І. Д.

[kvitenn]

Він з’явився для мене зі звуку. Я зайшла в гості до одногрупника. Не пам’ятаю вже мети візиту, можливо за конспектом. Гуртожиток. Звичайна кімната: чотири ліжка, шафа, книжкові полиці, стіл. Хлопці - сусіди по кімнаті . Тривіальна розмова. І в якийсь момент, мабуть зовсім недоречний, десь у паузі між фразами, він узяв скрипку. Заграв. Для мене в той момент перестало існувати все окрім звуку. Я була повністю захоплена слуханням. Захоплена на стільки, що втратила відчуття часу і реальності. Не питайте в мене, що він грав. Я не знаю. Я не спитала і навряд чи згадаю мелодію, бо вона існувала саме стільки скільки звучала. Я слухала. Кожна мить була цілісною. І саме тому я не можу згадати цю музику. Не можу так само, як Геракліт не міг увійти в одну й ту саму річку, бо це не можливо за природою самих речей. Бо спогад лише тінь.
Цей дивний стан зник з останнім звуком. Музика зникла - залишився тільки музикант. В сіренькій кімнаті гуртожитку: чотири ліжка, шафа, книжкові полиці, стіл..
…У актовому залі училища йшов екзаменаційний концерт.
«Оцей? Зі скрипкою? - перепитала моя подруга, - він же такий негарний…»