"Окрошка" і галицька панянка або гастрономічні мемуари львів'янки
Якось влітку, вже в "київський" період мого життя (хе-хе), співробітниця, заманивши мене пообідати, прорекла - "Давай візьмем "окрошку"!". "Окрошка, це, мабуть, якийсь різновид солянки..." - подумала я і згодилась.
Коли мені подали страву в мисочці я аж заціпеніла... WTF?! "Пліз, хай це не буде ковбаса з молоком" - була перша думка. "Воно ТОТАЛЬНО холодне" - друга. "А може це рідкий різновид олів'є" - підключилась гастрономічна фантазія. "Це взагалі можна їсти? А раптом зараз з кухні вискочать і з вибаченнями заберуть свої переплутані помиї...". Колега, примруживши очі почала ЦЕ їсти... Я продовжувала ціпеніти.
От щоб ви розуміли, до 24 років я не знала що таке "окрошка" і як вона взагалі виглядає. У Львові ніхто з відомих мені людей такої страви не робив. Евер! Плюс, для західняків перша страва завжди мусить бути гаряча - зупа (суп :) це я недавно збагнула що і це слово багато хто не знає), борщ чи росіл (бульйон) - все подається гарячим. Мабуть, це через кліматичні умови - у Львові вкрай рідко влітку стояла дуже гаряча погода. Частіше всього це або дощ, або перемінна хмарність і не вище 25-ти. І тижнями спеки, як це у Києві, фактично не буває. Та й такі страви завше наваристі, з шматками м'яса, на крайняк якісь жирненькі, добре підсмажені або проварені ковбаски... Але щоб докторська ковбаса. Якби хтось давно розповів, не повірила б :)
Тепер я спокійніше дивлюсь на "окрошку", часто навіть ласую в спеку. Вона дійсно дуже освіжає і насичує. Але кожного разу, коли беру, з усміхом згадую свій первинний шок.