завязь глядит на меня, раззявясь", я насправді маю ще безліч речей зробити, для власного становлення лише тепер ти розумієш, що дорослість - це не зробити тунелі і татуху в 17 (хоча татуху і зараз хочеться), що дорослість - це думати на перспективу. І будувати плани. І втілювати ці плани
кКажется, мы выросли, мама, но не прекращаем длиться время сглаживает движения, но заостряет лица больше мы не порох и мёд, мы брусчатка, дерево и корица". Ми справді стаєм органічнішими,цільнішими і твердішими характером з цими роботами, стажуваннями, пріоритетами. дорослість - це коли вчишся відповідати сам за себе, коли найголовнішими твоїми стосунками стають стосунки з самим собою, а найприємнішими подарунками - подарунки куплені самій собі. "я дин себе джеки чан теперь и один себе санта-клаус." інакшими словами. ти сам себе захищаєш тепер і сам собі даруєш подарунки за хорошу поведінку. А "что до счастья, мама, - оно результат воздействия седатива или токсина", і ти з часом вчишся підбирати собі такі, що не викликають звикання, не шкодять здоров'ю і довкіллю. щастя, до речі, стає індивідуальним видом спорту. ти вже більше не намагаєшся ощасливити своїх з якихось причин тимчасово нещасливих подруг і не картаєш себе за те, що нічого не можеш вдіяти з тим, що в погоні за щастям, деякі з них тимчасово відчувають себе нещасливими. власне, цього року я зрозуміла, що все насправді є дуже тимчасовим і індивідуальним. і в цьому одна з відмінностей цього і минулого року. торік запорукою прекрасного нового року була таня, насті і багато домашнього вина. цього року для того, щоб новорічна ніч вдалась, мені було достатньо нової сукні і персональної пляшки шампанського. правду я прочитала у одного хлопця на сторінці: "Самые лучшие праздники - те, что происходят внутри нас". в такому випадку я можу сказати, що цей новий рік був прекрасним. минулий новий рік та і загалом рік був дуже колективним. ми їздили разом, святкували разом, працювали разом. цей мій новий рік був, попри приємну компанію, індивідуальним і індивідуальстичним. не знаю, чи можна робити з цього прогнози на рік. побачим. в будь якому разі, як каже одна моя кучерява подружка: "подорожувати самій - це такий кайф".
але є те, на що я хочу зробити прогнози і ставки в цьому році.
"всё, чего я боялся в детстве, теперь нелепее толстяков с укулеле. (толстяків або клоунів. і ті,і інші насправді однаково нестрашні і недолугі насправді) а страшно насправді тепер те, що "даже признаки будущего распада закономерны, на самом деле очень страшно не умереть молодым, мама, но как видишь, мы это преодолели". і що насправді нам ще пахать і пахать для тощо, щоб подолати цей страх нереалізованості. бо не реалізуватись зараз - це майже те саме, що померти молодою.щоб не писати потім печальних твітів і постів в фейсбук про те, яке униле у тебе життя і не виправдовувати це все літературними ідеалами, декадансом або вегето-судинною дистонією.
і тому,коли я думаю про нас через 5 років, я бачу якусь таку картинку: "что касается женщин, мама, здесь всё от триера до кар-вая всякий раз, когда в дом ко мне заявляется броская, деловая, передовая...". тільки без такого закінчення,як у полозкової, будь ласка
загалом,як каже ще одна, найближча, моя подруга: "пор ставати нарешті тими, ким себе хочемо бачити". але тут, як вона каже говорити про це не треба, кожен має скласти собі мінімальний план по реалізації цього, і виконувати його. почати будувати план демонтажу юності. і писати архітектурний проект дорослого життя. і тут то нарешті і просняються ось ці рядки:" иногда я кажусь себе полководцем в ссылке, иногда сорным семенем среди злака барабанщики бытия крутят палочки в воздухе надо мной, ожидая чьего-то знака" і тепер я знаю, що ти я сама собі знак. і що те, що я загадала собі за півгодини до нового року, курячи одну з останніх і дивлячись на київське небо, якого не буває в києві, обов'язково збудеться. не дарма ж я вперше сама побачила,як падає зірка.