Про думки
Останнім часом мене окупують думки. Багато думок. Різних думок.
Про те, що деякі люди, якими захоплюєшся, в певних ситуаціях ведуть себе геть не захопливо. І це добре, бо тоді ти розумієш, що вони не ідеальні. Вони просто в чомусь кращі за тебе. І це допомагає не творити собі кумирів.
Про те, що суспільство - це система з ланцюговою реакцією. Ти робиш комусь добро, а людина (з якихось, лише їй самій відомих причин) не відповідає взаємністю - а часто відповідає узагалі протилежністю. І ти вже не хочеш робити нічого доброго для наступної людини, а ця, наступна, не зробить нічого доброго для ще наступної, і так далі.. Ефект доміно. Сумного доміно...
Але ж іноді можна спинитись. І спробувати ще раз зробити комусь щось хороше. А цей хтось - натхненний твоїм добром - передасть його далі. Я майже впевнена, що передасть.. І врешті ж, якщо цей не передасть, то є ж і інші.. :)
Про те, що мої сьогоднішні переживання через п"ять років мені навіть не згадаються. А нерви втрачено. Багато нервів.
Про те, що через п"ять років я дивуватимусь навіть сьогоднішнім думкам, як зараз не впізнаю себе п"ятирічної давнини.
Про те, що невідомо, чи є у мене ще п"ять років..
А ще про те, що потрібно сяяти... Мені потрібно. Бо коли бавлюсь у гру "Знайди в житті ... поганих рис", я не стаю щасливою, навіть якщо перемагаю. А коли граю в "Знайди багато хорошого" - перемогою стає навіть сама гра.
І хай скільки циніків крутиться навколо, я переконана в одному - свій світ запалюю я сама. Крапка. :)))
Про те, що деякі люди, якими захоплюєшся, в певних ситуаціях ведуть себе геть не захопливо. І це добре, бо тоді ти розумієш, що вони не ідеальні. Вони просто в чомусь кращі за тебе. І це допомагає не творити собі кумирів.
Про те, що суспільство - це система з ланцюговою реакцією. Ти робиш комусь добро, а людина (з якихось, лише їй самій відомих причин) не відповідає взаємністю - а часто відповідає узагалі протилежністю. І ти вже не хочеш робити нічого доброго для наступної людини, а ця, наступна, не зробить нічого доброго для ще наступної, і так далі.. Ефект доміно. Сумного доміно...
Але ж іноді можна спинитись. І спробувати ще раз зробити комусь щось хороше. А цей хтось - натхненний твоїм добром - передасть його далі. Я майже впевнена, що передасть.. І врешті ж, якщо цей не передасть, то є ж і інші.. :)
Про те, що мої сьогоднішні переживання через п"ять років мені навіть не згадаються. А нерви втрачено. Багато нервів.
Про те, що через п"ять років я дивуватимусь навіть сьогоднішнім думкам, як зараз не впізнаю себе п"ятирічної давнини.
Про те, що невідомо, чи є у мене ще п"ять років..
А ще про те, що потрібно сяяти... Мені потрібно. Бо коли бавлюсь у гру "Знайди в житті ... поганих рис", я не стаю щасливою, навіть якщо перемагаю. А коли граю в "Знайди багато хорошого" - перемогою стає навіть сама гра.
І хай скільки циніків крутиться навколо, я переконана в одному - свій світ запалюю я сама. Крапка. :)))