море що з нього ми вийшли
не готове до нас
не підготовлене
ніби матір в якої нас викрали
сто років тому
крізь піну цідить ніби крізь вус китовий
пісок
він
шепоче немов шипучка
аль денте
такий не готовий до кроків
які варто зробити
торкаючи ясен і губ води
та море змушене підступити і обступити нас
знешкодити будильники
ніби луг що знешкоджує ліс
ніби життя що нейтралізує смерть
перетворюючи усе на сон
ми хитаємося у просторі
дверної коробки
навколо якої не стіни а місто з повітря
і кольорових платтів
ми з тобою чи п'яні чи намальовані
ти скажи
море вистрибнуло із себе
ніби твоя душа
зграя крилатих риб
сіль залишилася долі лежати
щоб не слизько
а те місто в повітрі
водою залите тепер
по самі ретранслятори й мінарети
по верхи котелень костелів
синаґоґ і готелів й мостів
і тоді як відступлять води
падаючи на землю
ми вже не зможемо жити
бо вже раз поєдналися
з морем
після америки це те, що я люблю тепер найбільше, міша. дякую.
http://schaslyvyj.livejournal.com/