Сумне собаче
Вона знову про все здогадалася. Ходить за мною слідом, притуляється до мене, кладе голову на коліна, дивиться сумно-сумно... Вона вже знає, що я поїду, вона проти. Вона би хотіла, щоби я сиділа у саду їла смажене м'ясо, ковбасу, шоколадки, глазуровані сирочки і всим тим ділилася з нею. А вона би захищала мене від усіх ворожих котів, які вибираются на наш паркан і сороки, яка літа тут неподалік і скрекоче. Вона би хотіла, щоби я валялася з нею на газоні, дозволяючи лизати себе у обличчя, щоби я чухала їй пузо і гладила. І щоби так було ввесь час. А я все кудись їду. Вона вже знає, що означає оцей великий спакований рюкзак.
Я гладжу її і зазираю в її сумні очі. "Я повернуся, - кажу я їй,-я обов'язково повернуся."
Поки що вона мені вірить...