Ігорко шукає роботу
Ігорко не був безробітним у прямому сенсі цього слова. Просто на жодній роботі він довго не затримувався. З журналістикою не вийшло. По закінченні універу Ігорко зрозумів, що ця романтична професія «не його» і навіть не потикався у місцеві медіа. Відтак почалася багаторічна офісна епопея. Він встиг попрацювати в добрій половині львівських видавництв, погарував на кількох мистецьких фестивалях і навіть в одній IT компанії три місяці висидів. Але офісний устрій і специфіка арт-менеджменту у Львові гнали Ігорка далі, шукати собі комфортніших умов і більших заробітків.
Він майже досяг мети. Останнє місце праці на посаді керівника проектів було, як на Львів, добре оплачуваним. Громадська організація відмивала євросоюзівські ґранти. Робота не тяжка - листуйся собі рафінованою англійською, організовуй семінарчики і лекції для громадськості, не напружуйся, наче все в чоколяді, якби не конфлікти з шефом.
Колись із дівчачих розмов Ігорко дізнався про підвид чоловіків-жінконенависників. Сюди коліжанки зараховували усіх мужиків за сорок, з якими були якісь проблеми. Якщо неприємності створював мужчина віком до сорока, то такий автоматично потрапляв до касти “мудаків”.
- Всі жінконенависники це латентні геї - починала Наталка, коли за гальбою спливала гендерна тематика - наше закрите суспільство виховувало людину так, що гомосексуалізм був табу, і людина-гей навіть будучи геєм ніколи не визнає, що вона, що він гей.
- І такі мужики найчастіше б’ють своїх жінок, - підхоплювала Наталчина найкраща подруга Соля - бо вони виховані проти гомосексуалізму, і от вони одружуються , заводять дітей, але їм від природи самі стосунки з жінками противні, розумієш? І вони їх б’ють. А всі триндять «насильство в сім’ї, насильство в сім’ї», а проблему слід шукати в корені нашого табуйованого суспільства
- Ви цього на тих своїх семінарах понабиралися? - обривав лекцію Місько
- А нє, маєм так, як ти - сидіти тут і пердіти
- Но-но, я вам так скажу, щоб чоловік не був агресивний, його треба доглядати, годувати добре і вчасно - Місько знав, що каже. Вдома ось уже тридцять чотири роки його гляділи мама і бабця.
І все наче зрозуміло було Ігоркові з тими жінконенависниками, коли б на останньому місці праці йому не трапився тип, про який навряд чи розкажуть Наталці і Солі на гендерних семінарах. Шеф із грантоїдської контори виявився «чоловіконенависником». Ігорко виявив це не відразу. Спершу начальник був адекватний, похвалив резюме, взяв на роботу, радився у всіх питаннях, але робив по-своєму. А потім пішло-поїхало. Ні, він не кричав на Ігорка, не матюкався. Навпаки дуже толерантно і методично вишукував проколи в його роботі, штрафував за спізнення і часті перекури. Мудаком виявився, коротше. Трьох дівчат, які крім них працювали у офісі, шеф не чіпав. А Ігорка за три місяці так заколупав, що той накивав п’ятами навіть не промацавши перед тим можливих пропозицій майбутнього працевлаштування.
- Ти не ображайся, він такий є, не може з нашими хлопцями працювати - тільки з німаками, я скільки пам’ятаю в нього на проектах одні дівки - казала на останньому перекурі Леся, сорокарічна тітка, що прийшла в грантоїдство із журналістики ще тоді, коли школяр Ігорко тільки вимріював майбутню професію.
Через місяць Леся з дівчатами розлетілися хто куди, бо організацією серйозно зацікавилась податкова.
Донедавна Ігорко не надто переймався втратою місця праці, бо протягом двох років паралельно з основними роботами він адміністрував сайт радіохвилі “Порт Лемберг”. Але справи у радіо йшли ненайкраще. Його власник, місцевий олігарх і депутат облради Василь Мохницький на прізвисько Моня, вирішив закрити радіостанцію як нерентабельну. Зовсім скоро на цій частоті звучатиме столичне “Кофеёк-FM”, про що знали, але майже не говорили. Тим часом Моня “висів” дві останні зарплати. Ігорків хороший приятель Місько, який вів на радіо денні ефіри і нічну музичну програму “Твоя планета” тепер цілими днями просиджував у барі “Інгмар Бергман” з нетбуком і літровою гальбою пива. Саме до нього і прийшов Ігорко в надії, що щось та й проясниться.
Ігорко знав його ще з універу. На чотири курси старший грубезний Місько сам був як недосяжна планета. Пивний чемпіон, завзятий меломан, душа компаній і зірка “клумби”, він притягував людей до своєї орбіти й ті постійно крутилися довкола. В Міська було відмінне почуття гумору і притаманна лише товстунам позитивна енергетика, яка струменіла навіть, коли той матюкався. І хоча в універі Ігорко так і не увійшов до кола Міськових приятелів, мало минути аж сім років, допоки в тісному Львові їх орбіти знову перетнулися. Сталося це з легкої руки Наталки за забичкованим столиком цього ж бару “Інгмар Бергман”.
Батько Міська в дев’яностих був “великим начальником”, важив під два центнери і помер в сорок п’ять років від розриву серця. За життя він мутив якісь мутки з олігархом Монею. Тоді Моня ще тільки розпочинав свій кар’єрний шлях і був простим бандитом. У спадок Міськові тато залишив схильність до повноти і добру пам’ять про себе. Настільки добру, що два роки тому Місько по суті став одним із творців радіо “Порт Лемберг”. Формат у радіо звісно ж був непопсовий. А вечорами в прямому ефірі Місько крутив треки зовсім невідомих українському слухачеві виконавців із різних кінців світу. Передача називалася “Твоя планета” ще й тому, що у Міська була власна теорія, наче б то при певних фізичних обставинах певна музика для певної людини може зі звукових хвиль перетворитися у сферичну субстанцію на кшталт нових зірок і планет, які набувають форми із маси космічних часток. І тоді людина під дією гравітаційного поля цієї нової планети відірветься від поверхні Землі і оселиться там, у своїй музиці. І це буде нірвана.
Якщо музика стала для Міська чимось на кшталт святині, то цілком земним, нормальним таким попсовим хоббі був космос. Ну а що ж іще робити товстому хлопчику, як не читати наукову фантастику. Але Станіслав Лем з Реєм Бредбері перекочували високо на полицю, коли школярем він подивився у паршивому перекладі ті, перші, ще старі “Зоряні війни”. І став фанатом на все життя.
Вже дорослим Місько періодично вишукував на секонді футболки із зображеннями ключових персонажів саги. З розміром не завжди виходило, але це не спиняло його від покупки і потужне тіло розтягувало піддатливий котон. Джинси він носив увесь час одні і ті ж. Коли вони витиралися до дірок на сраці, Місько одягав спортивки, що були йому як лосіни, і їхав на секонд за новими широчезними штанами.
- Той іще задрот! - казала Наталка. Вона по-дружньому недолюблювала Міська через постійні залицяння. Хоча, може причина крилася в тому, що залицявся до Наталки хіба він.
- Натаха, це ж твій запасний космодром! - сміялася Соля, коли під час дружньої пиятики та втрачала пильність і Місько ліз до неї з ведмежими обіймами.
Але все-таки друзі любили його такого - товстого, патлатого, із масною бородою. В компанії він був наче оракул.
От і тепер, в пошуках істини, Ігорко завів з ним балачку.
- На мене тут вже злі. Третє пиво в кредит і то тільки за сьогодні. - Місько кивнув в бік барної стійки. За шинквасом пергідролева офіціантка Галя з відсутнім поглядом чухала татуїровку на лікті.
- Та всьо, срака всьому - продовжував Місько - Моня залупився, зливає радіо, дорого йому це тримати, реклама, бачте, бабла не приносить. Хтось йому натриндів, що у нас формат гівняний. Коротше, я сам звалив перший. Дівки ще чухаються, але вони теж звалять. Бо їм теж Моня не заплатить.
В барі більше не було відвідувачів, тож Місько рубонув шаблею ще пару реплік на адресу зажерливого Моні. Ігорко перевів розмову в інше русло, зрозумівши, що мати справу з жевріючим “Порт Лембергом” вже глухий номер.
- Ну так, ці сайти вже нікому не потрібні, хіба чувакам, які дерев’яні піддони продають, і то не факт - підхопив Місько улюблену тему - взагалі, все йде до узагальнення. Хочеш просувати свою справу - мутиш сторінку на фейсбуці і всі юзери соцмереж тебе бачать. На фіг сайти зі сраним дизайном. Або наприклад компи. Пішла тенденція на малі нетбуки, я за цей чотириста баксів вивалив, і шо? Тепер всі носяться з планшетами, з айфонами, хоча, мені здається, це теж перехідна гілка еволюції. Після них буде щось інше. Може нарешті почнуть просто в мозок вшивати модем, щоб людина не напрягалася тягаючи ті гаджети. Тоді інтернет стане телебаченням, бо всім будуть вливати інформацію прямо в голову.
- А радіо відімре - підсумував Ігорко, і Місько відразу ж спохмурнів.
- Ну нє, ше не так скоро. От, знаєш, до сраки ці роботи, я би хотів стати піратом!
- Який з тебе пірат, подивись на себе, ти ж грубий - втрутилась в їх розмову Галя, що саме міняла попільничку.
- Та шо ти знаєш, не тим підарастичним піратом з “тєнями”. Я хочу бути радіопіратом. Маєш радіостанцію на кораблі, плаваєш у нейтральних водах і пускаєш в ефір що хочеш, ніхто тобі не притикне за формат!
Ігорко подумав проте, як творчість голлівудського актора Джонні Деппа вплинула на масову культуру. Старий одноногий одноокий Джон Сільвер з папугою на плечі помирав на безлюдному острові. Замість нього на всіх медіаканалах танцював молоденький і вічно обдовбаний Джек Горобець. Теперішні діти либонь переконані, що справжній пірат повинен бути саме таким - із косичками та розмальованою пикою. Цікаво було б написати статтю, або краще ціле дослідження на тему: “Трансформація образу пірата в постмодерному дискурсі масової культури на зламі ХХ/ХХІ столітть”. І податися із цим дослідженням на якусь стипендію. В Амстердам скажімо. А там можна хоч щодня доводити себе до стану Джека Горобця.
Тим часом Місько і Галя розвивали тему радіопіратства. Основною проблемою було те, що моря, а отже і нейтральних вод, у Львові нема, а єдина львівська річка тече під землею в каналізаційному колекторі.
- Є ще річка Зубра - раптом сказала Галя
- Яка в сраці зубра, хоча, так, тобі видніше, ти ж сихівська.
Вони ще трохи потринділи про те, як обладнати радіопіратський корабель. Вечоріло і бар потроху заповнювали відвідувачі. За їх столик підсіли знайомі, охочі поставити Міськові ще одну літрову гальбу. Ігорко вийшов “на пару хвилин” і пішки пішов додому.
Дорогою він думав, що так само як ті планети з музики у безкрайому Всесвіті, десь літає і його ідеальна робота. Якщо відкинути увесь негатив і налаштуватися на правильну хвилю, то можливо, вона знайде його сама.