3Х4
Якщо хтось хоче знати, яка зараз ситуація із вклеюванням фото в паспорт після досягнення певного віку, то я розкажу на прикладі Дарницького паспортного столу (за правильність назви не поручусь, але призначення установи зрозуміле).
Я не больно ходок по всяких овірах і прочіх, тому там були речі, які мене здивували. От, наприклад. Там є спеціальна кімната, де вполнє симпатичний, молодий і здоровий на вигляд інспектор аж 10 годин на тиждень (з них 4 - о ужас! - в суботу!!11) виписує квитанції на сплату штрафів і змушує писати пояснювальні (гг) про те, чому ти 8 місяців не вклеював фотку або півтора року не прописувався. Цікаво, мабуть, почитати таке на досугє. Я не вклеювала всього чотири місяці і була взагалі налаштована щодо нього дуже позитивно, тому він с опаской поцікавився, чи не дуже черга ропщє, поскаржився, що з 10 до 11 взагалі нікого не було і здивувався, що мені вже пора вклеювати фотку. А тоді сказав, що обмежиться усним зауваженням і послав восвоясі, а не шукати, де б його заплатити 15 гривень штрафу.
Більше, ніж наявність спеціального інспектора з пояснювальних і штрафів, мене здивувала черга, тобто люди в ній. Вони дуже скоро почали роптать і з'ясовувати, хто кому верблюд, а хто отошла в другий кабінет і не встигла вернуцця, бо дитина мала, а сама я прописана в києві, але з боярки єлє виїхала аж в 10-ть часов утра, ну пропустіть, мужчина. Чомусь мужчина посеред четверга був з добрячого бодуна і тому незговорчівий. Але особливо повеселила чергу одна жіночка, яка прийшла з якоюсь майже театральною сумочкою в бльостки і з великим кульком хугобосс, в якому і тримала весь свій мотлох, в тому числі - радянський серпасто-молоткастий (ога) і дволітрову пляшку без розпізнавальних знаків, але специфічним запахом. Пляшка лежала в ложі з газет і була ще в іспаріні, хоча вже на 2/3 пуста. Тобто накачалася тьотя досить швидко. І в якийсь момент її осінило світлом добра і, радісно заявивши всій черзі, яка вже практично доїхала до боярки, хоть і прописана в києві, що вона - інвалід і тому їй положано без штрафа, тьотя завалилася в кабінет ще й без черги. З цього приводу пораділа, мабуть, тільки я: коридорчик перед штрафувально-пояснювальною вузенький, а пиво всередині в тьоті створило навколо стійке амбре. А от черга таке не схвалила, ой як не схвалила... Вопщєм, провтикують вклеїти фотки і прописатися якісь дуже злі люди, нєіначє.
Потім я пішла шукати паспортистку з мого ОСББ, але не знайшла і якась інша її колега сама (!) запропонувала взяти мій паспорт і здати на вклейку, а тоді власноруч показала мені, куди за ним прийти. А также - коли.
І тепер хіт усіх здивувань того дня евер. Фото в паспорт вклеюють два тижні. Мені його друкували 4 хвилини... Ну обрізати по краях, ну клєм намазати і прикласти до рамочки, ну підпис якийсь в начальника паспотного столу поставити - нехай день чи навіть два (щоб дооообре висохло). Але що такого можна робити два тижні?? Це риторичне, ясєн пєнь, питання.
А ще з'ясувалося, що від мого будинку до наступного за номером іти хвилин 20.
Дивна країна.
Потім навпроти районної міліції мене зловили два її працівники. Так я побувала понятою і подивилася, як вилучають спеціальну сумку з фольги з трьома спортивними штанами "адідас" в однієї місцевої ворюжки. Дуже корисний досвід, раптом на стопісяті штани "адідас" колись не хвате.
Я не больно ходок по всяких овірах і прочіх, тому там були речі, які мене здивували. От, наприклад. Там є спеціальна кімната, де вполнє симпатичний, молодий і здоровий на вигляд інспектор аж 10 годин на тиждень (з них 4 - о ужас! - в суботу!!11) виписує квитанції на сплату штрафів і змушує писати пояснювальні (гг) про те, чому ти 8 місяців не вклеював фотку або півтора року не прописувався. Цікаво, мабуть, почитати таке на досугє. Я не вклеювала всього чотири місяці і була взагалі налаштована щодо нього дуже позитивно, тому він с опаской поцікавився, чи не дуже черга ропщє, поскаржився, що з 10 до 11 взагалі нікого не було і здивувався, що мені вже пора вклеювати фотку. А тоді сказав, що обмежиться усним зауваженням і послав восвоясі, а не шукати, де б його заплатити 15 гривень штрафу.
Більше, ніж наявність спеціального інспектора з пояснювальних і штрафів, мене здивувала черга, тобто люди в ній. Вони дуже скоро почали роптать і з'ясовувати, хто кому верблюд, а хто отошла в другий кабінет і не встигла вернуцця, бо дитина мала, а сама я прописана в києві, але з боярки єлє виїхала аж в 10-ть часов утра, ну пропустіть, мужчина. Чомусь мужчина посеред четверга був з добрячого бодуна і тому незговорчівий. Але особливо повеселила чергу одна жіночка, яка прийшла з якоюсь майже театральною сумочкою в бльостки і з великим кульком хугобосс, в якому і тримала весь свій мотлох, в тому числі - радянський серпасто-молоткастий (ога) і дволітрову пляшку без розпізнавальних знаків, але специфічним запахом. Пляшка лежала в ложі з газет і була ще в іспаріні, хоча вже на 2/3 пуста. Тобто накачалася тьотя досить швидко. І в якийсь момент її осінило світлом добра і, радісно заявивши всій черзі, яка вже практично доїхала до боярки, хоть і прописана в києві, що вона - інвалід і тому їй положано без штрафа, тьотя завалилася в кабінет ще й без черги. З цього приводу пораділа, мабуть, тільки я: коридорчик перед штрафувально-пояснювальною вузенький, а пиво всередині в тьоті створило навколо стійке амбре. А от черга таке не схвалила, ой як не схвалила... Вопщєм, провтикують вклеїти фотки і прописатися якісь дуже злі люди, нєіначє.
Потім я пішла шукати паспортистку з мого ОСББ, але не знайшла і якась інша її колега сама (!) запропонувала взяти мій паспорт і здати на вклейку, а тоді власноруч показала мені, куди за ним прийти. А также - коли.
І тепер хіт усіх здивувань того дня евер. Фото в паспорт вклеюють два тижні. Мені його друкували 4 хвилини... Ну обрізати по краях, ну клєм намазати і прикласти до рамочки, ну підпис якийсь в начальника паспотного столу поставити - нехай день чи навіть два (щоб дооообре висохло). Але що такого можна робити два тижні?? Це риторичне, ясєн пєнь, питання.
А ще з'ясувалося, що від мого будинку до наступного за номером іти хвилин 20.
Дивна країна.
Потім навпроти районної міліції мене зловили два її працівники. Так я побувала понятою і подивилася, як вилучають спеціальну сумку з фольги з трьома спортивними штанами "адідас" в однієї місцевої ворюжки. Дуже корисний досвід, раптом на стопісяті штани "адідас" колись не хвате.