Два часа ночі....
Здрасті, блять.
Ми сіводня собрались тута нашим тєсним кружком не просто так, а по тому поводу, шо в жизні кажного, болєє ілі мєнєє озабочєнного своєй лічной і общєствєнной жизнью чілавєка настає отвєствєнний момєнт, коли він должен себе чєстно спросіть : тварь я дрожащая, ілі "единственный живущий вид рода Homo семейства гоминид отряда приматов. От современных человекообразных, помимо ряда анатомических особенностей, отличается значительной степенью развития материальной культуры (включая изготовление и использование орудий), способностью к членораздельной речи и абстрактному мышлению" ?, блять.
А правда, получилось длінно, непонятно, но зато пріятно і льстітєльно ?
Бо грєєт душу осознаніє того, шо прінадлєжиш к вєлікой нациї, котора пєрша в мірє запустіла в космос Бєлку, Стрєлку і чілавєка Гагаріна, хотя ти лічно ніхуя к етому руку і не пріложил.
Шо, навєрноє, і к лучшему.
Патаму как даже лошаді Пржевальского понятно, шо єжлі срєндстатістічєскій Хомо Сапіенс к чєму то руку, окромя своєго хуя, пріложит, то нічо с етого харошего не получицця.
Но вєрньомся к нашим баранам, тоїсть к утрачєной тємє повєствованія...
Об чом ето я хтєл рассказать ?
Од осознанія собствєнного вєлічія забув, да і хуй с нім...
Начньом с опять нуля, тоїсть з мого собствєнного жизнєнного опита.
Воопшем, знаєте какім опитом я хочу з вами сіводня подєліцца ?
Так вот, знайтє : самиє щаслівиє мгновєнія моєй жизні були, коли я прєвратілся в ворону.
Ворона вона шо - нє сєєт, ні жньот.
Птічка Божия не знаєт ні заботи ні труда.
Пожерла пластмасси, посрала на олігархів - воопшем, шо ні на єсть самий натуральниий санітар города.
В остальноє, свободноє од общєствєнних забот врем`я, роби шо хоч, сіді сєбє, косі ліловим глазом.
Благодать...
Але, шоб прєвратіцца в варону, нада положить на алтарь совєршенства дохуя лічних свобод і терпіння.
Патамушта :
Раз - всьо повинно бути згідно малюнку.
Тобто конкрєтного руководства.
А руководства бивают настоящіє і фальшивиє.
Как Чумак і Кашпіровскій.
Хуй поймеш, хто настоящий, а хто найобує.
Прічом нє ісключєно, що найобує даже Мінздрав.
От і думай тут.
Два - На самом дєлє руководств по прєвращєнію в настощую варону гораздо больше, чим два.
Нікому даже неізвєстно, скіко їх.
То вам не в покєр іграть, де варінтів випадання нужной комбінації карт щитанноє колічєство - всіво два мільйона з копійками.
Три - не кажний наважицця хотя би врємєнно покинуть своє таке невдобне, але уже привичне до споживання пива тєло раді нєізвєстно чи получицця можливості поклювать гамна на халяву.
Я то всьо давно подозрєвал, але тіко лічний опит помог мінє утієрдіцца в ентом прєдположенії, чєму я і вас щас научу.
А поскольку я вже отягощон соотвєтствующім опитом, то нічо не мішає вам прислушацца до порад прохфесіонала, і не павтарять чужих ошибок, а с успєхом совєршать свої лічні.
І не думайте, я шо рішився на такий експєрімєтн з бухти-барахти, нікоїм случаєм !
В свойом лічном опитє я сначала вдохновився трьома самими авторітєтними із налічних під рукою составних істочніків :
1) Кастаньєдою
2) Урсулою Лє Гуїн
3) расказами жінки сусіда Петра
Самим легшим путьом було б воспользовацца способом сусіда Петра, поскольку для достіженія скотсткого состоянія достаточно було прийнять на грудь літр горівки.
Пугала нєпрєсказуємость - по рассказам жінки, він прєвращався то в свиню, то в дятла, а іногда і просто в неподдающуюся научной класифікації скотину.
З Урсулою Лє Гуїн було тож сложно - вона катєгорічєскі утвєрдала, шо єдінствєнний способ прєвратіцца в животноє - ето мислєнно пронікнуть в їво мозг.
Но прі етом сущєствуєт одна проблєма - в мозг животного чілавєчєскій мозг хуй помістицця, ввіду того, шо чєрєпна коробка нє рєзінова і нєйронув хозяїна на всіх не хватить, а поетому тих, шо понаїхали, рано ілі поздно ассіміліруть.
Карочє, піздєц лічності, как особистості.
Такоє мене не устраївало, даже ввіду ізначального отсутствія у мінє как лічності, так і особистості.
Наіболєє лояльним к нуждам обичного чілавєка оказався Кастаньєда, за шо йому большоє тоже чілавєчєскоє спасібо.
Во вніматєльно ниоднократно прочитаних мною ївонних трудах, гламная сложность описувалась отакуво :
Во-пєрвих - не спутать Нагваль с Тєналєм.
А во-вторих, - правільно вибрать мєсто, куда во врем`я опита сісти, шоб було удобно.
А остальноє само прийдьот, єжлі долго жувать кактуси.
Я так сразу і почувствовал, шо ето учєніє мойо !
Проблєма заключалась тіко в налічії кактусів, поскольку Нагваль с Тенальом Кастаньєда об`сняв очінь просто - одне із них - стіл, а друге - посуда на столі.
І сущность заключаєцця в том, шо посуда на столі.
А стіл, соотвєствєнно, під посудою.
В етом всьо учєніє і заключаєцца.
Вот ето стул - на ньом сідят.
Вот ето стол - на ньом єдят.
Главноє - нє пєрєпутай.
Ну как то так.
А так как в то врем`я в мене не було ні стола, ні посуди, патамушта я був холостяк і жив де попало, так шо всі еті сложності мене абсолютно не волновали.
Отсутствіє налічія кактусів с успєхом рєшилось прочтєнієм популярной статті в мєстной газєтє.
Там писали, шо з їхніх кактусів гонят самогонку - текілу по їхньому.
По здравомислящєм рассуждєнії стало понятно, шо від переміни додатків сума не міняєцця, а градус тіко усіліваєцца.
Поетому пожираніє корзінки мескалінових кактусів я з льогким серцем махнув на випіваніє літра бурячанки, усілінноє парой літров пива.
Послє чєго осталось тіко найти підходящєє мєсто, в котором, по учєнію Кастаньєди, положено чувствовать сєбя удобно і защіщонно.
В кнігє Кастаньєда пісал, шо пока не найшов собі сідало, постоянно ощущав себе уязвімим для дойобок всіляких духов.
І в жизні получилось так же.
Де, блять, я не питался прилягти, постоянно якась скотина мішала - то наряд мєнтов присунецця, то якась парочка кряхче, то бомжі свої проблєми рішають.
Наконєц, под утро, я пошті найшов харошє мєсто - пустинне, тепле і удобне, але оказалось шо то проспєкт імєні Лєніна, і оттуда мене согналі утрєнніє троллєйбуси.
Довелось примоститись в скверику під лапатими гілляками йолок, з північної сторни, де обично на нормальних деревах росте мох.
І вздрємнул.
А во снє до мене прийшов величезний чорний ворон, показав мені велічіє парєнія с висоти птічьєго польота, а потом, перед пробуждєнієм, долго долбіл мене клювом в тємячко...
Проснувся я в полдєнь, весь в птічому гуано, какіх-то перьях, і з ощущєнієм, шо в роті ніби кури понасирали, із чєво заключіл, шо опит такі удался.
А вот оте ощущєніє польота осталось на всю мою в остальном бєсполєзну жизнь...
Чіво і вам жилаєм.
Засім досвіданья і дай вам бог, а нам здоровля.
Ми сіводня собрались тута нашим тєсним кружком не просто так, а по тому поводу, шо в жизні кажного, болєє ілі мєнєє озабочєнного своєй лічной і общєствєнной жизнью чілавєка настає отвєствєнний момєнт, коли він должен себе чєстно спросіть : тварь я дрожащая, ілі "единственный живущий вид рода Homo семейства гоминид отряда приматов. От современных человекообразных, помимо ряда анатомических особенностей, отличается значительной степенью развития материальной культуры (включая изготовление и использование орудий), способностью к членораздельной речи и абстрактному мышлению" ?, блять.
А правда, получилось длінно, непонятно, но зато пріятно і льстітєльно ?
Бо грєєт душу осознаніє того, шо прінадлєжиш к вєлікой нациї, котора пєрша в мірє запустіла в космос Бєлку, Стрєлку і чілавєка Гагаріна, хотя ти лічно ніхуя к етому руку і не пріложил.
Шо, навєрноє, і к лучшему.
Патаму как даже лошаді Пржевальского понятно, шо єжлі срєндстатістічєскій Хомо Сапіенс к чєму то руку, окромя своєго хуя, пріложит, то нічо с етого харошего не получицця.
Но вєрньомся к нашим баранам, тоїсть к утрачєной тємє повєствованія...
Об чом ето я хтєл рассказать ?
Од осознанія собствєнного вєлічія забув, да і хуй с нім...
Начньом с опять нуля, тоїсть з мого собствєнного жизнєнного опита.
Воопшем, знаєте какім опитом я хочу з вами сіводня подєліцца ?
Так вот, знайтє : самиє щаслівиє мгновєнія моєй жизні були, коли я прєвратілся в ворону.
Ворона вона шо - нє сєєт, ні жньот.
Птічка Божия не знаєт ні заботи ні труда.
Пожерла пластмасси, посрала на олігархів - воопшем, шо ні на єсть самий натуральниий санітар города.
В остальноє, свободноє од общєствєнних забот врем`я, роби шо хоч, сіді сєбє, косі ліловим глазом.
Благодать...
Але, шоб прєвратіцца в варону, нада положить на алтарь совєршенства дохуя лічних свобод і терпіння.
Патамушта :
Раз - всьо повинно бути згідно малюнку.
Тобто конкрєтного руководства.
А руководства бивают настоящіє і фальшивиє.
Как Чумак і Кашпіровскій.
Хуй поймеш, хто настоящий, а хто найобує.
Прічом нє ісключєно, що найобує даже Мінздрав.
От і думай тут.
Два - На самом дєлє руководств по прєвращєнію в настощую варону гораздо больше, чим два.
Нікому даже неізвєстно, скіко їх.
То вам не в покєр іграть, де варінтів випадання нужной комбінації карт щитанноє колічєство - всіво два мільйона з копійками.
Три - не кажний наважицця хотя би врємєнно покинуть своє таке невдобне, але уже привичне до споживання пива тєло раді нєізвєстно чи получицця можливості поклювать гамна на халяву.
Я то всьо давно подозрєвал, але тіко лічний опит помог мінє утієрдіцца в ентом прєдположенії, чєму я і вас щас научу.
А поскольку я вже отягощон соотвєтствующім опитом, то нічо не мішає вам прислушацца до порад прохфесіонала, і не павтарять чужих ошибок, а с успєхом совєршать свої лічні.
І не думайте, я шо рішився на такий експєрімєтн з бухти-барахти, нікоїм случаєм !
В свойом лічном опитє я сначала вдохновився трьома самими авторітєтними із налічних під рукою составних істочніків :
1) Кастаньєдою
2) Урсулою Лє Гуїн
3) расказами жінки сусіда Петра
Самим легшим путьом було б воспользовацца способом сусіда Петра, поскольку для достіженія скотсткого состоянія достаточно було прийнять на грудь літр горівки.
Пугала нєпрєсказуємость - по рассказам жінки, він прєвращався то в свиню, то в дятла, а іногда і просто в неподдающуюся научной класифікації скотину.
З Урсулою Лє Гуїн було тож сложно - вона катєгорічєскі утвєрдала, шо єдінствєнний способ прєвратіцца в животноє - ето мислєнно пронікнуть в їво мозг.
Но прі етом сущєствуєт одна проблєма - в мозг животного чілавєчєскій мозг хуй помістицця, ввіду того, шо чєрєпна коробка нє рєзінова і нєйронув хозяїна на всіх не хватить, а поетому тих, шо понаїхали, рано ілі поздно ассіміліруть.
Карочє, піздєц лічності, как особистості.
Такоє мене не устраївало, даже ввіду ізначального отсутствія у мінє как лічності, так і особистості.
Наіболєє лояльним к нуждам обичного чілавєка оказався Кастаньєда, за шо йому большоє тоже чілавєчєскоє спасібо.
Во вніматєльно ниоднократно прочитаних мною ївонних трудах, гламная сложность описувалась отакуво :
Во-пєрвих - не спутать Нагваль с Тєналєм.
А во-вторих, - правільно вибрать мєсто, куда во врем`я опита сісти, шоб було удобно.
А остальноє само прийдьот, єжлі долго жувать кактуси.
Я так сразу і почувствовал, шо ето учєніє мойо !
Проблєма заключалась тіко в налічії кактусів, поскольку Нагваль с Тенальом Кастаньєда об`сняв очінь просто - одне із них - стіл, а друге - посуда на столі.
І сущность заключаєцця в том, шо посуда на столі.
А стіл, соотвєствєнно, під посудою.
В етом всьо учєніє і заключаєцца.
Вот ето стул - на ньом сідят.
Вот ето стол - на ньом єдят.
Главноє - нє пєрєпутай.
Ну как то так.
А так как в то врем`я в мене не було ні стола, ні посуди, патамушта я був холостяк і жив де попало, так шо всі еті сложності мене абсолютно не волновали.
Отсутствіє налічія кактусів с успєхом рєшилось прочтєнієм популярной статті в мєстной газєтє.
Там писали, шо з їхніх кактусів гонят самогонку - текілу по їхньому.
По здравомислящєм рассуждєнії стало понятно, шо від переміни додатків сума не міняєцця, а градус тіко усіліваєцца.
Поетому пожираніє корзінки мескалінових кактусів я з льогким серцем махнув на випіваніє літра бурячанки, усілінноє парой літров пива.
Послє чєго осталось тіко найти підходящєє мєсто, в котором, по учєнію Кастаньєди, положено чувствовать сєбя удобно і защіщонно.
В кнігє Кастаньєда пісал, шо пока не найшов собі сідало, постоянно ощущав себе уязвімим для дойобок всіляких духов.
І в жизні получилось так же.
Де, блять, я не питался прилягти, постоянно якась скотина мішала - то наряд мєнтов присунецця, то якась парочка кряхче, то бомжі свої проблєми рішають.
Наконєц, под утро, я пошті найшов харошє мєсто - пустинне, тепле і удобне, але оказалось шо то проспєкт імєні Лєніна, і оттуда мене согналі утрєнніє троллєйбуси.
Довелось примоститись в скверику під лапатими гілляками йолок, з північної сторни, де обично на нормальних деревах росте мох.
І вздрємнул.
А во снє до мене прийшов величезний чорний ворон, показав мені велічіє парєнія с висоти птічьєго польота, а потом, перед пробуждєнієм, долго долбіл мене клювом в тємячко...
Проснувся я в полдєнь, весь в птічому гуано, какіх-то перьях, і з ощущєнієм, шо в роті ніби кури понасирали, із чєво заключіл, шо опит такі удался.
А вот оте ощущєніє польота осталось на всю мою в остальном бєсполєзну жизнь...
Чіво і вам жилаєм.
Засім досвіданья і дай вам бог, а нам здоровля.