(no subject)
“Раньше было мало ответов, теперь не стало самих вопросов”(с)
Я побачила свою фотку у якоїсь тьолочки в контакті. Тобто не мою фотку, а клацнуту мною. Це дивне відчуття - бачити те, що тобі боліло, що ти відчувала і думала, на чужій сторінці. Мабуть це так само, як коли тобі болить і ти пишеш прекрасну пісню, а потім малолєтки її скачують, слухають і ставлять на статус. А хтось ше коментує і ставить під нею сірдечки. Фак, я й сама раніше ставила сердечки.
Я дивилась на той профіль і думала - якого милого, тьолочка? Це не просто гарна фотка - це те, що я переживала, коли знімала це! Побачити свою фотку у когось на аві ( якщо ти не фоткала її за гроші на пафосну зеркалку для пафосного альбома) - приємне, але не надто миле відчуття. Ніби тобі одночасно приємно, що людям подобається твоя фотографія, але в той же час тобі бридко, що люди копаються в твоїй брудній білизні, та ще й приміряють її на себе. Ця фотографія для мене - інтимніше, ніж невипрана білизна з менструальною кров'ю. Направду, я ледве втрималась, щоб не запитати ту дівчину,чому вона поставила саме цю фотку собі? Як вона її знайшла? Що відбувається в її житті? Бо якщо з нею те ж саме, що було зі мною, коли я зняла цей кадр і написала на ньому цю фразу, я б мабуть... Я не знаю, що би я сказала їй в такому разі. Просто я сьогодні побачила ту фотку і повернулась в той стан. Я сиділа на набережній і продовжувала прокручувати всі ці події і питання у себе в голові. В мені було так багато питальних інтонацій останнім часом : Він любить мене? Попросить переселитись до себе жити,коли я знову збиратимусь додому, куди так не хочу повертатись? Залишить чи прожене мою собаку? Приїде, коли я попрошу, або коли буду не в змозі не те що просити, а встати з ліжка і накапати собі корвалол. Я сиділа і думала, що все це почалось тоді з того кліпу і питання “What's a girl to do?” Ця фраза застрягла у мене в голові,коли ми цілувались. Ми вже давно не цілуємось, а питання і досі застрягло в мені Я сиділа там і продовжувала питати себе What's a girl to do? Я була розбита,як та велика чашка, яку я забрала у нього, і шукала відповідей, і нового сенсу, і розуміння того, чому так сталось і що мені робити далі. І я зрештою зрозуміла, і знайшла свої відповіді, і навіть щось схоже на сенс. ( “В цьому немає ні сексу, ні сенсу” насправді, бо надто тішити себе новими шмотками, велосипедом або футболом було б надто дріб'язковою спробою самобману. Так само як не тішитись своєю собакою, прекрасними друзями або митттєвим відчуттям щастя було б надто безглуздим через таку дріб'язкову причину, як розбите серце). Я знайшла свій сенс у спокої і в тому, щоб приймати речі такими, як вони є. Може тому мені не хочеться до моря, хоч минуло вже майже три місяці,як я була там востаннє. Я не хочу знову питань. Я припинила ставити собі питання. Я пробую просто жити.Насправді це не так просто, бо я не знаю, що мені робити з цим сенсом і знайденими відповідями. Єдине, що я знаю, це те, що біля моря справді добре сидіти і ставити собі питання. Не зважаючи на те, хочеш ти знайти на них відповіді чи ні.