Пекельні 400км “Світанок на перевалі”.
Одразу скажу - класно. Але жорстоко.
Ніщо не пророчило біди...
Все як завжди - збори, трансфер, старт, купа учасників, погода тепла.
Я вибрав Стьопу для поїздки (МТБ). Шосер не хотів брати, щоб не вбивати його по тих дорогах, та й покришки вже зносились начисто, а нові ще не приїхали. Тому Стьопка був найкращим вибором. Зняв з нього багажник після поїздок з палатками, поставив старе сідло ХВЗ, яке вже розвалювалося, але ще дихало, доставив ще одну флягу. Речей брав мінімум, та й то не все пригодилося. Ремкомплект, камера, блок батарей для фари, бахіли (були лишні), рукавиці і баф - все влізло в підсидільну сумку. На собі мав шорти, велокофту, наколінники, дощовик. Все класно. Планував матрасити, скооперувалися з Алексом. Думав до КП1 заїхати до 12:00, з КП2 виїхати до 20:00 і бути на фініші в 01:00. Ага, фіг там.
Стартанули в 03:25. МТБ не котить. Котить, але не котить. Вітер дує, я замахуюсь. Згадав, що то підйом, заспокоївся. В Вигоді пяна компанія намагалась допитатися нас куди ми їдемо “Єй, ви куда? Ви шо німі? Та скажіть?” Сімік їх закрив фразою “Слава Україні!” і вони розслабились. Балакаємо з Алексом, до нас приєднався Ярослав з Херсона. Десь через трошки приїхав Андрій і привіз нам свою сертру Іру (Вишеньку) (що то Андрій я зрозумів аж на фініші, їхав з ним якось 200км, а тут не впізнав - зранку всі були закутані, та й бачив його зі спини). Ми матрасили, тому взяли її до себе і пообіцяли довезти до фінішу, а його відпустили вкручувати. В неї фара вирубалася, тому ми їй підсвічували (щось техніка їй не хотіла працювати - маячок і телефон теж повмирали). Нас вже 4. Іра і Ярослав вперше на маршруті, а останній - вперше в Карпатах, як ми їм заздрили...
В розмовах і жартах викрутили на Вишків, фотки, зустріли світанок, відпочили і вниз.
Холодно, ями, чекаємо підйому, щоб зігрітися. Кажу - от би кави. На Торуні КАВА з волонтерами. Я в шоці, це те чого там завжди бракувало, дякую дуже.
З Торуня нормально котилося. Джерело з мінералкою, зустріли Магнуса з Вольгою (наша гостя з Білорусі), Олеся з Сіміком. Так ми всі і перетиналися постійно на маршруті. Гукливий, Менчил проїхали бодро.
Ось наша маленька група
На джерелі розділися, перекусили і помчали до КП1. Уклин супер, спуск на мтб - кайф, швидкість 40-50 без вкручування. Оленьово для оленів, ями на спуску мало не викинули Алекса з дороги. Далі - невиносиме очікування КП1 і нудна дорога. Жара невиносима, але на КП відійшли. Волонтери фоткали, пропонували печеньки, вафлі, воду. Іра і Діана нас скеровували їсти, жартували, Максим підбадьорював до дороги. Я примотав сумку скотчем, бо липучки відривалися і вона бовталась.
Поїли смачної каші з сосисками, попили Коли і рушили далі. Приєднався Фіва. Сказати що їхалось зле - то нічого не сказати. Я вже добряче згорів (дякую Алексу за крем на КП - трохи спас мене від опіків), пити всім хотілося постійно, жара дика. Тінь від дерев була як рай. Я вже голову окунав всюди, де була можливість. Біля річки зустріли Магнуса, Вольгу, Сіміка і Олеся і пішли мочити ноги. Стало легше, але не довго. Вишенька бодрячком, Ярослав ніби теж, а ми з Алексом вже трупаки. Мені певно було трохи легше, бо постійно обливався. Так як всі бревети цього року були холодні, до жари ми не привикли ще, воно й дало про себе знати, а я так взагалі жари не переношу хронічно.
Перед Ужоком Алекс почав говорити про схід з дистанції, я не хотів про це думати. Час від часу зустрічали рандонерів в укатаному вигляді. На джерелі зустріли Андрія Яроша, перед цим - Коно. Вирішили якось їхати, щоб встигнути до КП2. Поперли вверх, час від часу доганяючи і обганяючи один одного. Вольга з Вишенькою шукали черешеньки. Перевал був окутаний тінню від дерев, я остиг, сили відновилися і їхалось норм. Пульс сказав, що я вже не живий, але сила була. Магнус, Іра і Вольга вирвалися вперед. Десь там були і Сімік з Олесьом і Фівою. На перевалі я почекав Алекса, але потім вирішив доганяти інших, так як він реально міг зійти і я б лишився там один. Прикодоннику сказав “Можна я не буду витягувати документи, бо тяжко?” Він махнув - “їдь”. На повороті побачив, що всі укатали на 800 - 1000 метрів і рвонув як дурак за ними. На другому горбку догнав, ями були пофіг. Так ми і їхали по тих горбалях - Магнус, Вольга, Вишенька, Сімік, Олесь, Фіва і я. Далі трохи в коматозі доїхали до КП2. Я віджив остаточно, про схід навіть не думав. Помітив, що лівою рукою не можу передачі переключати нормально, палець не слухає. Ми трохи розпорошилися, але майже разом докотили до КП. Кохана не думала, що я настільки укатаюсь і останні 3 км я їхав під музику з телефону. Вона дзвонить, а я не можу зупинитися. Вже на КП їй подзвонив і сказав, що все гаразд і буду пізно (тобто рано). Наша групка (крім Алекса) заїхала одночасно в 21:30. Волонтери зустріли, нагодували. Зустрів АВ і чогось мені так радісно стало, кричав “Тренер! Тренер!”. Тренер подумав, що я бухий (вигляд в мене ще той був) і був здивований, що я тверезий. Радий був побачити Емуса і інших, особливо волонтерів (Богданку, Тараса, Ігора, дружину Івана (сорі не знаю імені), інших щось не бачив, бо був трохи того).
Тут прийшлось кожному зробити тяжкий вибір - чи їхати далі і як їхати. Часу ще було достатньо, а от сил в кожного було по-різному. Я точно вирішив їхати, так як почувався добре, Іра і Ярослав теж, Сімік з Олесьом і Емус також. Вольга сказала, що їй ці дороги набридли, і взагалі, треба учасникам видавати каски, наколінники і купу захисту і вона сходить. Магнус їде, Фіва в душ. Алекс приїхав і сказав, що батарейка розплавилася, лопнула і відновленню не підлягає. Богдана взяла з мене слово, що її подругу Вишеньку я не кину і буду з нею їхати до фінішу.
Вирушили ше за світла великою компанією. Магнус з Сашою (з Миколаєва, чи з Маріуполя, не памятаю) укатали, а ми (Олесь, Іра, Емус, Сімік, Ярослав і я) поїхали в режимі “лиш би доїхати”. Відразу стало темно. Фари, ями, прокол в Олеся, машина з КП з насосом, їдем далі. Нам повідомили, що ще троє їдуть за нами. З гір виїхали і включився режим зомбіпілота. Емус засинав, тому перед Самбором накупили енергетиків і поїхали далі. Перед Рудками я почав засинати (перепад температур, перегріття дали про себе знати), та й не тільки я. Мені вже в напівсні почали ввижатися якісь вітряки в світлі фар (а то дерева такі були). Алекс передав естафету галюцинацій мені. Ми співали, говорили, деколи несли брєд (особливо я, щоб не заснути). Горбики теплі, долини холодні капєц, туман, ямки, знов прокол в Олеся. В Городку Емус остаточно заснув, але потім нас догнав. Іра каже, що спить, я вже проснувся, почав з нею говорити, щоб не спала. Пронісся АВ з Магнусом. Де вони там взялися - не знаю. Зустріли схід сонця і завалилися в 04:35 на Фініш. Час десь 25 год. Сестру віддали брату в руки, а всі разом віддалися в руки волонтерам. Ті кажуть, що ми єдина група, всі решта приїхали по одному, по двоє. Зійшло з маршруту 22% стартувавших - 12 чоловік. А всі решта приїхали дуже вбиті і замахані. Воно й не дивно. За 4 роки це був найжаркіший бревет, такого пекла не пригадую. Все-таки дійсно спостереженняя правдиве - хто виїхав з КП2 до темноти - мав шанс доїхати. 400км по Карпатах і 400 звичайних це як звичайна покатушка на 150км проти виїзду в кіоск за пивом. Карпати не прощають помилок і принципу - пофіг, їду, якось докочусь. А погодними умовами можуть вибити з сідла навіть сильних і досвідчених. До слова температура на маршруті коливалася від +8 (хтось навіть казав +6) до +35 градусів. Змерз-згорів-розплавився-змерз.
На Фініші гаряча їжа, вино, розмови, пульс відсутній майже у всіх, хтось додому своїм ходом, хтось на таксі. Я ті 16 км додому їхав десь 1,5 год. Тупо котився. Кохана в шоці - тєло приперлося майже без дихання і було вкладене спати. Дякую їй за сніданок і за те, що цілий день мене виходжувала.
Пальці лівої руки тільки згинаються, але не працюють, ручку і ложку тримати не можу - не рухаються, кисть опухла - ями то є ями (видно поки своїх після Ужка доганяв - вбив). Ями на МТБ - теж ями, але по них можна їхати швидше і не боятися проколів, хоча.... Шосер краще. Діагноз - бревет головного мозку.
Всім подяки, волонтерам медальки, Ярославу, Ірі, Алексу, Сіміку, Олесю, Вользі, Магнусу, Емусу, Фіві особлива подяка за компанію в дорозі і всім з ким ще їхав - теж. Ірі окремі вітання, так як вона стала єдиною дівчиною, яка цього року проїхала “Світанок на перевалі”.
Фотки Алекса і волонтерів
Чи воно було того варте - ОДНОЗНАЧНО ТАК!