«Секта свідків Ужоцьких говн», або 400 АСР
Про 300 Рівенську не писав, бо було стабільно, круто, без напрягу. Хоч перший раз від ПБП виїхав на шосері.
До 400 «Світанку» практично не готувався, катався по місту і на шосер не було часу сідати. Де факто - це був мій 2 виїзд на шосері цього року. Все не покидали думки «а ну його нафіг», «може цього року пропущу», дуже хотілося провтикати. Але причин їхати було кілька:
І знову Спліт з офігенною і такою потрібною кавою. На спуску в Торунь отримав 2 майстер-клав від Сери. Надибав Емуса і поїхали собі разом. Гукливий і Менчил прекрасні що на підйомі що на спуску. Уклин теж. Але на спуску знову прийшлось трансформувати силою думки шосер в підвіс, бо десь взялися ями, які довелося пролітати. От Оленьово - лажа. Підйом хороший, спуск - 20-25 з ризиком злетіти.
Загалом ми з Сергієм досить жвавенько пролетіли до КП1 без приколів і проколів. За Оленьово почало гріти. Роздіватися особливо не хотів, тому доїхав до КП1 тільки без наколінників. Сергій чомусь вирішив що він німець і слова «шнеля-шнеля» чули всі села J. Настрій чудовий. КП1 до 11:00, красота. Харчування як завжди на висоті, волонтери можуть організовувати всеукраїнські курси.
Довго не сиділи, в 11:30 рушили. І тут радість поступово почала перетворюватися в боротьбу. Я завтикав передати на КП1 шорти і тому їхав в тих, що були. Бомки мене хотіли загризти якийсь час. З мене лилося від жари, тому вони були тільки раді. Через 20км Сергій сказав, що відчуває симптоми теплового удару і відправив мене вперід. Я попер поки мав ще сили. Орієнтувався на 16:00 бути на Ужку, 18:00 на КП2. Фігушки. Жара сказала, що я оборзів і лупанула по мені зі всієї сили. Що тільки не робив - пив воду, лив на голову, лив на шию, під майку, на майку, на руки, на ноги. Не помагало. Випив квасу - спасло на 10хв. Швидкість почала падати, 20-22 вже було не під силу, підйом крутішав. Виїхав за пост ДАІ, побачив Ужок, побачив кнайпу, зважив всі за і проти, послав Ужок, сказав «привіт, кнайпа». Замовив квасу, очі побачили домашнє вино, замовив і його. Зжер всі запаси, помахав одеситам і поїхав на джерело. Спека не давала їхати зовсім.
В Ужок спочатку їхав, потім ішов, потім пробував повзти по холодній землі. Що не кажіть, а їхати найлегше. Зустрів волонтерів, не дали вчепитися за бампер. Десь Пако пролетів вниз, потім вверх, хотілося його задушити, щоб не тролив рандоннерів J. На Ужок виперся десь в 16:30.
І тут буде короткий ліричний відступ. На старті Док сказав, що ми останнє покоління рандоннерів, які будуть пам’ятати жахливий Ужок, так як там вже нормальна дорога. Така собі секта «Свідків Ужоцьких говн». Чи то я не все зрозумів, чи що, але останні сили витратив, щоб доїхати до Сянок. Думаю - полечу зараз накатиком і за 1,5 год 30 км проїду. Хрен вам, а не золота рибка. До Борині говна стали ще феєричніші. Потім був гравій і здертий асфальт. Полетів по ньому вниз - а внизу ями. Не встиг перейменувати Джузеппе в МТБ, тому гальмував зі свистом. В гірки їхати було прикольно - вітер в дупу, шорти чорні, сідло чорне, чути як нагрівається сідельно-жопна конструкція, перший раз не хотів попутного в дупу. Зупинявся, щоб вітром обдуло. Спуск в Турку зачот. Тільки не розумію чому єдину нормальну дорогу на тому відрізку почали робити в першу чергу, а не взялися за більші говна. На Турківському перевалі хлопаки на машині запросили до джерела набрати холодної водички. Розказували як бачили і спілкувалися з замученими одеситами і слухали історії про ровер від свіженького Пако.
До КП2 їхалось круто - спуск. Бурко з Пако і Тарас можуть сміливо приєднуватись до лекторів на курсах волонтерів. Знову круте харчування, не вистачало тільки охолодити квас, але то пусте. До КП припер в 19:00, ще зустрів Дока і інших. Довго не сидів, хотілося проїхати якнайбільше до сутінків. На виїзді в 19:30 скооперувався з сябрами - Романом і Сергієм, так разом покотилися до фінішу. В Сергія була продерта покришка, тому на ямах їхали обережно 15-20, але то вже після Самбора. В Рудках я зрозумів що від тої жари мене добре тошнить (початки того стану були ще до Ужка), тому вальнув Коли і поперли далі. Сябрам велике спасибі за компанію, без вас їхати було б нудно, нецікаво і сонно. За Городком ми зовсім розслабились, швидкість пофіг, час пофіг, триндимо собі і тут раптом фініш. Божество з пивом, потім ще Сєрьога з пивом, ляпота. Дочекався Емуса і поїхав з ним додому, де по дорозі ловив дикі глюки від сну (привіт Алекс!).
Час ніби вийшов 21:40, що не так погано. Окрема подяка Емусу і сябрам Роману і Сергію за компанію, всім рідним і близьким за підтримку.
Що хочеться сказати:
З позитивного
Бо гасло «проїхав - значить переміг» означає побороти себе, доїхати хоч на рогах, а на другий день - гордитись собою, з червоною дупою і відбитими руками закутавшись в одіяло і поповнюючи життєві запаси організму.
Бо де ще в світі можна проїхати гірський бревет 400 км по х*йових дорогах? J
До 400 «Світанку» практично не готувався, катався по місту і на шосер не було часу сідати. Де факто - це був мій 2 виїзд на шосері цього року. Все не покидали думки «а ну його нафіг», «може цього року пропущу», дуже хотілося провтикати. Але причин їхати було кілька:
- Треба нарешті ту СР5000 заробити
- Як казав Емус - якби не поїхав - то кусав би локті і не пробачив би собі
- Не знайшов адекватної причини не їхати.
І знову Спліт з офігенною і такою потрібною кавою. На спуску в Торунь отримав 2 майстер-клав від Сери. Надибав Емуса і поїхали собі разом. Гукливий і Менчил прекрасні що на підйомі що на спуску. Уклин теж. Але на спуску знову прийшлось трансформувати силою думки шосер в підвіс, бо десь взялися ями, які довелося пролітати. От Оленьово - лажа. Підйом хороший, спуск - 20-25 з ризиком злетіти.
Загалом ми з Сергієм досить жвавенько пролетіли до КП1 без приколів і проколів. За Оленьово почало гріти. Роздіватися особливо не хотів, тому доїхав до КП1 тільки без наколінників. Сергій чомусь вирішив що він німець і слова «шнеля-шнеля» чули всі села J. Настрій чудовий. КП1 до 11:00, красота. Харчування як завжди на висоті, волонтери можуть організовувати всеукраїнські курси.
Довго не сиділи, в 11:30 рушили. І тут радість поступово почала перетворюватися в боротьбу. Я завтикав передати на КП1 шорти і тому їхав в тих, що були. Бомки мене хотіли загризти якийсь час. З мене лилося від жари, тому вони були тільки раді. Через 20км Сергій сказав, що відчуває симптоми теплового удару і відправив мене вперід. Я попер поки мав ще сили. Орієнтувався на 16:00 бути на Ужку, 18:00 на КП2. Фігушки. Жара сказала, що я оборзів і лупанула по мені зі всієї сили. Що тільки не робив - пив воду, лив на голову, лив на шию, під майку, на майку, на руки, на ноги. Не помагало. Випив квасу - спасло на 10хв. Швидкість почала падати, 20-22 вже було не під силу, підйом крутішав. Виїхав за пост ДАІ, побачив Ужок, побачив кнайпу, зважив всі за і проти, послав Ужок, сказав «привіт, кнайпа». Замовив квасу, очі побачили домашнє вино, замовив і його. Зжер всі запаси, помахав одеситам і поїхав на джерело. Спека не давала їхати зовсім.
В Ужок спочатку їхав, потім ішов, потім пробував повзти по холодній землі. Що не кажіть, а їхати найлегше. Зустрів волонтерів, не дали вчепитися за бампер. Десь Пако пролетів вниз, потім вверх, хотілося його задушити, щоб не тролив рандоннерів J. На Ужок виперся десь в 16:30.
І тут буде короткий ліричний відступ. На старті Док сказав, що ми останнє покоління рандоннерів, які будуть пам’ятати жахливий Ужок, так як там вже нормальна дорога. Така собі секта «Свідків Ужоцьких говн». Чи то я не все зрозумів, чи що, але останні сили витратив, щоб доїхати до Сянок. Думаю - полечу зараз накатиком і за 1,5 год 30 км проїду. Хрен вам, а не золота рибка. До Борині говна стали ще феєричніші. Потім був гравій і здертий асфальт. Полетів по ньому вниз - а внизу ями. Не встиг перейменувати Джузеппе в МТБ, тому гальмував зі свистом. В гірки їхати було прикольно - вітер в дупу, шорти чорні, сідло чорне, чути як нагрівається сідельно-жопна конструкція, перший раз не хотів попутного в дупу. Зупинявся, щоб вітром обдуло. Спуск в Турку зачот. Тільки не розумію чому єдину нормальну дорогу на тому відрізку почали робити в першу чергу, а не взялися за більші говна. На Турківському перевалі хлопаки на машині запросили до джерела набрати холодної водички. Розказували як бачили і спілкувалися з замученими одеситами і слухали історії про ровер від свіженького Пако.
До КП2 їхалось круто - спуск. Бурко з Пако і Тарас можуть сміливо приєднуватись до лекторів на курсах волонтерів. Знову круте харчування, не вистачало тільки охолодити квас, але то пусте. До КП припер в 19:00, ще зустрів Дока і інших. Довго не сидів, хотілося проїхати якнайбільше до сутінків. На виїзді в 19:30 скооперувався з сябрами - Романом і Сергієм, так разом покотилися до фінішу. В Сергія була продерта покришка, тому на ямах їхали обережно 15-20, але то вже після Самбора. В Рудках я зрозумів що від тої жари мене добре тошнить (початки того стану були ще до Ужка), тому вальнув Коли і поперли далі. Сябрам велике спасибі за компанію, без вас їхати було б нудно, нецікаво і сонно. За Городком ми зовсім розслабились, швидкість пофіг, час пофіг, триндимо собі і тут раптом фініш. Божество з пивом, потім ще Сєрьога з пивом, ляпота. Дочекався Емуса і поїхав з ним додому, де по дорозі ловив дикі глюки від сну (привіт Алекс!).
Час ніби вийшов 21:40, що не так погано. Окрема подяка Емусу і сябрам Роману і Сергію за компанію, всім рідним і близьким за підтримку.
Що хочеться сказати:
З позитивного
- Волонтери і орги - найкращі
- Їжа на КП - ситна і входила легко
- Компанія - кращої не побажаєш
- Відчуття на фініші - не передати
- Джузеппе не підвів, за що йому спасибі
- Дорога за стільки років, що їжджу - майже не змінилася. Ті куски, які зроблені, компенсуються новими ямами. Але… знав на що підписувався, не перший рік колесом в гівно тикаюсь, так що це не негативний пункт.
- Жара - погоді не накажеш, було як мало бути і нікого звинувачувати.
- Загалом весь негатив проходить на 2 день і перетворюється в позитив, це той дебільний стан організму заставляє казати гадості на фініші, хоча в душі знаєш, що поїдеш ще раз. Випробовування є випробовування.
Бо гасло «проїхав - значить переміг» означає побороти себе, доїхати хоч на рогах, а на другий день - гордитись собою, з червоною дупою і відбитими руками закутавшись в одіяло і поповнюючи життєві запаси організму.
Бо де ще в світі можна проїхати гірський бревет 400 км по х*йових дорогах? J