а на вулиці дощ...

[kvitenn]

 Я з тобою вже котру годину, добу і сторіччя.
Ми злилися, утратили форму, змішалися з небом.
І тепер неможливо мене відділити від тебе -
Нас насправді нема. Залишилися небо і вічність.
Що було з нами вчора згадати також неможливо:
Кожен рух, кожен крок, кожне слово уже поза часом.
Небо плаче у море. А море, веселе й грайливе,
Поглинає ті сльози і все забуває одразу.
Хто ми? Де ми? Навіщо? І скільки пробудемо разом? -
Ці питання утратили сенс і здаються смішними.
27.03. 11.