The Way We Were/Зустріч двох сердець/Встреча двух сердец (Якими ми були). Ностальгічне
Your girl is lovely, Hubbell
(з фільму)
Пізній п'ятничний вечір... Найвищий час зробити велике горня чаю\кави і... поностальгувати.
Напевне у вас колись була нерозділена любов до когось дуууже популярного: найкрасивішої дівчини, "зірки" школи/інституту, або надзвичайно "крутого" хлопця, який зустрічався тільки з такими ж красивенними дівчатами... І вони "ходили" тільки якимись закритими спільнотами, в яку потрапити було, здавалось, неможливим... та, зрештою, ви ніколи й не пробували, то був надто... інший рівень, щоб навіть пробувати... Знайомі відчуття? А тепер уявіть, що ви зовсім випадково, у теперішньому вашому житті, дорослому, зовсім іншому, зустрічаєтесь з минулою пасією... Невже серце не тьохне? Більшою мірою не до цієї, будьмо відверті, незнайомої персони, а до власних відчуттів і переживань... Це приємні спогади, незважаючи на легкий присмак гіркоти.
Ці думки мені навіяв один фільм, називається "The way we were" англіською, який по-людськи варто перекладати "Якими ми були" (а в прокаті фільм отримав назву "Зустріч двох сердець", яка, на мій погляд, дуже сильно викривлює зміст стрічки і вводить в оману щодо сюжету). Чудова стрічка Сідні Поллака (він же є режисером епохального для мене "З Африки"), що вийшла в далекому-близькому 1973, з надзвичайною Барбарою Стрейзанд і прекрасним Робертом Редфордом. І Барбара і Боббі в той час були просто таки на піку своєї популярності і мені навіть уявити складно всю ту гігантську промо-компанію і шалений успіх, на який був приречений фільм. Тимпаче, що він по-голівудськи, надзвичайно правильний... І це не мінус, він просто такий... Блискучий. Голівудська лав-сторі. Зі своїми проблемами. Життєвими, між іншим - у фільмі розповідається про такі непрості стосунки, коли в іншій людині тобі щось надзвичайно подобається і притягує і це ж саме ЩОСЬ і неймовірно відштовхує. В багатьох були такі стосунки... а дехто навіть так живе :)
На фільм я набрела свідомо... В останній серії 2-го сезону "Сексу і міста" (аха, от-так воно повернулось :) ) подружки згадували цей фільм в світлі життєвих подій головної героїні Керрі Бредшоу - її "Біг" любов заручається з набагато молодшою від себе дівчиною, пару місяців після розлуки з Керрі (хто хоче пригадати цей епізод, вам сюди). Тяжкий час, дівчата в підтримку подруги згадують цю прекрасну любовну картину і голосно співають титульну пісню у ресторації... І я подумала, я мушу подивтись цю класику! І я це зробила :)
Між іншим, я тепер знаю хто для Сари Джесіки Паркер став екранним прикладом. СтаЛА, вірніше. Ага, Барбра! Я аж фізично відчувала де-жавю! Манера рухатись, жестикулювати, говорити, положення голови, образ взагалі - яскравий, сміливий, трііішечки зухвалий і доволі еротичний. Нічого дивного, у цих двох євреєчок була одна і та ж проблемка - не надто приваблива зовнішність при несамовитому бажанні бути актрисою! Абсолютно природня річ - у жінок з посередньою зовнішністю але з високими амбіціями, часто-густо надзвичайний смак. Вміння вдягатися і що дуже важливо (!) вміння носити всі ці прекрасні речі, "подати" себе у них просто якось вшито! Це круто, мені завше імпонувало це вміння, якого у мене, на мій привеликий жаль, в рази менше. Енівей, ці дві прекрасні жінки стали тими ким вони є виключно завдяки своїм надяскравим персональним даним. У "The way we were" Барбра, на мій погляд, мала куди розгулятись. Я не могла намилуватись на всі її чудесно підібрані речі, манікюр-макіяж, зачіски. Це просто щось!
У Барбри, до всього, і, швидше за все, на першому місці, був ще й надзвичано потужний талант співачки... Це щось казкове! Скільки в її піснях... всього!.. В стрічці вона виконує титульну пісню, яка йде через увесь фільм своєрідною музичною канвою. Люди, це прекрасна музика... Тільки заради цієї пісні і варто весь фільм дивитись. Це визнали у свій час і кіноакадеміки, давши стрічці 2 Оскари за "Кращу пісню" і "Кращий саундтрек до драматичного фільму". Це були єдині Оскари, які отримав фільм. І, загалом, я з цим згодна... Це не найкраща робота ні Редфорда, ні Стрезанд, ні, Боже борони Поллака. Це один з тих фільмів, які не так просто подивитись від і до (так-так, хронометраж там чималенький), але він дарує якесь надзвичайне піднесення і чудовий настрій опісля... Мабуть, саме цей факт і зумовив любов мільйонів глядачів до цієї стрічки, що стала своєрідною класикою любовного кіно. І мою любов теж.
5 з 10
Романтичних вам вихідних. І абсолютно немає значення, самі ви зараз чи "з кимось", романтика, вона ж усередині...
P.S. Нижче ТА САМА божественна пісня... Це уривок з фільму, тому не дивуйтесь, що там люди говорять і титри йдуть :)... абстрагуйтесь. Я перелопатила різні її варіації, але, повірте, ця, що у фільмі, найкраща... і відеоряд тільки підкреслює її зміст. Насолоджуйтесь!